Хтось може закинути: вони знову пишуть про Голодомор, краще б зайвий раз подумали про те, що відбувається в Україні сьогодні. Втричі чи бiльше підвищено платню за комунальні послуги, зростають ціни, гайки закручують так, що скоро не дихнеш.
Аналогії виникають самі собою. Ті, хто глумиться над пам'яттю мільйонів замордованих комуністичним режимом українських селян, не чують і голоси живих. У 1933-му компартійні та комсомольські активісти витрушували останні зерна з горняток, на їхніх очах умирали від голоду діти. Тепер червоні «захисники» інтересів народу, які разом із «синьо-білими» олігархами з цинічною впертістю відмовляються визнати Голодомор, спільно голосують за бюджет соціального геноциду проти пенсіонерів і всіх знедолених.
Наше життя (а для багатьох українців це — животіння) нерозривно пов'язане з минулим. Сьогоднішнє українське суспільство не тільки «постпомаранчеве», а й постгеноцидне. Саме тому нам так важко рухатися вперед, а відкат назад відбувається швидко на наших очах...
Ми не вирвемося із замкненого кола трагічної національної історії, доки не осмислимо її. Тож дуже не хочеться, щоб колишні викладачі історії КПРС, діамату та істмату, які придурюються нині політиками та істориками, спаплюжили тему Голодомору і за непотрібністю списали її в архів. Нехай найболючіша для українців трагедія завжди буде в їхній свідомості незагоєною раною, що ятрить національне сумління. Як для вірменів геноцид 1915—1917 років, а для євреїв — Голокост часів Другої світової війни. Інакше стрілки годинника історії легко перевести у зворотній бік — і тоді знову оживуть привиди минулого. Прикмети цього посилилися відтоді, як поблякли ідеали Помаранчевої революції.
Тож потрібно знову і знову привертати увагу до того, як від нас намагаються приховати правду про найбільшу національну трагедію. Трагедію, яку світ частково осягнув ще майже два десятиліття тому.

Щоб стати особистістю, дитина має знати про трагедію свого народу і навчитися співпереживати іншим. Утім нині майже неможливо на прикладі розуміння Голодомору виховувати найкращі моральні якості в українських школярів. Пересувні виставки, популярні видання для підлітків, доступні для вчителів документальні фільми залишаються невтіленими бажаннями окремих інтелектуалів. Поки що тільки «просунуті» вчителі намагаються розповідати учням про великий Голод 1932—33 років.

Учора в Українському домі було велелюдно і болісно. Відвідувачі виставки, закуті в півколо стендів, внутрішньо виборсувалися з проминулого відчаю, про який їм нагадували прості й суворі документи. Фото: активісти виносять пожитки з хати «куркуля», на них злякано дивляться троє малят... Текст: «Станом на 20 грудня 1932 року органами ДПУ УСРР «у зв'язку з оперативним натиском» було заарештовано 16 122 особи. Найпоширенішими видами «злочину» були опір вивезенню хліба і приховування хліба»... Текст: «Рева Микола Антонович, житель села Хильківка Полтавської області 1 травня 1940 року написав листа в ЦК ВКП(б) Й. Сталіну, де докладно розповів про 1933 рік, вважаючи, що «вождь народу» нічого про це не знає. М.Реву було засуджено до шести років позбавлення волі»...