Пам'яті великого і розбишакуватого

      Уже сьому осінь поспіль до Києва з різних куточків не лише України, а й інших країн світу з'їжджаються юні люди, з тонкими пальцями й осяйними поглядами, щоб позмагатися в «мордуванні» роялю. Слухаючи достоту віртуозну гру дітей віком від семи до чотирнадцяти років, навіть далеких від класичної музики людей пробирає дрож і руки покриваються «сиротами». Тому вжите мною слово «мордування» — це аж ніяк не іронія, швидше, добрий жарт. Адже наш земляк, всесвітньо відомий музикант Володимир Горовиць — теж був невиправним жартівником й до похилих літ залишався дитиною. Під час концертів маестро міг перервати гру і почати спілкуватися зі слухачами в залі, міг показати комусь язика...

      Юні музиканти на цьому міжнародному конкурсі не дозволяють собі таких вибриків. Статус іще не той. Але, напевно, кожен із них мріє дорости до рівня великого музиканта. Поки що ж перед виступами юні обдарування — серйозні і зосереджені. Молодші з них перед музикуванням ретельно гріють у теплих рукавичках свій найцінніший інструмент — руки.

      Конкурс почав роботу 22 жовтня. Складається він із двох груп: «Горовиць — Дебют» та «Молодша група». У групі «Горовиць-Дебют» взяло участь сорок сім учасників з України, Росії, Чехії, Канади, Польщі та Бiлорусі. Конкурсні змагання відбувалися в чотирьох номінаціях: «A», «B», «C», «D», залежно від складності програми. Дев'ять учасників  змагалися в двох номінаціях, а  троє — в трьох. В «Молодшій групі» конкурсу  змагалося п'ятнадцятеро осіб з України, Японії, Китаю, Росії та США.

      Якщо переможці групи «Горовиць-Дебют» нагороджуються дипломами та призами, то переможці «Молодшої групи» мають досить солідні грошові винагороди, найбільша з яких — дві тисячі американських доларів. Слід зазначити, що, незважаючи на солідних організаторів конкурсу (Міністерство культури і туризму України, Київська міська державна адміністрація, Київське державне вище музичне училище ім. Р. М. Глієра, Міжнародний благодійний фонд «Україна 3000», Міжнародний благодійний фонд конкурсу Володимира Горовиця), участь у ньому не безкоштовна. Щоб позмагатися у групі «Горовиць-Дебют», слід внести тридцять доларів США, а в «Молодшій групі» — сімдесят доларів. Адже, крім винагород переможцям, треба ще й оплатити роботу поважного журі. Цього року конкурсантів оцінювали професор Національної музичної академії ім. П. І. Чайковського Валерій Козлов, народний артист України Мирослав Скорик, Арніс Зандманіс (Латвія), Іреней Жук (Канада), Валіда Расулова-Сук (США), Анатолій Рябов (Росія), Ян Попіс (Польща) та Норма Фішер (Велика Британія).

      Отже, переможців буде оголошено лише сьогодні увечері. Але протягом конкурсу слухачі, схоже, визначилися у власних симпатіях. Тринадцятирічний китаєць Хуан Нансон просто-таки «порвав» публіку. На другому турі Хуан Нансон виконував суперскладні твори Лешетицького, Дебюссі, Лігеті та Ліста. І глядачі не витримали. Хлопчина увів присутніх у такий неймовірний стан піднесення й ейфорії, що після його виступу змушені були оголосити невеличку перерву, щоб слухачі трохи заспокоїлися і прийшли до тями.

      Викладачка Київської дитячої школи мистецтв №4 Ірина Клімова розповіла «УМ», що подібне піднесення від музики їй доводилося переживати хіба що в юності: «З віком людина не те щоб черствіє, але стає розважливішою, розум домінує над емоціями. Але в цьому випадку неможливо було тих емоцій стримати. Присутніх мало істерика не охопила».

      Кажуть, що такої віртуозності азійські музиканти досягають насамперед завдяки східній філософії, несамовитій терплячості та працелюбству. Колосальні емоційні й енергетичні витрати у них звикли компенсувати не алкоголем чи наркотиками, як то вже кілька сторіч, практикують європейці, а медитацією чи східними гімнастично-бойовими практиками. До речі, поза виступом юний обдарований китаєць ходив одягнений винятково у спортивний костюм, а його вчитель достоту мав вигляд сен-сея.

      Хто ж, зрештою, переміг, «УМ» неодмінно повідомить у найближчих числах газети.

КОМЕНТАР З ПРИВОДУ

Мирослав Скорик, видатний український композитор,

голова журі конкурсу в «Молодшій групі»:

      — Наш конкурс дуже авторитетний. Про це свідчить принаймні те, що він входить у Всесвітню федерацію міжнародних музичних конкурсів і відповідає всім найвищим вимогам. І поки що, на жаль, в Україні — це єдиний конкурс такого високого рівня.

      — Українські молоді піаністи не поступаються за рівнем виконавцям з інших країн?

      — Рівень української школи досить високий. Принаймні судячи з виступів «Молодшої групи», шанси українців доволі високі. Але останнє слово за поважним міжнародним журі.

      — Цього року всіх несамовито вразила майстерність хлопчика-китайця. Чула, що азіати здатні чути більше звуків, ніж європейці, тому нашому братові їх практично неможливо перемогти. Справді так, чи це легенди?

      — Річ не в тім. Хоча безперечно, представники кожної нації мають свої особливості. Тому складно та й неможливо віддати перевагу тій чи іншій школі. Кожна школа має свої як позитивні, так і негативні боки. Скажімо, китайці, японці — дуже технічні і з огляду на це — виділяються з-поміж інших. Але часто їм бракує емоційності і душі, рис, притаманних представникам європейської школи. Тому неможливо судити однозначно.

IСТОРИЧНА ДОВІДКА:

      Володимир Горовиць народився 28 жовтня 1903 р. в м. Києві. Батько, Самуїл Йоахимович Горовиць, закінчив Київський університет св. Володимира. Мати, Софія Яківна Бодик, закінчила Київське музичне училище по класу фортепіано. Володимир був наймолодшим із чотирьох дітей Самуїла Горовиця. 1913 р. В. Горовиць вступив до Київського музичного училища — до клаcу

В. Пухальського, потім, після двох років навчання, перейшов до класу С. Тарнавського. Протягом останніх двох років навчання в консерваторії (відкрита восени 1913 р. і спочатку була об'єднана з училищем) В. Горовиць студіював у класі Ф. Блуменфельда. Під час навчання він помітно виділявся з-поміж інших учнів своїми неординарними здібностями. Вже десятирічним хлопчиком Володимир знав напам'ять усі опери Р. Вагнера.

      В двадцять п'ять років В. Горовиць стає одним із найпопулярніших піаністів-виконавців Європи. 1928 р. — переїжджає до США, де живе разом із дружиною Вандою — дочкою відомого диригента Артуро Тосканіні. Дуже швидко майстер полонить своїм виконавським мистецтвом Америку. Помер Володимир Горовиць 6 листопада 1989 р. і похований у фамільному склепі Тосканіні у Венеції.