Іван Франко спілкувався з... духами

      Переді мною ошатна книжка на 160 сторінок. Називається вона дивно — «На полі Куру». Трохи вносить прояснення підзаголовок: «Ненаукові думки, навіяні феноменом Івана Франка». Автор — Петро Часто. Ага, значить, буде щось глибоке і нестандартне. Надибав я цю книжку на Львівському форумі видавців на стенді ужгородського видавництва «Патент», яке її видало. Петро Часто народився у польській Лемківщині. Доля на довгі десятиріччя закинула його в Ужгород, де працював у «Закарпатській правді», видавництві «Карпати». За сімейними обставинами (важко хвора донька) виїхав до США, де в Нью-Джерсі мешкає дотепер. Працює редактором найстарішої української газети Америки «Свобода». Окрім журналістики, пише книжки. «На полі Куру», мабуть, найкраща. І не тому, що з'явилася останньою чи торкається актуальної теми — ювілею Франка. Просто написана глибоко і доступно. Її може осягнути кожен, хто звик до вдумливого читання. Хто шукає у книжці не тільки відпочинок, а й внутрішнє збагачення.

      У Львові до ювілею Каменяра вийшли десятки видань. Грубі, академічні фоліанти вражають новими гранями осмислення багатющої франкової спадщини. А тут подано щось зовсім інше: глибоко авторське сприйняття видатного українця, спроби пропустити його через власне серце і душу, через свій життєвий досвід, через свою філософію.

      Жанр книжки Петро Часто з властивою йому надскромністю охарактеризував «ненаукові думки». Хоча влучні цитати багатьох джерел, якими автор доповнює своє бачення, спростовують оцю «ненауковість». Я ж зупинюся тільки на тому, що здивувало мене.

      Виявляється, в останні роки Франко спілкувався з... духами. Про це згадує чимало людей. Наприклад, Володимир Охрімович: «Франко розповідав, що йому отворилися очі й вуха на надприродні справи, що він часто має розмови з духами, що він тепер бачить і чує речі, яких інші не бачать і не чують, що сеї ночі мав розмову з духом якогось Івана Глови, який емігрував з Галичини до Америки, що на даху Франкової хати кожної ночі кричить дух Драгоманова тощо. Але коли за кілька хвиль розмова перейшла на наукові, літературні, політичні чи інші сьогосвітські теми, він говорив цілком розумно, і не було найменшого сліду якоїсь ненормальності...».

      Катря Гриневичівна згадує, як хворий вже Франко скаржився їй на злих духів, котрі скували йому руки: «Хіба ж ви вірите, пане докторе, що се духи? — зачав, було, мій чоловік.

      — Очевидно, що так. До мене приходить дух Шевченка, Шашкевича, дух Драгоманова, і я з ними говорю, от як з вами».

      Згадує слова Франка Олена Грозикова: «Я цілими ночами розмовляю з духами. Вони приходять до моєї кімнати вікнами, дверима, сідають коло мене на ліжку. Щоб ви чули наші розмови, особливо росіян та наддніпрянців. У них інша психіка, вони такі цікаві й так мені докучають!..». Грозикова дивується, як міг Франко так ясно, свідомо висловлювати «неймовірні фантазії про духів».

      «То, може, ця ясна свідомість щось нам говорить? — запитує вже Петро Часто. — Ми ніби ходимо до церкви, слухаємо, як Христос виганяв злих духів, як на Фаворі зустрічався з духами Іллі та Мойсея, як Савло, почувши голос з неба, став Павлом — а вийшовши з храму будемо мати за божевільного кожного, хто чує голоси і розмовляє з духами... Навіть коли той «хтось» — духовний велет Іван Франко».

      Петро Часто наводить подібний приклад із ученим Сведенборгом. Королева Швеції, коли почула про його розмови з духами, негайно захотіла сама це перевірити. На той час Сведенборг уже був відомий працями з математики, астрології, мінералогії, котрі зробили його ім'я авторитетним в усьому науковому світі тодішньої Європи. Королева вдалася до простого і надійного способу. Вона запитала Сведенборга про таємницю, яку знала тільки вона й недавно померлий член королівської родини. Через кілька днів учений розповів королеві її секрет, який дізнався від духа.

      Автор часто посилається на книжку Даниїла Андреєва «Троянда світу», написану у вигляді марень та спілкування письменника з потойбічними силами, зокрема, з духом Олександра Блока. Закарпатський американець дивується, що в Росії цю річ сприйняли «на ура», її багато передруковують, пропагують, а в нас «манії» та «духовий присмерк» Франка — це тільки хвороба. А якщо — ні?

      Зрештою, тема «духів» — не основна в книжці. Людина, її небесне і земне призначення, її доля і недоля, віра, релігійність і містика — ось про що розмірковує Петро Часто на прикладі Івана Франка. «Ти — кшатрій. Найкраще для тебе — нагода для битви за правду», — цитує він «Бгагавадгіту», священну книжку індусів. «Се останній наш бій. Се ж за правду чоловіцтво зі звірством встає», — це вже Каменяр.

      Десь там, на полі Куру, в серці Індії, сходиться у вічному герці Іван Франко, аби виконати свій обов'язок воїна і досягнути відкритих воріт раю. Чомусь віриться, що людина, яка так страждала за життя, приречена на щастя ТАМ — у другому вимірі. Ади, дух Франка розкаже нам про це колись особисто...