Магія Богдана Ступки
Слово «бенефіс» у Словнику української мови трактується у двох значеннях: 1. Вистава у дореволюційному театрі на користь одного із учасників; 2. У радянський час — урочиста вистава, що є творчим звітом актора з нагоди його ювілею (хоча 1925 року бенефіси були скасовані тодішньою радянською владою).
А як у наш час влада ставиться до «бенефісів»? Ніяк. Тут уже самі театри виявляють ініціативу. У «франківців», наприклад, Богданові Ступці запропонували обрати виставу для свого ювілейного бенефісу, і він визначив «Царя Едіпа». Сценічні роботи Богдана Сильвестровича вважають нині еталоном високого театрального мистецтва, а сам він у свої 65 літ сяє провідною зіркою провiдного театру держави, якому присвоєно ім'я Івана Франка. Він не тільки означений найвищими мистецькими званнями (народний артист України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, Державної премії колишнього СРСР та Міжнародної театральної премії імені Станіславського, академік-засновник Академії мистецтв України), а й є ось уже впродовж п'яти років художнім керівником Театру української драми. А цього року став педагогом у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого.
У чому криється магія творчої особистості Богдана Ступки? Як виникає магнетизм його гри на сцені, у кіно?