Остання роль американського «піжона» з українською душею

      Останнє десятиріччя до імені Джека Пеленса часто додавали пояснення «голлівудівський актор українського походження». Хоча це зовсім не в традиціях Голлівуду озвучувати національну приналежність своїх зірок, причому демонстративно.

      Отож коли мені зателефонував із Каліфорнії Петро Борисів, президент фундації «Тризуб», яка об'єднує працівників українського походження, зайнятих у кіноіндустрії Голлівуду, і почесним головою якої був Джек Пеленс, і повідомив про смерть легендарного актора,  я наважилася запитати, чого було більше в Джекові Пеленсі, коли він зірвав церемонію вручення звань народних артистів Росії, — піару, як тепер висловлюються, спрямованого на власний скандальний імідж, чи українство-таки завжди жило в його душі, а на старість літ стало його сутністю?

      — Днів десять тому ми з родиною поїхали провідати Джека. Він лежав у ліжку — останні кілька місяців хворів. Йому не ставили страшних діагнозів, але було очевидно, що його могутній організм своє відпрацював — як-не-як 87 років. Але Джек був у гарному настрої, при чистій пам'яті, як завжди, усміхався й жартував. У кімнаті тихенько грала музика — лунали звуки бандури. «А ти знаєш таку пісню «Взяв би я бандуру»? — раптом запитав Пeлeнс. «Знаю», — кажу. «То давай заспіваємо». І ми почали співати. Але на другому куплеті зупинилися — ні Джек, ні я далі слів не знали. Того ж вечора я відбив електронною поштою листа українському режисеру Олесю Саніну з проханням надіслати мені слова цієї пісні. І негайно переадресував їх Джекові...

      — Ми знайомі з Пеленсом, — продовжує Петро Борисів, — 18 років. Він розповідав мені, що його батько Іван, який тяжко працював на пенсильванських шахтах, кожного тижня, коли приходила свіжа українська газета, садовив дітей довкола себе й прочитував її вголос від початку до кінця. Джек, ясна річ, був американцем — народився  18 лютого 1919 року в містечку Латімер Майнз (штат Пенсильванія) в родині українських емігрантів. Але українство жило в ньому з тієї далекої дитячої доби і аж до смерті. Він був дуже глибокий чоловік, цікавився українською історією, причому належав до тієї категорії людей, які хочуть докопатися до істини. В українському кінематографі шанував Довженка, Параджанова, Іллєнка, Саніна. Серед чужинців ми з ним часто розмовляли між собою по-українськи.

      У Джека Пеленса незвична біографія. Розпочавши своє доросле життя з вугільної шахти, він швидко досяг неабияких успіхів у професійному боксі. У 30-х роках Америка захоплювалася боями Джека Браццо. Це було спортивне псевдо сина українських емігрантів Володимира Палагнюка, від кулаків якого потерпали тодішні зірки американського боксу. Він навіть побив рекорд за кількістю безперервних перемог, більшість з яких завершувалася нокаутом.

      Пiд час вiйни вiн вистрибнув з палаючого лiтака, але  вогонь  спаплюжив обличчя до невпiзнаваностi.  Довелося довго лікуватися, пройти через пластичні операції й пересадки шкіри, шрами на обличчі.

      На відміну від багатьох голлівудських колег, серед яких немало й таких, що не закінчили навіть середньої школи, Пеленс здобув блискучу освіту. Він за все в житті брався серйозно. У 1947 році закінчив факультет акторського мистецтва в Стенфордському  університеті, одному з найпрестижніших у США. Й відразу ж дебютував на Бродвеї в постановці знаменитої п'єси «Трамвай бажань». Невдовзі його побачили і в кіно — першою роботою стала роль злочинця в стрічці «Паніка на вулиці».

      Джек Пеленс тричі номінувався на «Оскар». Але отримав омріяну статуетку лише в березні 1992 за роль ковбоя в «Міських піжонах».

      — Більшість його ролей — це ролі жорстоких злочинців, суворих ковбоїв, страхітливих монстрів, розбійників-піратів, — розповідає Петро Борисів. — Хоча в житті він був надзвичайно м'якою, делікатною й сентиментальною людиною. У Голлівуді з його інтригами й заздрощами Джека всі дуже любили. Він належав до людей, які були талановиті в усьому, за що бралися. Дуже тонко відчував поезію й видав збірку власних віршів «Сад любові». Захоплювався  живописом і любив малювати пейзажі.

      Шахтар, боксер, військовий льотчик, актор, поет, художник, Джек Пеленс у своєму житті пережив багато хвороб. Але зоряній хворобі так і не вдалося взяти його у свої обійми. До кінця своїх днів він залишався скромним і доступним. Ніколи не бундючився й не надував щоки. Хоч у товаристві завжди виокремлювався нестандартністю думок і поведінки. Він ніколи так і не став скоцюрбленим дідком без блиску в очах й пороху в порохівницях, залишаючись і в 80 мачо й трохи  піжоном у кращому розумінні цього слова.            — Пригадую, — розповідає Петро Борисів, — якось уже після Джекового «Оскара» ми йшли вулицями Нью-Йорка. Раптом чуємо скрегіт гальм. Подумали, що якась аварія. Дивимося, а то сміттєвоз загальмував. З нього вилітає водій, тримаючи в руках якийсь шматок пластикової торбинки, і біжить щодуху до Пеленса, щоб той дав йому автограф. Джек без роздумів написав на тій торбинці якісь теплі слова й щиро потиснув своєму шанувальнику руку. В цьому весь Пеленс — він ніколи не ділив людей на аристократів і сміттєприбиральників.

      Він любив життя й жінок. Був двічі одружений. З першою дружиною — театральною актрисою Вірджинією Бейкер — вони прожили майже 20 років і виростили трьох дітей: доньок Гой і Брук та сина Коді, який також був актором, але в 1998 році помер від раку шкіри. Вдруге Джек одружився зi стюардесою Елейн Роджерс у травні 1987 року. Саме вона була з Джеком, коли надійшла його остання хвилина й Бог покликав його душу в засвіти.

      — Джек любив жартувати, — розповідає Петро Борисів. — Він казав, що є улюбленцем жінок і на цьому терені не має конкурентів. Мотивував це тим, що його «зірка» на знаменитій Алеї слави в Голлівуді розміщена якраз навпроти відомого магазину Frederick of Hollywood, який спеціалізується на продажі... нижньої білизни для жінок.

      За вдачею Джек Пеленс був американським «міським піжоном», але останні роки доживав на своїх фермах у Каліфорнії й Пенсильванії і дуже хотів зіграти свою останню роль в українському кінофільмі. Планувалося, що він гратиме головного героя у фільмі Олеся Саніна «Кобзарі». Роль людини, яка повертається з Америки в Україну й проходить через страждання, злидні, розлуку, розпач, розчарування й піднесення. Зйомки мали розпочатися вже цього року. Але Всевишній і доля відвели Володимирові Палагнюку іншу останню роль. Нехай же тепер над його могилою засяє небесна зірка.

Катерина КІНДРАСЬ.