Момент істини для «1+1»

      У  ході нього на кін будуть поставлені не лише контрольний пакет акцій великого й популярного в країні телевізійного каналу. Апеляційний суд має розібратися з важливим прецедентом, що може стати ключовим для розвитку економіки країни на кілька найближчих років. Та й репутацію третьої гілки влади рішенням Апеляційного суду можна або відновити, або остаточно занапастити.

      Нагадаємо, у чому суть проблеми. У серпні 2006 року суддя Печерського суду Андрій Горяйнов задовольнив позов співвласника групи «Приват» Ігоря Коломойського до генерального продюсера студії «1+1» Олександра Роднянського. Відповідно до сенсаційного рішення суду підпільний мільярдер Коломойський (він фігурує в рейтингах найбагатших людей тільки в Україні й Польщі, але недосяжний для оцінок експертів «Форбс») придбав право на 70-відсоткову частку в статутному фонді «Студії 1+1» за 100 млн. доларів на підставі усної домовленості (!), причому факт такої домовленості підтвердили тільки сам Ігор Коломойський та співробітник Приватбанку Тимур Новиков. Так і хочеться сказати: «Браво! Приз до студії», адже покупка медіа-активу такої якості за досить скромну суму повинна увійти до підручників бізнесу з ефективного інвестування. Але судове рішення прийняте, і тепер воно, як і личить цивілізованому суспільству, може бути оскаржене в суді вищої інстанції. Варто відзначити: Печерський суд настільки часто виносить, м'яко кажучи, неоднозначні вердикти, що його назва стала загальною у юридичних колах.

      Звичайно ж, позивач намагається представити справу як «суперечку господарюючих суб'єктів». Однак, є й інша думка: перед нами приклад класичної рейдерської атаки, до якої, як вважають експерти, охочий «Приват» й афільовані з ним компанії. Користуючись невизначеністю у вищих ешелонах влади, пробілами в законодавстві, власним багатим досвідом з урахуванням вітчизняної специфіки ведення бізнесу, рейдери «бомблять» ласі шматочки власності, незалежно від того, до якої сфери бізнесу вони належать. У цьому випадку їм трохи не пощастило, оскільки суперечка Коломойський—Роднянський триває не навколо підприємства або великого ринку. Її предметом став телевізійний канал, який був створений з нуля й сьогодні користується заслуженою любов'ю мільйонів співгромадян.

      Подібний випадок кілька років тому вже був у Росії, коли підконтрольний Кремлю «Газпром» без жодних докорів сумління зжер незалежний та опозиційний Путіну телеканал НТВ. У результаті тамтешньої «суперечки господарюючих суб'єктів» знищено унікальний журналістський колектив, за творчим продуктом якого звіряли свої плани телевізійники всього СНД. Після трагічної загибелі НТВ (мало хто сьогодні може похвалитися, що дивиться програми цього каналу, що втратив стрижень і свою оригінальність) зі свободою слова в Росії стало зовсім сутужно. Помітимо, як кажуть, на полях, що «газпромівці» діяли з повного схвалення Кремля. «Приват» же у даному випадку виявляє приватну ініціативу. Втім у цьому є сумніви: навряд чи Горяйнов зважився б ухвалити очевидно упереджене рішення, не маючи гарантій недоторканності від «сильних світу цього».

      Малоймовірно, що група Ігоря Коломойського, одержавши право придбати акції «плюсів», спробує закрити телеканал та розігнати його журналістський колектив. Швидше навпаки — намагатиметься перетворити «Студію 1+1» на Приват-ТВ, але вже не обласного, а загальнодержавного масштабу. Українці знають, наскільки ефективним буває телевізійний кийок у руках тих, кому належить влада. Повернення темників, але вже не політичного, а економічного штибу навряд чи припаде до смаку глядачам, що звикли до якісного телевізійного продукту. Як це робиться, добре відомо на прикладі низки видань, включно з тими, що володіють відомими в Росії брендами.

      Що ж стосується Апеляційного суду, як відзначають юристи, якщо суд ухвалить ще одне рішення на користь власника однієї з найагресивніших українських бізнес-груп , Україні доведеться познайомитися й з інформаційними уподобаннями Ігоря Коломойського. Навряд чи він прагне одержати контроль над «плюсами» винятково з чистої любові до мистецтва рейдерської атаки. Втративши політичний «дах», «Приват» має значну потребу в новому інструменті захисту власних позицій у бізнесі.

      Рішення Апеляційного суду дозволить із високою долею впевненості відповістити на запитання про необхідність політичного й судового «даху» при веденні справ в Україні. Якщо з'ясується, що без даху, як і раніше, не обійтися, про широкий потік інвестицій у розвиток виробництва не може бути й мови — грамотні інвестори будуть інвестувати у «дах», а не в підприємства, адже це вигідніше й безпечніше.

      Відомо, що вітчизняний суддівський корпус «своїх не здає» або робить це вкрай рідко. Тим часом ситуація досить проста — якщо Апеляційний суд скасує рішення Горяйнова про визнання переходу права власності на канал на основі «усної домовленості», це, вибачте за каламбур, стане вироком самому судді Печерського суду.

      Фактично 31 жовтня ми одержимо відповідь на питання — чи змінилося в Україні правосуддя, чи готові суди, як і раніше, служити могутнім олігархам та «цеховій солідарності» або ж суспільна думка й самоповага суддів переважать чашу терезів на користь дотримання норм закону й елементарної справедливості.

      Цікаво, яку позицію займе нинішній голова Верховного Суду Василь Онопенко. Він у певному сенсі перебуває у доволі цікавому становищі як один із лідерів БЮТ (4-й номер у передвиборчому списку блоку), чиїм головним гаслом була гарна фраза — «Справедливість є. За неї варто боротися», а головним спонсором, як стверджували злі язики, Ігор Коломойський!

Дарина IВАНЧУК.