Олександр Вратарьов - із тих численних служителів мистецтва, які приречені бути «за кадром». Він - поет і драматург, співавтор численних мультиків та художніх фільмів. Його пісні виконували Анна Герман, Назарій Яремчук, Йосип Кобзон, Юрій Богатиков, Софія Ротару, Валерій Леонтьєв, Тамара Гвердцителі... Сьогодні пісні Вратарьова лунають у виконанні Ані Лорак, Іво Бобула, Наталі Могилевської, Тіни Кароль. При цьому він - людина надзвичайно скромна і трішки сором'язлива. На презентації власної книги «Каштановий блюз» Олександр Львович постійно дякував людям, які допомогли видати цю збірку. «Знаєте, лірика у наш час - продукт маловживаний, - невесело констатував Вратарьов. - Усіх цікавлять факти - гарячі, смажені, динамічні...».
Воно то так. Але насправді, якщо розібратися, то й покоління «любителів фактів» досить непогано знається на творчості пана Вратарьова. Мультик про Петрика П'яточкіна, пісня «Леді Гамільтон», враження від легендарної вистави «Варшавська мелодія» з Адою Роговцевою, яка кілька десятків років тому йшла у Російській драмі, або ж від мюзиклу «Екватор» - кожен має свої сантименти до творів поета-пісеняра, який займається цiєю справою уже близько сорока років. А з появою «Каштанового блюзу» шанувальників поезій Вратарьова буде значно більше - у книзі зібрано різні твори, які вже публікувалися і які публікуються вперше. Наклад книги - три тисячі примірників. Приурочена вона до семидесятиріччя Олександра Вратарьова, яке він відзначив улітку. Як розповіли продюсери проекту, отримати цю книгу з видавництва вони планували ще наприкінці серпня, але видавництво трішки підвело. Натомість на презентації «Каштанового блюзу» оголосили, що наступна книга Вратарьова вже на підході: вона буде присвячена дитячій тематиці у творчості поета і вийде за кілька місяців.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
