Гуртові ринки знають, як донести картоплю з поля до покупця за найнижчою ціною. (Фото Укрінформ.)
Хто пам'ятає, торік такий собі пан Шуфрич доводив «недієздатність» «помаранчевого» уряду дурнуватим, але для багатьох очевидним аргументом: картопля на базарах подорожчала мало не вдвічі. Причому практично одночасно із завершенням збирання врожаю. Тоді змістовної відповіді на подібні закиди ніхто дати чи то не зміг, чи не схотів дискутувати за схемою «сам «не так». Лишалося вважати, що той рік на овочі виявився невдалим.
Але цього року феномен повторюється: ціни на картоплю, які після стрибка у 2005-му «вляглися» на рівні 1,50—1,60 грн. за кілограм, у вересні знову підскочили. Скажімо, на луганському риночку поблизу корпункту «УМ» дешевше, ніж за 4 гривні, її не купиш. На решті ринків обласного центру роздрібна ціна на «другий хліб» менша хіба що на «полтинник».
Ще одне уточнення: «спальні» райони Луганська сьогодні окупували вантажівки із сумською та чернігівською картоплею; бульба «з машин» дешевша (2,30—2,60), тільки купувати її треба мішками. А це вже, вважайте, дрібний опт.
Перше, що спадає на думку: знову неврожай. Однак «сумських» машин набагато більше, ніж торік, та й своєї картоплі, за даними Головного управління агропромислового розвитку Луганської ОДА, зібрано щонайменше 60 тис. тонн. А ціни все одно кусаються. Є спокуса пов'язати стрибок цін на овочі (а також на яйця — десь у півтора раза) із приходом до Кабміну команди «проФФесіоналів» — настільки точно обидві події збіглися в часі. Однак при всій геніальності цих хлопців навряд чи вони в першу чергу кинулися «наводити лад» на продовольчому ринку. Газ, нафта, повернення ПДВ — це ж набагато вигідніше. То в чому ж природа такого економічного явища, коли продукт дорожчає не тоді, коли його не вистачає, а навпаки — після його масованого впорскування на ринок?
Відповідь на питання автор цих рядків знайшов у самісінькій цитаделі «донецьких». Власне, в самому Донецьку. Місцевий прес-клуб організував чергове засідання на тему «Проблеми та перспективи розвитку гуртових ринків сільськогосподарської продукції». Отже, оцінюємо плюси й мінуси гуртових (оптових) ринків городини.
Наскільки я зрозумів, вся проблема в тому, що виробник сільгосппродукції і гуртовий покупець зустрічаються не в тому місці, де треба. Якщо взагалі зустрічаються. Скажімо, на Сумщині посередники-кавказці безпосередньо по селах скуповують картоплю за ціною 1,10 грн. за кілограм. І їм ще треба дякувати, оскільки в Луганську просто зникла стара інфраструктура «плодоовочторгу». Тепер у спеціалізованих приміщеннях овочевої бази радянської доби оселилася ціла низка будівельних складів.
Вихід? Його й запропонували гості Донецького прес-клубу. Насамперед — Клавдія Гордієнко, заступник генерального директора ТП «Шувар» зі Львова.
Ідеться саме про той ринок, директор якого позавчора став об'єктом замаху у Львові. Чи не зміна «Шуваром» правил гри у поводженні з городиною стали причиною того вибуху? Наша розмова в прес-клубі відбувалася раніше від тих кривавих подій, тому викладаємо пряму мову безвідносно до криміналу.
За словами Клавдії Гордієнко, вони починали 15 років тому зі звичайного продуктового магазину, а до ідеї гуртового ринку прийшли у 2002-му: «Коли в місто почали приїжджати машини для торгівлі овочами та фруктами і торгувати в «спальних» районах, це створювало велику проблему для міста. І наш генеральний директор, Роман Степанович Федишин, запропонував міській владі зібрати всі машини в одному місці. Нам виділили місце в такому котловані площею один гектар; почалася торгівля картоплею, овочами, фруктами. За рік ми побачили, що нам цього місця дуже мало».
Сьогодні «Шувар» займає вже величезну, як на наші базари, площу в 10 гектарів, значною мірою знімає проблему вуличної торгівлі і нагадує цивілізованих європейських «старших братів». Скажімо, гуртовий ринок поблизу Парижа розкинувся на 200 гектарах. Навіть гданський у сусідній Польщі — на 130 га. Така їхня специфіка.
Київський науковець Роман Корінець (він зокрема консультував авторів законопроекту «Про оптові ринки сільськогосподарської продукції»), зазначив: «Під час земельної реформи розпаювалися землі, подрібнилися господарства. У нас з'явилася велика кількість дрібних товаровиробників і, відповідно, дрібних покупців — дрібних магазинів. Зникли заготівельні бази. З'явилася велика дистанція між виробником сільськогосподарської продукції і споживачем. Цю нішу заповнювали посередники. Відсутня виважена система збуту сільгосппродукції. І коли два роки тому Рахункова палата проводила ревізію коштів, які витрачаються Міністерством аграрної політики, вона зробила висновок, що проблема сільського господарства лежить не тільки у виробництві продукції, і не стільки в ньому, а в збуті. І от завдання гуртових ринків — звести в одному місці дрібних товаровиробників і дрібних покупців.
Сам гуртовий ринок не торгує. На ринку він тільки забезпечує здійснення операцій: зберігання, пакування, транспортні операції. Інформаційна служба. Ще один аспект — велике соціальне значення. Завдяки скороченню маркетингового ланцюга, скороченню долі посередників товаровиробники можуть продукцію вигідніше продати, а покупці — придбати її дешевше».
Якщо все так просто, постає питання: Чому сьогодні не розвиваються гуртові ринки сільгосппродукції? Чому є практично тільки «Шувар» і ще один ринок «Копані»? Та, виявляється, тому, що сьогодні кошти вигідніше вкладати в будівництво супермаркетів. У магазинах системи «cash&carry» один продавець, і ціна продуктів у ньому визначається стратегією фірми, а не попитом і пропозицією. На гуртовому ринку продавців багато, і ціна визначається «класично».
Ще питання: чим мені як обивателю гуртовий ринок вигідніший, ніж ота машина в «спальному районі»? «А безпека продукції?!» — миттєво відповідає Клавдія Гордієнко. І дійсно, картопля з машин часто буває зіпсована якоюсь хворобою.
А є й інші плюси. Якщо в одному місці зустрічатимуться і споживач, і виробник — тоді ціна буде вирівнюватися. «На гуртовому ринку вона обов'язково буде нижчою. Всі роздрібні ринки закуповуватимуть продукцію на гуртовому. І супермаркети — вони не дуже хочуть про те говорити, але вони купують на гуртовому ринку, — засвідчує представниця львівського «Шувару». — Перш ніж прийти до цієї ідеології, ми об'їздили всю Європу. Але чужий досвід не можна сліпо переносити на наш грунт. Скажімо, в Європі ніде немає майданчика для торгівлі з машин. У нас він є, і ми наполягаємо на тому, що в Україні це ще потрібно. Тому що наш фермер, наш виробник може ще на машину зібрати товар, привезти і на гуртовому ринку продати. Зараз я думаю, що наступним етапом між споживачем, гуртовим ринком і виробником ще буде одна ланка від виробника. Це — кооперативи. Торгові. Але фермери самі повинні до цього прийти».
І пані Клавдія, і пан Роман навели приклади подібних кооперативів на Львівщині та Київщині, однак, схоже, «лад цивілізованих кооператорів» в Україні загалом перебуває в зародковому стані. Та й гуртових ринків у нас... Окрім цивілізованого у Львові та стихійного в Копанях на Херсонщині, гості назвали ще гуртовий ринок живої худоби в Жашкові Черкаської області.
На нашу зустріч мав приїхати директор горлівського ринку на Донеччині, однак він є членом міськвиконкому Горлівської міськради, який саме на той день призначив своє засідання. Про його успіхи розповів заступник начальника донецького облсільгоспуправління Олександр Русинов.
Зокрема, за його даними, ціна кілограма картоплі на горлівському ринку становить 1,90 грн. проти середньоукраїнської 2,24, капусти — 1,15 проти 1,35. Помітно дешевші в індустріальній Горлівці цибуля, буряк і морква.
А ще пан Русинов пригадав, як у Будьонівському районі Донецька ще на початку 1990-х за допомогою програми ТАСІС робили спробу створити гуртовий ринок на базі міськплодоовочеторгу. «Проте регiон наш, Донецький — специфiчний, це треба розумiти», — сказав Олександр Іванович. І додав: «Ми намагалися адміністративним способом забезпечити розвиток гуртових ринків, а потрібна приватна ініціатива. Закон має посприяти цьому».
Законопроект є. Оптимізму додає той факт, що автори його представляють всі фракції парламенту (окрім, здається, комуністичної).
«Але слід мати на увазі, що гуртовий ринок не є комерційною структурою, — підкреслює Роман Корінець. — Тому і ставитися до нього слід як до структури, що має соціальне значення. Отже, ми маємо застосовувати такі ставки орендної плати, щоб вони були не більшими від ставки земельного податку. Ще одне питання — ринкового збору. Він практично підриває існування гуртових ринків. На такому ринку не здійснюється торгівля вроздріб. Тому давайте скажемо, що застосування ринкового збору для гуртових ринків є неприйнятним. І ми це пропонуємо в цьому законопроекті».
Усе правильно, але чи не тут криється причина слабкого розвитку мережі гуртових ринків в Україні? Можна довго доводити необхідність і навіть вигідність існування гуртового ринку для того ж Луганська. Але якщо на ньому не можна буде збирати великі суми не оприбуткованої готівки, то важкувато буде «переконати» конкретних персонажів місцевого самоуправління виділити під такий ринок величезні площі. Те, що виграє місто (яке в такому разі може внести земельну ділянку як свою частку статутного фонду підприємства), зовсім не означає, що виграє чиновник.
Я з цим питанням прискіпувався і до Клавдії Гордієнко, і до Романа Корінця. Обидва сказали, що вдалий розвиток львівського «Шувару» — «фанатизм» його засновника Романа Федишина, який у четвер став об'єктом уваги кілерів. Чи вистачить фанатів на всю Україну?
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
