Менше знаєш — краще спиш — це не про Наталку Мосейчук.
Програма «Приховане життя» з Наталкою Мосейчук виходить на «1+1» по суботах, коли люди налаштовані на відпочинок, відповідно, і гості програми, відомі вітчизняні політики, постають у «форматі» вихідного дня, без відриву від своїх хобі. З початку сезону приховане життя в програмі встигли продемонструвати Володимир Литвин, Анатолій Кінах, Олександр Волков, Юрій Павленко... А в майбутньому, не виключено, глядачі побачать у програмі й Президента України — принаймні запрошення вже відіслали, і Президент сприйняв його позитивно.
Володимир Литвин показав у «Прихованому житті» свою бібліотеку з раритетними виданнями, Анатолій Кінах — улюблене місце риболовлі та познайомив з малою донькою, Олександр Волков цієї суботи проведе глядачів «1+1» до святая святих — кімнати зброї — та покаже мисливські трофеї, привезені з Африки. Перевірено, коли політики не переривають свій традиційний вихідний, то в звичній атмосфері, навіть розмовляючи про політику, вони розслабляються й інколи трохи піднімають завісу своєї біографії. Наприклад, Володимир Литвин розповів про те, що багато років тому, коли в його родині було скрутне фінансове становище, він підробляв таксистом — і його дружина про це не знала.
Ведуча програми Наталка Мосейчук має певний талант розговорити гостя. Але в це поняття входить не тільки вміння викликати на відверту розмову, а й мистецтво зберігати таємниці гостей, які, можливо, ненароком їй довірять...
— Наталко, чому ви вибрали таку форму програми — про приватне життя?
— Бо не треба приховувати, що коли політик відпочиває, він все одно думає про політику.
— Коли ви тільки починали цей проект, важко було переконати героїв зважитися саме на таку форму розмови?
— У мене особливих труднощів не було. Не пригадую, щоб хтось мені сказав: замість того, щоб вийти та подихати свіжим повітрям, краще будемо сидіти в кабінеті та говорити в кріслах. Інколи їх відлякує телевізійне інтерв'ю на їхній базі. Але коли вони розуміють, що говоритимемо ми про політику, то погоджуються.
Я не можу сказати, що ми говоримо на рівних — я відчуваю повагу до своїх гостей, і ця повага взаємна. Якщо я приходжу до політика вперше — він усе одно щось про мене вже чув. Тому що середовище політиків — це, як мурашник, чутки про того чи іншого журналіста розповсюджуються дуже швидко.
— А якби вам запропонували відкрити своє приховане життя — ви б погодилися?
— Не думаю, що я настільки комусь цікава. От коли я опинюсь у такому місці, як Верховна Рада України, і на лацкані мого піджака буде значок народного депутата, я буду зобов'язана показувати своє життя. Тому що я стаю публічною особою, і люди повинні знати — чи є в мене приховане життя, чи немає. Хоча у нас, в Україні, немає такого закону, який би зобов'язував політиків звітувати про своє життя перед громадськістю, це, швидше, внутрішній моральний обов'язок.
— А в майбутньому ви бачите себе в депутатському кріслі?
— Навіть гіпотетично — ні! В одного з моїх гостей, Яна Табачника, я запитала: «Яким чином, Яне Петровичу, ви опинилися в залі Верховної Ради?». І він сказав: «Я дуже довго сидів у кріслі й придивлявся, притирався до того крісла, і думав: «Що, власне, я тут роблю? Кажуть, що я непоганий акордеоніст, професійний музикант, що мене змусило піти в політику? А коли я почав розумітися на цьому, подумав: «Гаразд — я, а що вони тут роблять?». При цьому він додав, що там є багато людей, які на своєму місці. Так що я не хочу ризикувати і поповнювати список тих, які не на своєму. А ще я не сяду в жодне з тих крісел, тому що я дуже співчуваю людям, які опиняються у Верховній Раді.
— Чому??? Назвіть хоча б три причини.
— Тому що до них у гості ходять нахабні журналісти і допитуються про їхнє приховане життя. Взагалі, це комплексна проблема. Політик стає успішним, коли він яскравий, коли він заявляє яскраву програму. Коли ти стаєш яскравим, у тебе з'являються вороги. А жити з охоронцями — не дуже приємно. Вони не надто щасливі від того, що ходять, як це називається на професійному жаргоні, — «в коробочці». Можна позаздрити через дачі, будинки, підприємства, власність, але такій несвободі не позаздриш. Не позаздриш тому, що в людей немає справжніх друзів, і вони це знають. Кожного дня вони йдуть, як на війну.
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
