Злокохучий Антiн

11.11.2006
Злокохучий Антiн

Я сам собі пам’ятник «воздвигну». (автора.)

      На українській шоу-бізнесовій сцені з'явилася ще одна «звєзда», яка чесно зізнається, що «співає, як вміє, але від душі і серця». Наразі вона лише спалахнула але чи горітиме довго, невідомо. Хоча мегаамбіції Антіна Мухарського (саме цей відомий телеведучий і актор вирішив, що бути йому ще й співаком, перейменувавшись з Антона на Антіна) вказують на те, що принаймні кілька дисків і кліпів уже протягом одного року він видасть у світ. Самовпевненості йому не бракує - свій перший альбом він назвав претензійно «Злокохучий мен». Під такою назвою він обіцяє невдовзі видати книжку i відзняти фільм.

      «Для українського слухача це абсолютно новий і унікальний музичний проект, аналогів якому не існує», - запевняли автори прес-релізу, присвяченого презентації дебютного альбому Мухарського та його гурту «Koni-Айлеnd» в одному з найдорожчих клубів Києва. Цю унікальність вони вбачають у віршах Антіна, покладених на кантрі-музику. Ніша кантрі на українській сцені фактично вільна, хоча засновники гурту визнають, що це не рафіноване американське кантрі, а «гримуча суміш національного виробництва». Власне, що це «гримуча суміш», можна зрозуміти, навіть не слухаючи альбому. Варто лише прочитати його характеристику на обкладинці диску - «пісні аграрної страни у стилі сільський гламур». У цьому Антін не унікальний, як і його вірші, - тут йому варто позмагатися зі змістовністю текстів, вживання у них так званої «сільської мови» та суржика з ще однією «звєздой», яка співає від душі, - Сердючкою.

      Попри все, на сцені Мухарський виглядає доволі гламурненько. Він співає про «Бобіка», «Жигулі», «Село Чопілки», «Шестипалого Петра» у відповідному для стилю кантрі образi - в ковбойському вбранні i у вишиванці. Окремі пісні допомагає виконувати симпатична довгонога «краля з Монреаля». «Усі наші селяни - то українські ковбої. Бо живуть у резерваціях, створених олігархами», - каже Мухарський.

      Іншою причною, чого Мухарського потягло на кантрі, він називає ситуацію в українському радіо- та телеефірі. «Ваc, напевно, нудить від кількості попси та r'n'b, то ж ми запропонуємо вам справжній біфштекс», - каже новоспечений музикант. Між виконанням пісень він не забуває нагадати, що r'n'b танцюють тільки рагулі». А от хто ж буде співати і танцювати під «Злокохучого мена», а невдовзі під «Херсонського рейнджера» (так має називатися другий альбом Антіна), покаже час. Утiм уже зараз зрозумiло, що в «Зiрковому дуетi» iз Лаймою Вайкуле в нього краще виходило, нiж соло.

  • Знайти «скриньку», де захована ваша пісня

    Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>

  • Гімн як літургія, марш і романтика

    Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>

  • Паливо революції

    Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>

  • Ведмідь на вухо наступив, та співати будеш

    У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>

  • Вояки з гітарами

    Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>

  • «Вопіющі» 26 років

    Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>