Хоч би скільки помилок наробив Віктор Ющенко, прирікши себе на роль політичного камікадзе, внесений ним на розгляд Верховної Ради проект Закону «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні» різко підносить його над іншими керівниками за гостротою відчуття національних проблем.
Колишній головний ідеолог КПУ Леонід Кравчук в інтерв'ю естонському радіо стверджував, нібито він нічого не знав про Голодомор. Невже йому не розповідали про це на Волині, де селяни вмирали так само, як і в інших місцях в Україні? Невже він не був ознайомлений з матеріалами зі спецфондів архівів і бібліотек УРСР, не чув про діяльність американської Комісії з дослідження голоду в Україні? У це неможливо повірити. І ще одне запитання: чому дні пам'яті й скорботи Кравчук проголосив на державному рівні 1993 року, а не відразу після здобуття незалежності?
Важко сказати, чи знав щось про Великий голод-33 років Леонід Кучма — колишній секретар парткому найбільшого військового підприємства в СРСР. Але факт лишається фактом: його це довго не обходило. День пам'яті жертв голодоморів і політичних репресій він проголосив у 1998-му — майже через півтора десятиліття після того, як це зробив Рональд Рейган у США.
Відтоді щороку останньої суботи листопада відбувався «ювілейний» ритуал: Президент, Голова Верховної Ради і Прем'єр-міністр покладали вінки до майже непримітного Пам'ятного знаку на Михайлівській площі. Це дещо нагадувало інший ритуал — запалення свічок у церквах під час релігійних свят колишніми вищими чільниками компартійної еліти, які до цього були непримиренно войовничими атеїстами.
Торік пам'ять жертв Голодомору вперше вшановували на державному рівні широко й без офіційної фальші. У цьому безперечна заслуга передусім Президента Віктора Ющенка. Він сприймає найбільшу національну трагедію як власний біль. Голод пережила його матір Варвара Тимофіївна. Лихоліття зазнали і родичі його дружини.
На міжнародному рівні Ющенко вперше порушив питання про визнання Голодомору актом геноциду української нації під час візиту до Стокгольма, коли ще був Прем'єр-міністром. Із цим закликом він звертався 2005 року, після перемоги Помаранчевої революції, з трибуни Генеральної Асамблеї ООН.
І все ж домогтися визнання Об'єднаними Націями історичної справедливості неможливо, поки не буде досягнуто згоди щодо найболючішої національної проблеми в українському суспільстві. Це однаково, що намагатися приєднатися до Євросоюзу перш ніж наблизитися до нього за рівнем добробуту й демократії.
Внесений Президентом Ющенком законопроект про Голодомор, певно, має на меті заповнити суттєву прогалину, усунути перешкоду на шляху до приєднання України до числа демократичних держав. Його ухвалення сприяло б глибокому усвідомленню причин і наслідків геноциду. Інакше кажучи, українське суспільство має отримати відповіді на запитання: чому це сталося? хто ми такі? куди ми йдемо?
Якби у 1930-х роках українці мали власну державу, трагедія Голодомору була б неможливою. Однак тоді у глобальній політичній грі сильним світу було байдуже, що комуністичний режим замордував голодом мільйони селян в Україні, яка сприймалася політичними колами на Заході як невід'ємна частка Росії. У листопаді 1933 року, відразу після Голодомору, Президент США Франклін Рузвельт встановив дипломатичні відносини з СРСР. То була й індульгенція Сталіну та його поплічникам за вчинений ними акт геноциду проти української нації. Якби українці мали власну державу, вони, можливо, не опинилися б і в пастці між двома кривавими диктатурами — комуністичною і нацистською під час Другої світової війни. Україна не стала б ідеологічно-тюремним полігоном, яким вона була аж до повного розвалу Радянської імперії. Згадаймо: найвидатнішого українського поета сучасності Василя Стуса закатували у радянському концтаборі вже в період горбачовської перебудови й гласності. Тоді ж нам брехали про Чорнобиль.
Віктор Ющенко, схоже, усвідомлює, що між трагічним минулим, суперечливим теперішнім і невизначеним мабутнім існує нерозривний взаємозв'язок. Він хоче консолідувати націю, прагнучи повернути їй історичну пам'ять і прискорюючи державотворчий процес. Чи прислухаються до його голосу під куполом на Печерських пагорбах? Чи визнає законодавчо Верховна Рада Голодомор актом геноциду проти українського народу?
Голосування по президентському законопроекту про Голодомор висвітлить, хто є хто у Верховній Раді. Українці самі мають запитати себе: скільки ще можна жити у полоні безпам'ятства?
З Олексієм Колісником, відомим на Волині дослідником проблем державотворення, кандидатом психологічних наук, професором Східноєвропейського університету імені Лесі Українки, розмовляли за кілька місяців до початку другого українського Майдану, в серпні 2014-го. >>
Після Революції гідності мовна ситуація в Україні погіршилася, і це відбувається тому, що уряд не представляє українську ідентичність, підтримка української мови сприймається як зазіхання на людські права російськомовних. >>
Щонайменше дивними виглядають заяви так званих «одноразових» політологів чи експертів про те, що невелика пауза пішла на користь Арсенію Яценюку, і що вже невдовзі він зможе запалати «новою зіркою» на політичному небосхилі… >>
У біографії заслуженого лікаря України Володимира Карпука є період, коли він, як кажуть, ходив у політику: був народним депутатом України від блоку «Наша Україна» у Верховній Раді 5-го і 6-го скликань, деякий час працював заступником голови Волинської облдержадміністрації з гуманітарних питань. Тобто спробував владу на смак у різних її іпостасях. >>
Цьогорічне вшанування Героїв Крут чи не вперше винесло на загальнодержавний рівень аналітичне, а не емоційне, як досі, бачення подій відомого бою. Упродовж майже 100 років українська поезія оспівує трагізм загибелі «300 студентів» і шпетить тодішнє керівництво УНР за «зраду» — мовляв, відмовилися від війська, самі сиділи в Києві, а хлопчики гинули. >>
До кінця тижня у виставкових залах Центрального будинку художника Національної спілки художників України (вулиця Січових стрільців, 1-5 у столиці) триватиме сьома Всеукраїнська бієнале історичного жанру «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». >>
