Козаки ХХІ століття

      Молоді сильні хлопці з козацькими чубами, у вишиваних сорочках і шароварах демонструють майстерність шабельного бою, боротьби «на поясах» та «навхрест». Щороку їх можна побачити 24 серпня на майдані Незалежності, 14 жовтня — на Софійській площі. Вихованці школи традиційного козацького бойового мистецтва «Спас» влаштовують свої показові виступи майже на всі великі українські свята. Для них цей вид боротьби не шароварщина чи козакофільство, а спосіб життя й мислення. «Спас» — це система рукопашного бою, яка дозволяє перемагати сильнішого, краще озброєного противника, це мистецтво гартування духу і виховання особистості, і нарешті, це українська альтернатива чужоземним карате, ушу, айкідо. Окрім міцного здоров'я та сили духу, «спасівці» вивчають козацькі й повстанські пісні, беруть участь у походах на кшталт «Стежками УПА», щонеділі долучаються до служби Божої. Нещодавно у Києві відбулися змагання зі «спасу» серед початківців, після чого досвідчені козаки влаштували для глядачів майстер-клас та екскурс в історію.

Надходить «спас» — готуй шаблюку про запас

      «Спас» — це бойовий звичай наших дідів, пояснюють аматори цього виду єдиноборств. Техніка козацького куреня розвідників називалася «Гойдки-спас»: за назвою основного руху — «гойдка» та за релігійним святом, яке припадає на той час, коли починався збір врожаю та нова хвиля татарських набігів. А захищатися треба вміти і шаблюкою, і голіруч.

      Анатолій Бондаренко з Донецька, Леонід Безклубий з Одеси — представники козацьких родів та члени старшинської ради, які намагаються ревно берегти бойові традиції. Першим статтю про «спас» видав саме Безклубий — у матеріалі «Історія моєї думки» Леонід розповів про це унікальне бойове мистецтво, яким досконало володів його дід. Автор зазначає, що в основі бойового мистецтва «спас» лежать рухи, схожі на ті, що виконуються під час сільськогосподарських робіт.

      Сучасній, в основному міській молоді не одразу вдається атака по вертикальній та горизонтальній осях, адже сьогодні важко побачити, наприклад, справжню косу, не те що попрацювати нею, хіба що у баби в селі.

      Керівник школи «Спас» Вадим Васильчук пояснює: «Коли чоловіки змалечку вчилися молотити ціпом або косити, ці рухи доходили у них до автоматизму. Потім необхідно було лише навчити, як той чи інший рух використовувати для бою. Наприклад, можна просто покласти людину на підлогу, перекинувши її через плече, а можна під час кидка трохи підняти противника вгору, і тоді кидок буде смертельним. Так спортивний прийом стає військовим. Ми не вчимо наших вихованців смертельним прийомам, мета — «охолодити» особливо гарячкуватого молодика або нейтралізувати противника. Тому для основ самооборони ми тренуємо рухи косою і ціпом, не використовуючи безпосередньо реманент».

      На тренуваннях «спасівці» використовують макети зброї — передусім ножів, а також короткі та довгі палиці; задля традиції вивчають також шабельний бій.

Дівчата — бойові товаришки «спасівців»

      Козаки не допускали жінок на Січ, але ХХІ століття вимагає гендерної корекції козацьких звичаїв, тому сьогодні «спасом» займаються як дівчата, так і хлопці. У такий спосіб вони намагаються відродити бойові козацькі роди, в яких батько передає «спасівську» традицію своїм синам і так далі. Коли в роду не було хлопчиків, бойове мистецтво передавалося доньці, яка повинна була потім навчити свого сина. До того ж деяких дівчат просто неможливо віднадити від «спасу» — вони працюють дуже наполегливо і вимагають до себе такого ж ставлення, як і до юнаків. Для представниць прекрасної статі головне бути здоровими та вміти захистити себе. Безпосередньо у змаганнях вони не беруть участі, адже ніхто не має права наражати на небезпеку майбутніх матерів.

Шаровари замість кімоно

      Спадщанець Леонід Безклубий вважає філософію східних бойових мистецтв чужою світогляду слов'янина, руського богатиря, козака-українця. На його думку, відкрити в собі здібності та подвоїти сили можна тільки за умови, якщо ця практика буде споконвічно рідною, національною. Яку роль, у такому разі, відіграють карате, ушу, кунг-фу у справі гартування української молоді? Вадим Васильчук запевняє: «Нехай працюють, якщо це робить їхніх вихованців витривалішими, виховує силу волі. Інша справа, коли хлопці вважають себе «великими воїнами», навчаючись боротьбі з неповним контактом, а потім виходять на вулицю і програють у звичайній бійці». З іншого боку, «спас» — не кривав бійка. Ум боротьбі «лава на лаву», скажімо, дозволено бити лише в корпус, але не в голову й не нижче пояса.

      Однак головне не це. Річ у тім, що будь-яке бойове мистецтво — це не лише набір ударів та регулярних фізичних вправ, це світогляд, який у своєму східному варіанті суттєво відрізняється від українського. Кожен робить свій вибір, українці з Львівщини, Криму, Тернопільщини, Дніпропетровська та багатьох інших регіонів обирають «спас», бо він їм близький по духу.

      Загалом, «Спас» складається з трьох частин: фізичної підготовки, наслідування традиції та військово-патріотичного виховання. На тренуваннях, які відбуваються обов’язково у шароварах, учні виховують у собі фізичну міць та витривалість. А військово-патріотичне виховання виявляється у ставленні до національної історії та участі у творенні сьогодення України. Наприклад, 14 жовтня ціла колона юнаків та юнок зі «спасу» прийшла на Софійську площу, щоб відзначити свято Покрови та взяти участь у мітингу за визнання вояків УПА.

      «Колись на «спас» прийшов хлопець із російськомовної родини, батько його був з Уралу, мати — українка. Почав займатися — і он подивіться (показує на юнака у чорно-червоній вишиванці й шароварах з оселедцем на голові): він настільки цим перейнявся, що сам тепер очолює гурток «спасу» для школярів», — розповідає Вадим Васильчук.

      «Спас» виховує вільного і вірного патріота України, який живе за принципом: «Думай вільно, говори те, що думаєш, роби те, що говориш». Усе починається зі звичайного спортивного костюма і регулярних тренувань, а трохи згодом з'являються обов’язкові шаровари, вміння робити захват голови противника у стрибку, переламувати через себе палицю і т.д. А головне — з'являється розуміння власного призначення на Землі, призначення в Україні.