У радянські часи осіб, яким вдавалося вирватися за межі СРСР і знайти прихисток за кордоном, називали «нєвозвращєнцами». З поверненням в Україну Володимира Щербаня ми маємо нагоду започаткувати зворотний процес і побачити серед «возвращєнців» до болі знайомі обличчя — приміром, Бакая, Білоконя, Боделана, Засуху, Пукача. Це, звісно, жарт. Точніше — напівжарт, адже й на екс-«губернатора» Сумщини ніхто особливо не чекав. То де гарантія, що завтра перераховані персони не утворять натовп на кордоні, покінчивши з «екзилом»? В такому разі їх варто згадати — це по-перше. Замислитись над причинами, що роблять можливими вояжі «туди і звідти», — це по-друге. І, нарешті, «вирахувати», куди приведе наших «героїв» їхня ностальгія за Батьківщиною — у тюрму, велику політику або навіть (за прикладом відомого прихильника федералізації країни) у депутатське крісло? А відтак і спробувати дати відповідь на вже суто риторичне питання, куди ж ця сама Батьківщина котиться...