Замість пам'ятника — дачі

      У 2001 році на честь десятої річниці незалежності України за розпорядженням тодішнього мера міста Києва Олександра Омельченка було закладено Всеукраїнський парк пам'яті борців за свободу та незалежність України. Парк повинен був розташуватися між річкою Десенка і селом Троєщина. На підтвердження серйозності намірів влада поставила пам'ятний камінь, який видно з Московського мосту з боку Троєщини.

      Але з часом, замість чіткої роботи та планування єдиного в Україні парку пам’ятi, київська влада почала активно скасовувати власні рішення. Під час других президентських виборів з'явилися зацікавлені особи, які представляли Верховний Суд та ініціювали побудову на території парку суддівських дач. Для досягнення мети було створено ТОВ «Десенка». Незважаючи на екологічну експертизу, яка заборонила будівництво в заплаві річки Десенка, що належить до зеленої зони загального користування, на скандальній сесії Київради 28 вересня депутати прийняли рішення передати 11 га під дачі для співробітників Верховного Суду.

      У допомаранчевий період у головах можновладців з'являється ідея побудувати житловий район Московський на території 180 га. Все це подається під соусом покращення українсько-російських відносин. Москва у свою чергу виділяє під українську «резервацію» лише 12 га. У проекті фігурує фірма ТД ООО «Москва-Київ».

      У свою чергу ТОВ «ІНТЕКО-БУД» зарезервувало для власних потреб 10 га у Програмі розвитку Києва до 2010 року. Уявіть собі парк з «квартальчиком» житлової забудови в центрі. Тут у справу вперше втрутилося Управління екології та природних ресурсів м. Києва, яке відхилило проект. Згодом про 10 га в центрі парку просто забули (або зробили вигляд). За дивних обставин ТОВ «ІНТЕКО-БУД» фігурує у справі «російської резервації» у рекреаційній зоні. На вересневій сесії Київміськбудівної ради пропонується віддати під забудову елітного і соціального житла 26 га землі, ще 26 га відвести під рекреацію, а на 38 га створити парк. Отже, 90 га землі належатиме Москві (одним iз власників товариства виступає брат дружини мера Москви Віктор Батурін).

      Проект забудови заплавної зони Десенка неодноразово висвітлювала преса, але замовчувався той факт, що 90 га землі віддають фірмі, яка орендує лише 10 га. А чиновники не поцікавилися позицією киян, зокрема мешканців Троєщини, щодо забудови єдиної рекреаційної зони в їхньому районі черговими висотками. Серед лісу багатоповерхових будинків заховалося маленьке село Троєщина, яке вціліло у 1981 році, коли почали забудовувати житловий масив Троєщина. Заплава Десенки споконвічно належала селянам, які випасали тут худобу, заготовляли сіно на зиму. Мабуть, дуже ексцентрично виглядатимуть корови, що пастимуться на газонах перед елітними будинками новозбудованого району. Звичайно, у селян теж ніхто не запитав їхньої думки щодо проекту.

      Протягом 15-ти років незалежності державна влада мала практику розпочинати економічно невигідні проекти, в які вкладали чималі бюджетні кошти. Однією з таких довгобудов став Подільський мостовий перехід. Ні для кого не є секретом, що перешкодою на шляху мосту стали Русанівські сади, власники яких не хочуть віддавати під знесення садиби в ім'я «благородних» намірів київських чиновників. Компенсацією за знесення може стати виділення земельних ділянок на території Всеукраїнського парку пам'яті борців за свободу та незалежність України.

      Історична довідка свідчить, що ця територія згадується ще в часи неоліту; за деякими даними, саме сюди перемістилося київське городище після зруйнування Батиєм. У XV столітті київський князь Семен Олелькович побудував тут замок, вали якого досі видно над озером Гнилуша. Крім того, на території парку було знайдено віковічні дерева, які, окрім природної цінності, мають ще й культурну, як свідки буремних подій, що відбувалися на цій землі.

      Звісно, парк пам'яті борців за свободу та незалежність України можна забудувати висотками, елітними садибами суддів Верховного Суду (їм теж потрібно місце для відпочинку), російськими «кварталами» та створити інфраструктуру для відпочинку «обраних», але інколи варто враховувати інтереси та побажання простих громадян. Влада часто забуває, що терпіння виборців не безмежне, як і довіра. Інколи варто кинути оком з олімпу на країну і зробити щось добре та вічне, щоб не згадували незлим тихим словом за безвідповідальність та маніпуляції.

Наталія ШЕВЧЕНКО,

громадська організація «Опора».