Сучасник Вічності

Ті, що шукають премудрість, - знайдуть.

Нестор Літописець

Свідок нині забутого

      Про людину, саме ім'я якої стало символом книжкової справи, словесного світла, ми знаємо не так і багато. Вважається, що Нестор народився у 1056 році в Києві. 17-річним юнаком він прийшов до Києво-Печерської лаври і став послушником печерного монастиря, де «явив навики й сумління в усіх чернечих чеснотах: у постійному прагненні й дотриманні чистоти тілесної й душевної, в добровільній бідності, глибокому смиренні, безвідмовній покорі, суворому пості, безперервній молитві на вічних рівноангельських подвигах, у натхненному возвеличуванні і прославлянні Бога в тілесі своїм і в душі своїй». Пізніше його висвятили на ієродиякона. Загалом Нестор прожив чорноризником у Печерському монастирі майже сорок років. І, як і личить істинно духовній людині, він постійно упокорює себе, самохарактеризуючись «недостойним, грубим, ницим та переповненим численних гріхів».

      У монастирі Нестор ніс послушність літописця. У 1080-х роках він написав «Чтение о житии и погублении блаженных страстотерпцев Бориса и Глеба» у зв'язку із перенесенням їх мощів до Вишгорода у 1072 році. Тоді ж він склав житіє преподобного Феодосія Печерського, засновника монастиря. А в 1091 році, напередодні престольного свята Печерської обителі, ігумен Іоанн доручив йому «іскопать» із землі святі мощі преподобного Феодосія для перенесення до Успенського собору, закладеного ним же. Нестора слід вважати одним із найосвіченіших людей Київської Русі кінця XI - початку XII століття. Окрім богословських знань він мав виняткові здібності до історії та літератури, досконало володів грецькою мовою.

      Головним подвигом Нестора було створення «Повісті минулих років». «Се повести временных лет, откуда есть пошла Русская земля, кто в Киеве начал первее княжити и откуда Русская земля стала есть», - так із перших рядків визначив мету своєї праці літописець. Ця виснажлива й тривала праця спиралася на ретельну пошукову роботу. У 1097 році Нестор вирушив на пошуки першоджерел, відвідав Володимир-Волинський та Зимненський Святогірський монастирі. Наслідком подорожі стало включення майже в повному обсязі до «Повісті минулих літ» Волинського літопису. Загалом його праця спиралася на надзвичайно широке коло джерел. Це руські літописні зведення і сказання, які передували «Повісті...», монастирські записи, візантійські хроніки Іоанна Малали і Георгія Амартола, різноманітні історичні збірки, розповіді старця-боярина Яна Вишатича, торговців, воїнів, мандрівників, свідків багатьох подій. Автентичність використаних ним документів незаперечна. Він напевне бачив оригінали тих документів, що зберігалися в київському великокнязівському архіві. Створення «Повісті...» було результатом майже двадцятилітньої щоденної праці. Хроніку подій у ньому було зведено до 1110 року, а остаточне складання здійснене у 1112-1113 роках.

      Використані матеріали дозволили Нестору написати історію Русі як складову частину всесвітньої історії. Саме Нестор дає відомості про першу згадку руського народу у церковних джерелах. Згадуючи події 866 року, перелічені у життєписі патріарха константинопольського Фотія, він переказує збережену візантійськими хроністами розповідь про появу під стінами константинопольськими двохсот лодій руського князя Аскольда. Тоді його флот був розметений буревієм, викликаним силою молитовного звернення патріарха й імператора до Богородиці, омовіння її плащаниці у водах моря. Саме ці драматичні події Нестор трактує як високий знак, що привів язичника Аскольда до істинної віри - християнства.

      Саме від Нестора нащадкам стало відомо, «звідки пішла» наша земля. В його переповідках подані легенди про докнязівські часи слов'янських народів, про появу на полянських землях братів Кия, Щека й Хорива, які заклали місто Київ. З його ж таки слів ми дізналися про смерть легендарного Олега (Віщого, тобто провидця) від змії, що ховалася у черепі його коня. Повіствує він також про створення слов'янської грамоти святими просвітителями - братами Кирилом та Методієм, про хрещення в Константинополі княгині Ольги, яка «возлюбила світло й полишила темряву». Його літопис зберіг розповідь про перший православний храм у Києві (945 рік), про «випробування вір» князем Володимиром (986 рік) і наслідок цього «випробування» - хрещення Русі (988 рік). Першому вітчизняному церковному історику ми зобов'язані також відомостями про перших митрополитів Руської церкви, про виникнення Печерської обителі, про її засновників і подвижників.

      Нестор був свідком нелегких для Київської Русі часів: країну шматували князівські міжусобиці, степові кочівники-половці хижацькими набігами розоряли міста і села, гнали в рабство людей, спалювали храми. Поміж інших нещасть Нестору судилося пережити й руйнування Печерської обителі у 1096 році.

      Преподобний Нестор помер близько 1114 року і похований у Ближніх (Антонієвих) Печерах Свято-Успенської Києво-Печерської лаври. Його наступниками у літописанні стали лаврські іноки - ігумен Сільвестр, який надав «Повісті минулих літ« сучасного вигляду, ігумен Мойсей Видубицький, який продовжив її до 1200 року, і нарешті, ігумен Лаврентій, який написав у 1377 році найдавніший із списків «Повісті...», який дійшов до нас («Лаврентіївський літопис»). Послідовником агіографічної традиції печерського подвижника став також святитель Симон, єпископ Володимирський, укладач «Києво-Печерського патерика».

Мудрість сильніша від часу

      Без сумніву, «Повість минулих літ» була і залишається найвидатнішою пам'яткою слов'янської культури. За давньою традицією, що склалася впродовж століть, авторство цього твору цілком приписане Нестору. Проте науковi дослiдження свідчать, що стиль i мова «Повiсті...» і численних житiйних творів, якi безперечно належать Нестору, відчутно вiдрiзняються. Цей висновок дав пiдстави вважати, що авторiв повiстi було принаймнi двоє.

      За iншою версiєю - у «Повісті...» був один автор, а текстуальнi вiдмiнностi його автобiографiчних та агіографічних творiв i лiтописних текстiв зумовленi рiзницею в часi написання цих творiв та їхніми жанровими особливостями, а також тим, що працюючи над «Повiстю минулих лiт», Нестор використовував твори попередникiв-лiтописцiв, які мали, безумовно, свої характерні стилістичні прикмети. Тому стилістичні особливості Нестора в його лiтописних текстах виявилися сховані внаслiдок включення великих, лише вiдредагованих ним, текстiв попередникiв i наступних неодноразових редакцiй його творiв.

      Світські просвітителі та православний клір вважали «Повість минулих літ» за своєрідну енциклопедію києворуського життя. Пам'ятка вражала і науковців. Видатний український учений-історик, академік Михайло Грушевський писав: «Патерик» і «Кобзар» - се були найпопулярніші українські книги». У третьому томі своєї грунтовної «Історії української літератури» він називає «Патерик» (власне - його серцевину - «Повість минулих літ») «золотою книгою українського письменного люду».

      При цьому варто зауважити, що письменство за часів Нестора було справою переважно келійною. Келії краще, ніж фортеці, захищали духовну самобутність православних народів.