Ленін не завжди живий?

      «Колекцію» пам'ятників вождю світового пролетаріату у відділі культури Нікопольської міськради вважають такою, що втратила «свою естетичну, ідеологічну та історичну значимість». А тому і винесли доцільність їх існування в місті на загальне обговорення. Щодо трьох з цих шедеврів, то і проблем начебто не повинно бути. Як пояснюють у Нікопольській міськраді, вони, виготовлені свого часу з гіпсу або бетону, фактично зруйнувалися від старості. До того ж пам'ятники розташовані на території нині приватизованих підприємств, господарі яких не переймаються заслугами Ілліча в історії України.

      Значно краще зберігся бронзовий пам'ятник, встановлений поруч з будинком самої мерії. Патрiотичнi сили мiста неодноразово вимагали його знести.

      А от з пам'ятником у старій частині Нiкополя історія і взагалі трагікомічна. Справа в тому, що його свого часу встановили просто на місці зруйнованої радянською владою Свято-Покровської церкви у парку, де всередині ХVII століття розташовувалася Микитинська Січ. Саме тут Богдана Хмельницького обрали гетьманом і саме звідси козацьке військо вирушило у визвольний похід під Жовті Води. Відомий меценат Віктор Пінчук навіть пообіцяв відновити на цьому місці і саму Січ. І хоч такі плани поки що залишаються на словах, нещодавно було зроблено вагомий крок у справі. Щоправда, за сприяння вже Конгресу США. Справа в тому, що американський уряд щороку проводить міжнародні конкурси, за підсумками яких надаються гранти на збереження культурно-історичних пам'яток. І в 2006 році вирішено таким чином підтримати 87 проектів з 76 країн. Серед них два — з України: перший грант спрямований на відновлення даху дерев'яної церкви Святого Миколая у селі Колодному Тячівського району на Закарпатті, а от кошти другого призначені якраз для розкопок козацьких укріплень Микитинської Січі на території Нікополя. Ці роботи стануть складовою частиною проекту «Створення та розвиток історико-археологічного комплексу «Микитинська Запорозька Січ». Залізобетонний пам'ятник Леніну за всіх розкладів сюди не вписується.

      Ще цікавіше, що на місці колишньої церкви віднедавна спорудили капличку Української православної церкви Московського патріархату. І тепер тут моляться просто під вказуючим жестом Ілліча — таке собі «правильною дорогою ідете, товариші» на нікопольський лад.

      І хоч громадські слухання на теми культури у Нікополі проводяться не вперше (зокрема навесні минулого року обговорювалося питання доцільності спорудження ще одного пам'ятника Тарасові Шевченку), нинішні все ж цілком можуть вважатися безпрецедентними, бо дотепер застиглого у скульптурах Ілліча у козацькому краї ніхто подібним чином не обговорював.

      Щоправда, десь на перетині 80—90-х років минулого століття прецедент, але явно з іншої серії, трапився у сусідньому з Нікополем райцентрі Апостоловому. Там патріотично налаштований громадянин банально брав кувалду і трощив гіпсові скульптури Ілліча на території місцевих установ. Таким чином він, здається, позбавив апостолівців чотирьох пам'ятників, за якими вони не надто й сумували. На самого ж «бунтаря» правоохоронці спершу намагалися знайти управу, проте й вони з часом змирилися з дiяльнiстю «антиленiнця».