Таємниці Таїнкіна

       У  1990-х роках на міжнародній арені дуже добре знали вихованців київського борцівського Клубу імені Івана Пiддубного. Фахівці завжди відзначали їхню особливу налаштованість на максимальний результат, тож медалі внутрішніх та міжнародних змагань були для столичних борців греко-римського стилю звичним здобутком. Секрет того клубу полягав у тренерському максималізмі Олександра Соболевського та Анатолія Таїнкіна, які й виховували у своїх підопічних волю до перемог. На жаль, через фінансову кризу Клуб Піддубного припинив своє існування. Однак Анатолій Таїнкін таки знайшов застосування своєму таланту - він став першопрохідцем у ветеранському русі «греко-римлян». Коли Анатолій був діючим спортсменом, то спромігся виграти першість світу в Канаді (до 20 років), ставав чемпіоном СРСР та здобув Кубок світу у складі союзної збірної. Наступ на світові вершини Таїнкін продовжив уже серед ветеранів.

      - З чого почався цей етап вашого спортивного життя? - запитав Таїнкіна кореспондент «УМ».

      - У 1998 році відбувся перший ветеранський чемпіонат світу з греко-римської боротьби, на якому першим переможцем від України став саме я. Виграв і наступного року. Саме тоді виникла ідея регулярно проводити першостi України серед ветеранів. Цей рух почав набирати обертів,склалася команда однодумців, я взяв на себе всі організаційні клопоти з виїзду наших борців на турніри.

      - У чому, на вашу думку, сенс ветеранського спорту?

      - Ветеранський рух у спорті вкрай потрібний, і я  переконуюся в цьому чим далі, тим більше. Багато спортсменів у нашому виді спорту після завершення кар'єри залишаються фактично наодинці з пошуком сенсу життя. А так у них з'являється мотивація підтримувати форму, вони чекають на національну першість у своїй віковій категорії. Крім того, одержують можливість для спілкування зі своїми суперниками і друзями  часів молодості.

      Наші державні органи відсторонюються від проблем ветеранського спорту, хоча в усіх цивілізованих країнах дитячо-юнацький та ветеранський спорт мають державну дотацію. Дитячий спорт не приносить прибутку та іміджевих балів керівникам, але на ньому тримається спортивне майбутнє нації. Ветеранський спорт, крім іншого, також пов'язаний із моральним вихованням молодого покоління. Скажімо, у нас у віковій категорії понад 65 років виступає дитячий тренер із Запоріжжя, з чемпіонату світу серед ветеранів він повернувся призером. Також власними результатами на килимі подають приклад молодим і інші дитячі тренери, керівники обласних федерацій боротьби.

      До речі, в Росії ветеранам-борцям навіть присвоюють звання заслужених чи міжнародного класу майстрів за певну кількість перемог на чемпіонатах світу.

      - То як у нас все-таки фінансується ветеранський спорт, зокрема боротьба?

      - Єдиний спосіб  виїхати на чемпіонат світу - це допомога спонсорів, які й оплачують внесок за участь спортсмена (до 400 доларів) та витрати на дорогу. У нас є люди, які щиро допомагають ветеранам боротьби, але вони не можуть допомогти всім бажаючим. Парадоксально виглядала ситуація, коли на «домашньому» чемпіонаті світу, який у 2003 році приймала Одеса, росіяни привезли 71 учасника, іранці - 57, а ми - удвічі менше.

      - Незважаючи на це, ми не пасемо задніх на ветеранських чемпіонатах світу?

      - У нас є постійне «ядро» команди, яке без нагород не повертається. Нещодавно відбулася світова першість у Ризі, до Латвії приїхало 250 учасників з 25 країн. Росіяни привезли на змагання 58 борців, іранці - 47, ми - 22. У такому порядку збірні розташувалися і в командному заліку. Українці здобули сім нагород: «золото» - у Алексана Степаняна (63 кг, 35-40 років) та Миколи Чученка (69 кг, 55-60), «срібло» - в Анатолія Самохи (74 кг, 55-60), Сослана Адирхаєва (74 кг, 45-50), Володимира Ляхова (85 кг, 35-40) та Віктора Лозового (85 кг, 45-50), «бронза» - у Володимира Кисельова (97 кг, 45-50).

      - А чи не пропонували ви нашому олімпійському чемпіону В'ячеславу Олійнику, якому виповнилося вже 40 років, підсилити ветеранську команду?

      - Я знаю, як Слава тренується, у якій він формі, тож, думаю, він міг би претендувати і на перші ролі навіть серед діючих спортсменів. А щодо участі у ветеранських змаганнях, то він віджартувався: мовляв, поїде, коли будуть Олімпійські ігри серед ветеранів.