(РЕЙТЕР.)
...Ірмелін Ді Капріо зупинилася перед картиною, яка привабила її увагу. «Леонардо Да Вінчі...» — прочитала жінка на підписі під полотном і одразу відчула поштовх у живіт. Доти спокійний малюк у її лоні раптом рознервувався і вперше за всю мамину вагітність почав молотити ніжками. «Усе зрозуміло», — подумала Ірмелін. 11 листопада 1974 року в неї народився син — звісно ж, Леонардо.
Так або майже так зазвичай починаються біографічні історії про зірку Голлівуду, талановитого й неоднозначного актора Леонардо Вільгельма Ді Капріо (таким є його повне ім'я).
Красуня Ірмелін справді обрала ім'я для свого первістка саме в той момент, коли майбутня знаменитість штовхнула її зсередини перед картиною великого Леонардо в галереї Уффіці — разом із чоловіком вагітна Ірмелін мандрувала по його батьківщині, Італії. Власне, це була остання спільна подорож подружжя — невдовзі після народження Лео його батьки офіційно розлучилися.
Після розлучення з колишньою місіс Ді Капріо Джордж намагався якомога частіше бувати з сином, аби той не відчував браку батьківської любові. Звісно, він допомагав Ірмелін і Лео також грошима, однак заробітків підпільного виробника коміксів на дві сім'ї (а тато швидко знайшов собі нову любов) не вистачало. Мама Ді Капріо працювала секретарем у суді, у розкошах вони з Лео не купалися, тому про постійну найману няньку для хлопчика не йшлося. Ді Капріо змалку ріс самостійним. У своїх інтерв'ю він часто згадує, як, гуляючи у дворі, спостерігав за торговцем наркотиками, до якого стояли у чергу підлітки з шаленими очима, як ще у п'ятирічному віці випадково став свідком інтимної сцени між двома гомосексуалістами тощо. Що вдієш, той район Лос-Анджелеса благополуччям не вирізнявся. Зате ці гидкі дитячі враження відіграли неабияку роль у формуванні акторських здібностей Леонардо — у кіно йому довелося i грати наркоторговців та бандитів, і зображувати гомосексуальну любов.
Уперше на знімальний майданчик його привів батько. Свого дебюту Лео не пам'ятає, оскільки «в камеру» він потрапив у віці двох із половиною років — взяв участь у дитячому телешоу. До того як йому виповнилося десять, Леонардо встиг знятися у десятках рекламних роликів, телепередач, вікторин тощо. При цьому ставати кінозіркою хлопець не планував — на той час його палкою мрією був... океан. Лео захоплювався підводним світом і мріяв стати дослідником морських глибин на кшталт Жан-Жака Кусто. Тому коли агент малого актора раптом вирішив, що час уже хлопцеві підправляти імідж — змінити зачіску й навіть ім'я, ставши Ленні Уїльямсом, — майбутній улюбленець дівчат збунтувався. Своїм ім'ям і зачіскою він був цілком задоволений, а зйомки його почали дратувати. Тому з акторством Леонардо вирішив зав'язати взагалі.
Щоправда, через деякий час передумав і почав брати уроки акторської майстерності в початковій школі при університеті Сідс. Але радше для «галочки», а не для справи. До слова, інші уроки, особливо математику, потенційний океанолог терпіти не міг і частенько їх прогулював.
Коли Леонардо Вільгельму стукнуло 14, у нього з'явився неабиякий привід собою пишатися — він завів собі «справжню» постійну дівчину. Привілей неабиякий, однак усім хлопцям відомо, які ті дівчата примхливі й вередливі: якщо не будеш водити її в кіно, годувати морозивом і дарувати якісь милі дрібнички, панночка почне шукати вигіднішого кавалера. Словом, юному лосанджелесцю потрібні були гроші. Батьки, звісно, спонсорувати його тінейджерські захоплення категорично відмовилися — мовляв, які там дівчата, тобі ще вчитися треба! І тут Лео згадав, що й сам може заробляти. Спритний хлопчина дуже швидко знайшов собі іншого агента і з головою пірнув у нову — цього разу вже серйозну — хвилю своєї кар'єри.
«Рекламне» обличчя знову замиготіло на телеекрані, а в школі Джона Маршала, до якої Лео вступив після того, як закінчив Сідс, хлопець отримав і свою першу серйозну роль на театральній сцені.
До початку 1990-х років Ді Капріо встиг засвітитися у суперпопулярному телесеріалі «Лессі» й знаменитому «милі» «Санта-Барбара», де йому дісталася роль підлітка-п'янички. Були й кілька інших мильних опер, а в 1991 році відбувся дебют майбутньої зірки «Титаніка» на широкому екрані: Леонардо запросили знятися у примітивному «жахливчику» «Зубастики-3». «Хлопче, не йди туди — там повно бридких потвор і лайна!» — такими були перші слова Леонардо у «справжньому» кіно. «Ага, це моя найкраща роль!» — регоче актор.
Уже через кілька місяців після «Зубастиків» Лео отримав добру нагоду продемонструвати, що він здатен не лише витріщати очі й гатити палицями по інопланетних чудовиськах. У фільмі «Життя цього хлопця» талант юного обдарування не зблякнув навіть на тлі таких голлівудських величин, як Роберт Де Ніро й Еллен Баркін. Сам Лео визнає, що після «Цього хлопця...» збагнув, який великий у нього потенціал.
Справжнім вибухом — якщо не для широких глядацьких мас, то для поціновувачів якісного кіно і критиків — стала роль розумово відсталого підлітка у стрічці «Що гризе Гілберта Грейпа?». Навіть якби Ді Капріо більше нічого у своєму житті не зіграв, ця роль забезпечила б йому помітне місце в історії кінематографу.
До речі, коли шведський режисер Лассе Хальстрем побачив фото запропонованого актора, то спершу категорично відмовився пробувати Леонардо на цю роль — не повірив, що такий красунчик зможе зіграти недоумка. Однак потім усе-таки погодився запросити хлопця на проби і був вражений умінням Ді Капріо перевтілюватися. До того ж актор підійшов до справи дуже серйозно: чотири дні прожив у клініці для психічно хворих, знімаючи їхнє життя на відеокамеру, а згодом, дивлячись це відео, годинами стояв перед дзеркалом, намагаючись перейняти манеру їхньої поведінки. «Щиро кажучи, під кінець я справді відчув себе психом», — зізнається зірка. За цю роль 19-річний Леонардо отримав свою першу премію «Золотий глобус» і першу номінацію на «Оскара».
Наступний фільм у кар'єрному сенсі приніс Лео самі лише розчарування, зате подарував неоціненний досвід: у вестерн «Швидкий і мертвий» його пролобіювала сама Шерон Стоун. Фільм у прокаті провалився, зате Лео протягом кількох місяців був коханцем найжаданішої жінки світу (різниця у 15 років анітрохи не завадила обом отримати насолоду й надалі залишитися добрими друзями).
Потім Ді Капріо знову сяйнув потужним талантом у фільмі «Повне затемнення», де зіграв молодого французького генія поезії Артюра Рембо. Критики оцінили фільм досить стримано, оскільки вважали, що режисер та сценарист надто багато уваги приділили інтимним стосункам Рембо з його наставником Полем Верленом, недостатньо розкривши його поетичну складову. Хай там як, а вибухового, істеричного й шаленого Рембо Лео зіграв блискуче. Єдине, що спершу дещо псувало йому життя, була необхідність палко цілуватися з виконавцем ролі Верлена Девідом Тьюлісом («Я ледве не виблював, коли треба було зробити це вперше»). Однак потім Ді Капріо звик. І був таким переконливим, що його навіть записали в гомосексуалісти.
Для широкого загалу зірка Леонардо Ді Капріо, за великим рахунком, спалахнула у фільмі австралійського режисера Лурмана «Ромео і Джульєтта». Саме завдяки цьому фільму сотні тисяч американських школярів дізналися, про що насправді йдеться у творі доти нецікавого їм Шекспіра (режисер просто переніс класичний сюжет у сучасні умови), а Лео додав до своєї ще небагатої колекції призів «Срібного ведмедя» Берлінського кінофестивалю. А ще збагнув, як воно: бути кумиром мільйонів екзальтованих дівчат.
Тож до фільму, який ледве не вбив його кар'єру, Ді Капріо підходив уже «підготовленим». Робота над «Титаніком» не лише зробила його мегазіркою, перетворила закоханість прихильниць на екстатичний шал фанаток і ледве не перекреслила попередні здобутки актора, приклеївши до нього ярлик «романтичного героя», а й серйозно похитнула нервове здоров'я хлопця. Подейкують, після «Титаніка» Лео, виходячи напідпитку на балкон, плював у натовп своїх прихильниць і зі сміхом спостерігав, як ті б'ються за право заявити, що плювок кумира влучив саме в неї. А тут іще на голову звалилося кохання до не менш самозакоханої і примхливої, ніж він, бразильської топ-моделі Жизель Бюндхен...
Упродовж наступних кількох років Ді Капріо стрімко котився з вершини до самого низу: постійні п'янки, дебоші, наркотики, транквілізатори... Із гарненького хлопця з пронизливим поглядом він перетворився на вічно нечесаного, огрядного, безформенного типчика із набряклим обличчям і мішками під очима.
Лео, щоправда, намагався схаменутися — час від часу кидав пити, сідав на дієту, намагався повернути Жизель, знявся у стрічці «Пляж». Однак остаточно витягти його з прірви зміг лише легендарний режисер Мартін Скорсезе. Хтозна чому, але у своєму фільмі «Банди Нью-Йорка» метр хотів бачити тільки Ді Капріо, тому терпляче чекав, поки той приведе себе в норму, відкладаючи початок зйомок. Натхненний такою довірою, Лео справді взяв себе в руки і довів, що є ще порох у порохівницях. «Банди Нью-Йорка» — справді потужний фільм, і шкода, що на тлі комерційно успішнішого «Авіатора» авторства все того ж Скорсезе він якось відійшов у тінь.
В «Авіаторі» Леонардо мав нагоду знову згадати про своїх «психів», граючи роль дещо «звихнутого» мільйонера Говарда Х'юза. Однак, на відміну від «Гілберта Грейпа», цього разу Лео дещо перегравав. Як відзначили деякі критики, під нальотом життєвого досвіду природний талант дещо втратив свій блиск. Сам Ді Капріо не сумнівався, що отримає за цю роль свого першого «Оскара». І смертельно образився на Американську кіноакадемію за те, що й цього разу «золотий чоловічок» опинився в інших руках.
Днями на екрани України вийшов третій спільний фільм Мартіна Скорсезе і Леонардо Ді Капріо — «Відступники». Образ Білла Костігана, у який цього разу перевтілюється Лео, чимось нагадує його роль у «Бандах Нью-Йорка»: знову бандити, знову герою Ді Капріо доводиться бути «чужим серед своїх». Скептично налаштовані кінокритики пострадянського простору вже встигли охрестити Лео у «Відступниках» «новим Шараповим» — мовляв, переконливості у його спробах видати себе за «не шпигуна» не більше, ніж продемонстрував свого часу герой Володимира Конкіна у радянському хіті «Місце зустрічі змінити не можна». Але це вони даремно — герой Леонардо зображує «справжнього мафіозі» досить переконливо (на відміну від партнера по фільму, завербованого мафією копа — Метта Деймона).
Між іншим, у спільному інтерв'ю кіносайту Comingsoon.net Метт і Лео зізналися, що для того, аби вирішити, яка з цих двох ролей кому з них дістанеться, вони... підкидали монетку. «Ці двоє героїв є, по суті, двома сторонами однієї й тієї самої монети. У кожного з них своя передісторія, однак вони обоє зробили однаковий вибір, який відрізняється тільки обставинами», — вважає Ді Капріо.
Подивитися «Відступників» варто бодай тому, що, крім чудового акторського ансамблю, він вирізняється нетрадиційним для голлівудських фільмів із вічними хепі-ендами кінцем. Ну а тим шанувальницям Ді Капріо, які терпіти не можуть бойовиків, порада: не пропустіть цього фільму вже через те, що маєте добру нагоду помилуватися знову мускулястим і привабливим тілом вашого улюбленця в постільних сценах.
Леонардо Ді Капріо про...
...друзів:
— Друзі — це єдині люди, крім батьків, які можуть сказати мені: «Хлопче, ти перетворюєшся на засранця». Саме друзі повертали мене до реальності, коли в мене зривало дах і я таки справді ставав засранцем.
...гонорари, які ще у 2000 році сягнули позначки у 20 мільйонів за фільм:
— Я від грошей не шаленію — витрачаю їх тільки на необхідні речі, без фанатизму. I на батькiв.
...«Титанік»:
— Це таки справді було ЩОСЬ. Після цього фільму я став іконою, і мене самого від себе нудило. Такий «Титанік» трапляється тільки раз у житті (Лео має на увазі не лише фільм, а й увесь дискурс «Титаніка»: зйомки, успіх, викликані ним п'янки тощо. — Авт.). Та я ніколи й не намагався б щось подібне повторити. Сподіваюся, більше зі мною такого ніколи не трапиться. Однак якби хтось мене зараз запитав, чи погодився б я зніматися в «Титаніку», знаючи, що чекає на мене потім, я б, не вагаючись ні миті, відповів: так! Підручників, як вижити у світі зірок, не існує — через усе це треба пройти самотужки.
...Мартіна Скорсезе:
— Я, мабуть, його найбільший фанат. Працювати з ним я мріяв усе своє акторське життя. Коли Мартін запросив мене у «Банди Нью-Йорка», це було здійснення дитячої мрії — як у казці. Неймовірно, але у нас із ним однакові смаки, однакові погляди на знімальний процес, нам подобаються одні й ті самі фільми. Марті відкрив мені новий світ кіно, якого я доти через свою обмеженість не бачив. Він — та людина, яку я можу назвати своїм Учителем з великої літери.
2007 — (у виробництві) «Рукопис Ченселора», «Кривавий алмаз»
2006 — «Відступники»
2004 — «Авіатор»
2002 — «Спіймай мене, якщо зможеш», «Банди Нью-Йорка»
2000 — «Пляж»
1998 — «Людина у залізній масці», «Знаменитість»
1997 — «Титанік»
1996 — «Ромео і Джульєтта», «Кімната Марвіна»
1995 — «Швидкий і мертвий», «Баскетбольні записки», «Повне затемнення»
1993 — «Життя цього хлопця», «Що гризе Гілберта Грейпа»
Про що «Відступники»?
У фільмі «Відступники» Леонардо Ді Капріо грає поліцейського, який працює під прикриттям у групі місцевого боса мафії (неперевершений Джек Ніколсон). Сміливому шпигуну чи, якщо називати речі своїми іменами — «щуру», протистоїть такий самий «щур» Колін Салліван (Метт Деймон), делегований мафією в групу копів, яка має ловити героя Ніколсона. Завдання мажора-Деймона — «вирахувати» засланого копа, перш ніж той виведе на арешт Костелло або розкусить самого Саллівана. Завдання ускладнюється тим, що обоє юнаків закохані в одну дівчину і дедалі більше нервують...
У Нью–Йорку відбулася одна з найулюбленіших подій шоу–бізнесової тусовки — церемонія вручення премії MTV Video Music Awards, заснованої найпопулярнішим музичним телеканалом у світі. Уперше подію такого масштабу організували в Брукліні, і незважаючи на «непрестижний» статус цього району, дійство було справді вражаючим. >>
Цілком можливо, що за кілька років світ перестане асоціювати Ольгу Куриленко винятково з дівчиною Бонда: сьогодні вона задіяна у кількох проектах всесвітньо відомих режисерів, що дає їй надію вийти за рамки образу статичної красуні. Сміливо припускаю, що у майбутній біографії актриси буде глава, в якій описуватиметься, що змінити амплуа їй дозволила робота у фільмі дебютантки Міхаль Боганім «Земля забуття» (картина виходить на екрани кінотеатрів України 26 квітня): Ольга грає молоду жінку, яка не може забути про трагедію, що сталася в її житті під час вибуху на ЧАЕС. Актриса сама вийшла на проект маловідомої режисерки. «Від когось Ольга довідалася, що існує сценарій фільму про Чорнобиль, і зацікавилася ним, — розповідала в інтерв’ю «УМ» Міхаль. — Оскільки я знімала до цього документальне кіно, то мені не йшлося про те, щоб залучити до роботи над фільмом відомих акторів. Але коли зустрілася з Ольгою і поговорила з нею, то зрозуміла, що вона підходить на цю роль».
Незважаючи на те, що українка працює з такими великими, як Деніел Крейг, Терренс Малік, Том Круз, їй вдається залишатися «земною». «Особливі прикмети» цієї знаменитості: скромність, виваженість, працьовитість. Хоча, можливо, у майбутньому ми дізнаємося про недитячі інтриги, завдяки яким, а не лише екзотичній красі, Куриленко пробиралася на вершини Голлівуду, проте в інтерв’ю «УМ» Оля постала саме такою. За її словами, вона не потребує «зіркової свити»: у неї немає менеджера, асистента, водія, публіциста. «Свою кінокар’єру я будую сама. Для простої поради мені достатньо мого асистента», — стверджує Куриленко. >>
Лікарі, які робили розтин тіла співачки Уїтні Х’юстон, виявили в її легенях воду. Така остання новина із закулісся раптової смерті американської зірки поп– та соулмузики. >>
Цьогорічна, 58–ма, церемонія вручення найвищих американських музичних нагород «Греммі», яка відбулася в Лос–Анджелесі у ніч із неділі на понеділок за київським часом, пройшла під знаком жалоби. Напередодні у своєму готельному номері була знайдена мертвою славетна співачка Уїтні Х’юстон, яка мала виступити на цій церемонії, тож вечір фактично перетворився на вшанування її пам’яті. Спершу організатори навіть думали взагалі скасувати захід, але родина Х’юстон попросила цього не робити. Проте в програму церемонії було внесено зміни. >>
Цьогорічна, 83–тя, церемонія нагородження премією Американської кіноакадемії виявилася чи не найбільш передбачуваною з початку сторіччя. В усіх головних номінаціях «Оскар» отримали фаворити, та й решта переможців критиків не здивували. >>
Змагання, в тому числі й музичні, привабливі несподіванками. Цьогорічне «Євробачення» подарувало дуже симпатичний «сюрприз»: перемогу звичайної німецької дівчини, вчорашньої школярки, яка, не маючи змоги похвалитися вокальними даними чи особливим музичним талантом, підкорила Європу своєю щирістю і простотою. Німеччина стоїть на вухах і носить Лєну Майєр–Ландрут на руках, продюсер на хвилі цієї ейфорії пропонує відправити її на «Євробачення» й наступного року, а сама тріумфаторка зітхає: мовляв, усе це приємно, але коли ж їй тепер навчатися? >>
