Почiм цукор для народу

11.11.2006
Почiм цукор для народу

Цього року буряку вродило. (Укрінформ.)

      Цукор споживають однаково - що в місті, що в селі. І, здавалося б, для всіх він однаково солодкий. Але у Вінницькій асоціації «Поділляцукор» схиляються до думки, що це тільки на перший погляд так. Цукор буває й солонуватим або гіркуватим. Коли скраплений потом чи сльозами людей, зайнятих у процесі цукроваріння. Який присмак матиме цукор цього року, розказує виконавчий директор асоціації Микола Береговий.

      - Миколо Михайловичу, Вінниччина була і залишається найбільшим виробником цукру в Україні. Що можна сказати про очікувані обсяги виробництва цього продукту?

      - У нинішньому сезоні в області працює 21 цукровий завод (торік задіяно у виробництві було 19). При достатній кількості сировини, а буряки цього року непогані, ці підприємства можуть випустити до 400 тисяч тонн цукру. Для порівняння скажу: в минулому році його вироблено 260 тисяч тонн.

      - Як це виглядає у співвідношенні до потреб регіону й України?

      - Середня потреба області в цукрі не перевищує 200 тисяч тонн, країни - 1,8-2 мільйонів. Бачите, яка питома частка вінницьких цукроварів у задоволенні потреб країни і регіону.

      - Цього року наші підприємства переробляють цукор-сирець із тростини?

      - Богу дякувати, ні. Адже це - загибель для галузі. Переходити на переробку сирцю - все одно, що пиляти гілку, на якій сидимо. Це неминуче призведе до занепаду господарств, що сiють буряки. Власне, вони й так пережили складні часи, а для декого цей період ще не закінчився. Відтак з метою гарантованого забезпечення якісною сировиною цукровиробники самі беруться її вирощувати. Нині заводи більш як наполовину забезпечені власноруч вирощеними буряками. Тому й працюють у хорошому ритмі. Водночас підприємствам, які не мають власної сировинної зони, доводиться важче.

      - Наскільки відомо, нині спостерігається притік інвестицій у галузь...

      - Справді, якби в галузь не прийшли інвестори, дуже важко було б говорити про її відродження. Тепер же маємо непогані перспективи розвитку. Наприклад, Капустянський цукрозавод простоював чотири роки, Махаринецький - три, Уладівський - два. І тільки коли прийшли нові власники, там відновилося життя: Капустянське та Махаринецьке підприємства вже працюють, на Уладівському запрацював бурякоприймальний пункт - привезена сюди сировина переробляється у Махаринцях, а запуск виробництва передбачається в наступному сезоні. На перспективу націлена й технічна модернізація низки заводів. У Крижополі планово проводять реконструкцію, там встановлене сучасне імпортне обладнання. У Погребищі можуть похвалитися новими центрифугами німецького виробництва, у Степанівці (Вінницький район) - компресором для продувки ножів...

      - Пане Миколо, традиційно склалося так, що цукрозаводи виконували не лише суто виробничу функцію, а й соціальну - вони ставали своєрідними центрами робітничих селищ, довкола них розвивалася інфраструктура, де також створювалися робочі місця.

      - І зараз так. Скажімо, в Юзефо-Миколаївці заводчани подбали про ремонт школи, добудували там спортзал. В усіх цукрозаводських селищах є тепло, працюють школи, дитсадки, а в Юзефо-Миколаївці, Браїлові, Жданівці та Самгородку - лікарні.

      - А що можна сказати про ті двадцять підприємств, які так і не працюють?

      - Їхня доля може скластися по-різному. Наприклад, у Чечельнику заводське обладнання порізали, тепер цукросировину з тієї зони забирає Балта Одеської області. Страшно навіть подумати, скільки часу, зусиль і коштів потрібно для того, щоб відновити там виробництво. Є приклади того, як мешканці інших робітничих селищ стають на захист своїх заводів. Таке, зокрема, спостерігається в Моївці та Скоморошках. Люди з власної ініціативи організували охорону тамтешніх підприємств від їхніх власників, щоб ті в погоні за миттєвою вигодою також не порізали обладнання на брухт. Залишається сподіватися, що їм вдасться відстояти ці заводи, а там, можливо, знайдеться відповідальний та перспективний інвестор, зацікавлений не в брухті, а в налагодженні продуктивної роботи.

      - А якою буде споживча ціна на цукор? Чи не зросте?

      - Думаю, що на споживчому ринку ціна суттєво не зміниться. Не можна було не помітити, що на осінньому ярмарку цукор продавали по 3 гривні за кілограм, а ще зовсім недавно ціна сягала чотирьох гривень. І це при тому, що нині все дорожчає. І газ, на якому працюють наші заводи, також. Тому, як кажуть, поживемо - побачимо...

      Тут я хочу сказати ось що: ми просимо в держави кредити - короткострокові, на три місяці. Це вкрай необхідно для стабілізації ринку цукру. Дивіться, що виходить: цукрозаводам не вистачає обігових коштів, їх витрачено на підготовку підприємств до сезону цукроваріння. От вони й змушені зараз продавати цукор. Тому й ціна знизилася. Але це явище тимчасове, коли запаси продукції вичерпаються, вона знову подорожчає. От вам і коливання цін. Значно доцільніше було б користуватися кредитами, взятими під заставу цього ж цукру, але випускати його на ринок рівномірно. Це дозволило б стабілізувати і ринок цукру, і його ціну.

      - Що ще може вплинути на ціни в регіоні?

      - Очевидно, на них вплинуть і обсяги експортних поставок. Наскільки мені відомо, на рівні уряду ведуться переговори про експорт цукру в Росію (орієнтовно до мільйона тонн). Про їхні результати казати ще рано.

      На рівень споживчих цін впливає ще один фактор. Ми ставимо питання про виплату компенсацій за цукрові буряки - вони вже здійснюються виробникам пшениці, ячменю. Потрібно всього якихось 30 гривень на тонні - і наші господарства, що сiють буряки, будуть зацікавлені продавати сировину місцевим переробникам, а не поставляти її за межі області. Якщо до нас дослухаються, буде вигідніше всім.

Розмову вів Іван КОВТОНЮК.

  • І хліб, і до хліба

    Станом на 23 травня, за інформацією прес-служби Мінагрополітики, ярі зернові та зернобобові культури з кукурудзою при прогнозі 7,3 млн. га посіяли на площі 7 млн. га, суттєво перевершивши минулорічні показники. >>

  • Японський трактор у лізинг

    Як свідчить моніторинг ринку останніх років, найбільшою популярністю в українських аграріїв сьогодні користується техніка виробництва США. І рiч не тільки в тому, що засновника всесвітньо відомої компанії «Джон Дір» наші фермери сприймають як свого рідного інженера-емігранта Івана Козу. Американська техніка справді добре зарекомендувала себе в полях України. >>

  • Аграрна арифметика

    Міністерство аграрної політики і продовольства України сформулювало ключові напрями, за якими найближчим часом відбуватиметься реформування галузі. Комплексний стратегічний план, в основу якого їх і покладено, отримав назву «3+5». >>

  • Наша риба впіймала шхуну

    Апеляційний суд Одеси минулого тижня виніс остаточне рішення про конфіскацію на користь нашої держави турецької рибопромислової шхуни ZOR та близько п’ятнадцяти кілометрів сіток — знаряддя лову. Шхуна назавжди залишається в Україні. >>

  • Росіяни хочуть солі?..

    Росспоживнагляд дозволив українському державному підприємству «Артемсіль» відновити постачання солі до Росії. Очікується, що підприємство постачатиме до Росії 170 тисяч тонн солі щороку. Росспоживнагляд повідомив Федеральну митну службу про допуск продукції з 10 травня. >>