Ірена Карпа: Я - зелена з фіолетовим.Будяк від літератури

      Розповідаю Карпі бувальщину: колись я, за своїм звичаєм, втрутилась у з'ясування стосунків між колишніми, чинними та уявними лідерами УНА-УНСО. Написала статтю, для якої запозичила в неї одне слівце, і вказала на джерело. Згодом на сайті одного з «ображених» прочитала про себе багато цікавого і, зокрема, таке: «Авторка сумлінно змагає до відтворення стилю легендарної Ірени Карпи». Якби той унсовський дядько мав мінімальне уявлення, про що він пише, то знав би, що легендарна Карпа б'є словом (нецензурним) коротко і жорстко: «Х...й смокчи!», а не розводиться довго й нудно про місце і роль кожного в історії України. Звідки вона така взялась, ця Карпа? «З маминих статевих органів», - втаємничує вона. І, по-моєму, заперечити тут нічого... На нашу зустріч «дві третини Карпи» прийшли цілком комільфо: два хвостики на голові, нуль косметики, ду-у-уже консервативна блузочка з рукавами-ліхтариками, застібнута до останнього гудзика, спідничка до колін... Але з-під спідниці було видно ноги в гольфах, усіяних черепами і перехрещеними кістками. Що ж, оскільки тут йдеться не про політика чи нардепа, чи ще когось подібного гатунку, можу сказати з чистим сумлінням: я люблю Карпу - за тексти, за музику і навіть за цього «Веселого Роджера», відтвореного на її онучах.

      - Ірено, ти щойно дописала роман, який називається «Суки отримують все». Так що почнемо з головного: хто такі суки? І з якого дива вони забирають у «несук» все?

      - Та ні, нічого вони насправді не забирають... До речі, роман називатиметься англійською Bitches get everything - це типу м'якіше, бо люди вже звикли, що fuck - казати можна, а от «бл...дь» вже викреслюють. Тут така двозначність - вони дійсно отримують все, а в кінці ще й хтось заводить собі нормальну сім'ю, а от Евiту Перон - одну таку класичну bitch - навіть збираються канонізувати... Але хтозна? З героїнями ніби все добре, але звучить фраза з пісні Radiohead- «я тримаю свого вовка за дверима», тобто коли душа кудись рветься, то який би не був добробут, одного дня внутрiшнiй неспокiй вiзьме своє, i жiнка вчергове дремене на пошуки себе, Дикої...

      - Скажи, а ти теж сука?

      - Напевно, так. Я це часто чую на свою адресу. Дуже смiшно, коли  такі собі «тьолочкі», такі кисоньки з отакими кігтиками, які їздять на класних машинах, люблять казати про себе: «Ой, я така сука, така с-сука...».

      - Ага, тобто це - гламурне поняття?

      - Та пес його знає... Щодо мене, то я можу бути дуже цинічною з одними і дуже відкритою з іншими. Але насправді я добра, і все решта - то, мабуть, моє прикриття, мій спосіб існування... Справді прикро, коли я якомусь сраному охоронцеві три рази кажу «До побачення!», а воно не відповідає, то можу сказати нарешті, що «До побачення!» - то є «Да-сві-да-ні-я!», а потім дуже довго паритись, чому ж зі мною все-таки не привітались, не попрощались... У цьому смішно зізнаватись, але багато таких-от дрібниць можуть мене ранити.

      - Реальна Карпа не дотягує до Карпи - «публічної особи»?

      - Дивлячись у чому. Агресивністю можу навіть перевершити ту другу Карпу, можу дати й у морду, можу й кислотою облити. Жартую...  Не все влазить у публічний імідж. Те, що мені страшно перед виступом, я можу сказати найближчим друзям... Але, щоб перемогти цей страх, мені треба вийти на сцену і оголосити: «Слухайте, люди, мені так страшно...». І всі: «Бу-га-га, от бреше!», типу того... Але один зі способів долання слабкостей - це їх афішування.

      - Не знаю, чи ти добра, чи ні, але нібито дійсно дуже беззахисна. Хочеться притулити до себе, погладити по голові...

      - І я цим безсовісно користуюсь. Особливо з чоловіками. Дехто з них думає: «Ой, Боже ж мій, така дівчинка! Дай-но я їй буду татом!». От iз роботодавцями саме так зазвичай і буває - я можу вилізти на голову і нічого не робити, бо це ж я - беззахисна « дєточка»... Якщо серйозно, я намагаюсь не користуватись людьми. Дуже ціную щирiсть i порозумiння. Вiдкритiсть i любов.

      - Про любов ще обов'язково поговоримо. Ти мене так зараз розчулила (жартую!) - майже як тоді, коли я дочитувала фінал твого «Перламутрового порно». Я взагалі-то, як ти кажеш, «тьотька» зла, але мало не сплакнула, коли твоя героїня...

      - Та не померла вона! Це Андрухович неправильно зрозумів, і всіх збив iз пантелику... Вона там пірне, але замість того, щоб лягти на дно, спливе з найбільшою рибиною в руках...

      - По-перше, я ніякого Андруховича з цього приводу не чула...

      - Він передмову писав...

      - Передмови я ніколи не читаю...

      - ... і там зазначив, що все, капєць, Ханти-Мансійськ героїні...

      - Отже, ніхто не помер, і Ірена Карпа - людина життєствердна, вітальна?

      - Абсолютно. Тут нещодавно одна дівчинка - фанатка наша колишня - стрибнула з даху... У мене, крім образи на таких людей, нічого не виникає. Тому що життя таке коротке, його так мало, а самогубство - це просто нетерплячка... Кожен момент дає тобі привід цінувати життя. Якось я потрапила в затор на Хмельницького і побачила на Природничому музеї вивіску - виставка метеликів «Тропічні подорожі». Я так розчулилась, в мене сльози полилися з очей, бо я уявила, як у музеї це писала якась бабуся гуашшю, яка ніколи не була в тропіках (і вже не буде!) і чиї дитячі мрії так і не реалізувались... Цi доторки до свiту важко пояснити. Тiльки в такi от моменти «прошибання» ми посправжньому живi.

      - Ти нещодавно переживала якусь любовну історію, казала, що вона (тобто, власне, вiн!) навіть має ім'я, тільки афішувати це ім'я ти не будеш, і через цього чоловіка навіть викинула четверту главу з «Сук...»

      - Це дуже дивна історія. І я все ж таки її не викинула. Хоча й сподіваюсь, що всі залишаться невпізнанi. Не знаю, чим все це закінчиться... Чувак наказав публікувати тільки після його смерті... Але я думаю, що все, що було прожите, має піти далі, щоб допомогти (чи не допомогти) комусь іншому.

      - Так ти зараз iз цим «чуваком» чи вже з іншим?

      - З ним також.

      - Стоп. А як же кохання?

      - І кохання є. З ним моя героїня періодично одружується. А от у мене з цим ніяк не складається. Так смішно, коли всі кажуть, що Карпа - така самостійна, така емансипована, не хоче заміж... Та насправді, якби в мої 22 роки він зрозумів мої натяки і погодився зі мною одружитися, в мене б зараз уже троє дітей було (бо я хочу саме трьох!)... Але, оскільки цього не сталось - значить, так мало бути. Але кохання є, і хоч людина ця на відстані, вона постійно впливає на мене.

      - А зараз твій коханий теж не розуміє натяків, чи ти натякати перестала?

      - Ні, ми вже 150 разів про це говорили: «Ти одружишся зі мною?» - «Так, одружуся». То вiн цей дiалог починає, то я. Пiнг-понг якийсь... Але потім не складається, і я рада принаймні тому, що в мене є місце для нового досвіду...

      - Знаєш, ти мене зовсім заплутала. Є кохання - це раз. Є «чувак» - це два. І є, нарешті...

      - ... філії кохань. Адже в людини багатокамерне серце...

      - У кого як...

      - Ну чотирикамерне принаймні в усіх?!... Ні, те кохання, про яке я говорила, його можна навіть платонічним назвати... Хтось може, скажімо, у померлу акторку закохатись... А в моєму випадку - це реальна людина, просто вона далеко, і це не заперечує моїх стосунків з іншими... Кожного ж по-різному можна любити. Кохання - це не обов'язково секс. Хоча чомусь саме секс із кимось сприймається як найстрашніше, як зрада. Хіба краще, коли ти живеш у подружжі і віддаєш людині тіло, але думками з іншим?

      - У твоїх книжках багато сексу. Це все з власного досвіду?

      - Ні. Це, скоріше, фантазії. Реальний секс, по-моєму, досить важко описати. Ним краще займатися.

      - Поговоримо про великі амбіції, страхи і нездійснені бажання. Колись ти мріяла до 25 років видати книжку. Зараз їх у тебе вже п'ять. Попустило тебе трохи?

      - Попустило. Ні, бажання писати залишилось, і наступну книжку я хочу зробити в парі зі своєю сестрою. Але зараз пріоритет у мене - музика. «ФАКТИЧНО САМI» пишуть альбом, і у мене велике бажання робити саме музику.

      - Я не питаю тебе про музику, бо чула тільки один твій альбом - Kurva Сum Вack, а от книжки прочитала всі... Але от що цікаво: хто фінансує всі твої альбоми і решту речей?

      - У нас є студія, є свій видавець. Тобто «Фактично самі» - в буквальному розумінні альтернативний гурт, дійсно незалежний. Робимо свою музику, пишемо і «Танків», і «Тартаків», і т. д.

      - Твоє фінансове становище, я так бачу, мімікрує в залежності від обставин життя. То ти їздиш на метро, то я бачу тебе за кермом розкішного червоного «Пежо»...

      - Так, машина в мене є. Це моя слабкість - відгородитися від усіх. Я дуже боюся громадського транспорту, тому або ходжу пішки, або їжджу на велосипеді, або сідаю за кермо.

      - І при цьому знімаєш квартиру «на паях» з якимись своїми подружками?

      - Так. Я не переймаюся особливо наявністю власної квартири. Не хочу влазити в якісь кредити і паритися решту життя тим, як їх віддати. Мене оренда влаштовує абсолютно. Так роблять і мої друзі в Парижі, Берліні - вони теж знімають квартири, і, до речі, за такі ж гроші, як я у Києві.

      - Скажи, чого ти боїшся?.. Прочитала якось в одній газеті про тебе таке: «Успіх Карпи - в її роках»... Боїшся віку, старіння, того, що років через 5-6 доведеться кардинально змінювати імідж?

      - Я б сказала, що в моїх роках - моя адекватність, а не успіх. Книжки змінюються разом зі мною, я от зараз перечитую «Перламутрове порно» і розумію, що про багато речей я б уже сказала зовсім по-іншому. Від чогось мене вже просто нудить, а щось, навпаки, здається дуже щирим. Просто хтось пускає жовч і думає, що можна так «язвіть»... Причому тут взагалі успіх? Головне, що мої книжки комусь допомагають, що хтось вирішує про себе, що можна бути нон-конформістом і нормально себе відчувати в житті.

      - Хочу сказати, що ти дуже природна у своїх книжках. Дуже щира. І дуже легка. От купила нещодавно третю книжку однієї юної «генійки» - не можу продертися крізь текст, хоч ти лусни! І не скажеш навіть, що написано про те, чого в житті не буває (чим грішать, приміром, дві відомі у Києві подружки - такі собі «шерочка з машерочкою» від літератури), бо взагалі не зрозуміло, про що там написано!

      - Ой, я давно вже для себе визначила, що я - будяк української літератури. Бо є Спілка письменників і їхнi нащадки - горох, квасоля, ріпа... А поруч iз ними - грядочка така акуратненька - там чорнобривчики, мальви (ну, це ті, кого ти назвала). А за парканом стою я - зелена така з фіолетовим. Будяк, короче... Квіточки всі дуже класні, милі, ми інколи спілкуємось, але я розумію, що я - поза їхнiм колом.

      - Але будяк нещодавно отримав премію...

      - Так. Була «Книга року» за версією Бі-Бі-Сі, і там у мене друге місце в рейтингу - якимсь дивом люди проголосували за «Фройд би плакав»... А ще я - «Модний пісатєль-2006»... Не знаю, як я ту п...здувату премію виграла, але там такий конкурс був, така тьотя ведуча була - вся в кремах! Я сказала: «А можна я тьотю поцілую?». Потягнулась своїм метром-шістдесят, загарбала тьотю і поцілувала. Було вельми пафосно, ги-ги...

      - Як?! Карпа, яка спалювала гламурні журнали і танцювала на їхніх кістках, прийняла гламурну премію від тьоті в кремах?

      - Ага. А як я там наїлася! І попила на шару...

      - Тьху... Ось тобі за це питання у стилі «Модного пісатєля»: що ти вважаєш своїм найбільшим успіхом у житті?

      - Напевне, кожне нове починання. Це, мабуть, краще вирішувати лінійно, а не вертикально, щоб не порівнювати з тим, що було колись, який колись був успіх, гроші... От був хороший секс з ранку - це теж успіх...

      - А він був?

      - Був.

      - Вітаю тебе із цим. З преміями, до речі, - також...

ДОСЬЄ «УМ»

Ірена Карпа.

Письменниця і музикантка.

      Вік: 25 років.

      Коріння: Черкаси.

      Освіта: магістр іноземної філології. Спеціалізація: англійська і французька мови.

      Чим прославилась: постійна лідер вокалістка і співавторка гурту «ФАКТИЧНО САМI» (найбільш відомий альбом - Curva Cum Back). Авторка книжок «Знес Паленого», «Фройд би плакав», «50 хвилин трави», «Перламутрове порно (Супермаркет самотності)».

      Чим іще прославилась: готує до друку свій п'ятий роман Bitches get everything.Є автором статей в журналі «Молоко» (псевдонім - Соя Лось). У недалекому минулому - ведуча програми Sex Cetera на каналі ICTV, нині - одна з ведучих програми «Перша експедиція» на «Інтері» (рубрика «Бортове чтиво»).