Гостинний празький корчмар. (Фото автора.)
Двадцять років тому комуністичний генсек Чехословаччини Василь Біляк в інтерв'ю німецькому журналу «Шпігель» сказав фразу, яка згодом стала знаменитою: «Пиво для нас, чехів, є хлібом». Часопис iз тим інтерв'ю вийшов саме 28 жовтня, у річницю проголошення першої Чехословацької Республіки у 1918 році. І дійсно: тоді чеські корчми були наповнені ренегатами, які святкували заборонений ще День державності. Біляк чи не єдиний раз за свою сумнозвісну кар'єру мав рацію: корчма та пиво нерозривно зв'язані із чеським суспільством та його реноме.
Жодна влада, жоден режим не наважилися змусити чехів відмовитись від пива. Така божевільна ідея підняла б їх, миролюбних, на революцію. «Ми можемо не мати грошей зовсім, але на оте пиво декілька крон знайдеться завжди», — каже чеський журналіст Рене Кочік. Ріст цін на улюблений напій лихоманить жителів країни більше, ніж нестихаючі скандали на політичній сцені.
Нині Чехія збирається збільшити оподаткування хмелю та солоду, до того ж через подорожчання сировини та енергії найбільша броварня «Плзенски Праздрой» піднімає ціну розливного «Пілзнер Урквелл» на 1,40 крони. Та все одно ціна пива — близько 1 євро за півлітра — у чотири рази нижча, ніж у Німеччині. І це приваблює в країну мільйони «пивних» туристів.
Кожен мешканець споживає приблизно 150 літрів цього хмільного напою на рік — найбільше у світі. Жартують, що держава свідомо дотує броварну галузь — щоб люди попивали бурштиновий напій і не переймалися політичними аферами. І політики часто свої найважливіші, та не завжди наймудріші, рішення приймають саме в корчмах — господах по-тутешньому (з наголосом на друге «о»). Мовляв, щоб поближче до народу...
У Чехії ще у VIII—IX ст. в монастирських садах почали вирощувати хміль. Чимало ченців присвячували своє життя напоям iз нього більше, ніж молитвам. Тодішнє пиво було рідкою, не дуже проквашеною кашею. Окрім хмелю, використовували навіть солод із пшениці. Згодом «право варити пиво» отримали міщани, лицарі та шляхтичі, лише сільський люд такого права не мав. Ячмінь у напої почав переважати на початку XVII століття, але ще не усувалися з нього дріжджі. 1842 року в Плзні побудували міську броварню, куди запросили баварського спеціаліста Йозефа Гролля. Сировина дозволила Гроллю зварити якісніший напій — і його лагерне пиво швидко прославилося.
Чому пиво ввійшло до типової чеської традиції? Велику роль зіграла якість основної сировини — води у джерелах та криницях оточеної горами, скелястої країни. У 30-40 роках XIX століття чехи сходилися в корчмах, які давали їм соціальну та мовну свободу. Адже на вулиці, школі чи установах розмовляти чеською було «некультурно», чеськомовні вважалися соціально нижчими, у вищому ж товаристві говорили лише німецькою. Тому господа стала таким собі прототипом радянських домашніх кухонь — мовним анклавом, паралельним світом, де зароджувалася національна інтелігенція. І тепер серед чехів не дуже прийнято ходити в гості додому; зазвичай люди проводять зустрічі — і ділові, і приватні — саме у корчмі за пивом.
Споживання пінного напою серед чехів має якщо не ритуальність, то принаймні неписані правила. Порушувати їх означає не поважати етикет. Іноземці-туристи часто їх не знають або ними нехтують, чим інколи викликають невдоволені реакції. Скажімо, якось один український гість у празькій пивниці «У Рудолфіна» почав перед очима у корчмаря неохайно переливати «Плзень» зі свого кухля у кухоль колеги. Корчмар щось невдоволено пробурмотів, а весела російськомовна офіціантка напівжартома вигукнула: «О, ну хіба можна так не поважати пиво?!» Голів, звісно, за недотримання чеських корчмарських традицій ніхто не відриватиме, однак кілька цікавих правил варто знати. Для чого, скажімо, ділитися з колегою пивом, якщо корчмар може принести йому нову гальбу? Адже розливання пива чехи вважають мистецтвом! Або якщо вже вам не під силу сьомий-восьмий півлітр, то колега може цілком пити і просто з вашої склянки.
Розливне («чаповане» чи «точене») чеське пиво має найкращий та найунікальніший смак. З пляшок у корчмах його п'ють хіба що у виняткових випадках — скажімо, коли водій замовить пляшечку безалкогольного «Радегасту». Пляшкове п'ють переважно на природі чи деінде, якщо можливості розливати немає. А от пиво в алюмінієвих банках («плеховках») купують хіба що галасливі й дивакуваті туристи десь там із Заходу, а у пластмасових пляшках — і взагалі бездомні. Справжній корчмар ніколи не «начапує» до пластмасової пляшки, тому якщо в Чехії вам закортить розливного пива «із собою», то візьміть лише джбан. Зневажається й тара у вигляді пластмасових одноразових склянок («келімків»): таке подається лише десь на фестивалях чи у надзвичайних випадках (під час аварій водогону, наприклад).
Кожна чеська корчма має «свою» марку пива. Броварні ексклюзивно поставляють їм діжки, фірмові склянки й рекламні матеріали. Спирт у ньому практично не відчувається, воно швидко засвоюється, і у Чехії можна випити за вечір дуже багато півлітрівок. Розповсюджені скорочення «десітка» та «дванацтка», тобто 10- та 12-процентне пиво. З відомих марок до «десітки» належать, скажімо, «Старопрамен», до «дванацтки» — «Плзень Урквел», а «Гамбрінус» та «Велкопоповіцки Козел» трапляються в обох різновидах. Є близько сотні й інших видів та марок, переважно з регіональних пивоварень, таких як «Клаштер», «Чорна Гора», «Свіяни» чи «Постржіжінске». Ці марки постійно воюють за своє місце під сонцем із великими броварними монополіями, хоча якістю їхній виріб зовсім не поступається, а ціна нижча. Ця війна часто закінчується не на користь менших фірм — так, невдовзі закінчить своє існування улюблений серед незаможних пивовар «Бранік» разом із торговою маркою — не витримав натиску сусіднього «Старопрамену».
У чеському шинку завжди вас обслужить офіціант. А офіціантки часом на радість гостям бувають «нагорі без» — тобто з оголеним бюстом. Про марку замовленого пива завжди можна дізнатися зі склянки: ніколи тут не наллють «Будвар» до склянки від «Крушовіце». Їсти не примусять: з одним пивом можете сидіти й годину. Для тих, хто сидить цілий день на роботі, достатньо барів, де можна «дати собі одне на стояка». Під склянку не забудьте покласти собі «тацек» — паперову підкладку. Пиво подають завжди з піною, тому кухлі часто мають більший вміст, ніж півлітра, — щоб і для піни місце було.
Абсолютно нормальним явищем вважається в Чехії запросити дівчину до пивної. Але чоловічий привілей — заходити туди першим. У корчмах можна побачити компанії дівчат та жінок без чоловіків зовсім. Не прийнято сідати за пиво у верхньому одязі, тому перше, що зроблять чехи, зайшовши до господи, — це поскидають куртки, пальта і шапки. Цокання у великій компанії теж має свою специфіку: обов'язково треба дивитися в очі тому, з ким саме цокаєшся. Цок! А потім — стук! дном келиха об стіл — і поїхали вгамовувати спрагу. Чехи не проголошують довжелезних тостів — лише «на здоров'я», «на зустріч» чи на ще щось. Якщо перший півлітр швидко випито, не метушіться: кельнер вам завжди принесе другий, третій... — як тільки помітить, що ваша тара порожня. Часто й не спитає, чи хочете ви ще пива.
Після третього-четвертого півлітра навіть найвитривалішого пивомана «притисне». Якщо треба, не соромтеся зізнатися, що вам треба піти «на заход». Чисті туалети є в усіх господах без винятку, ніякої платні за їхнє користування гості не сплачують. У чоловічих над пісуарами навіть рекламу вивішують.
Справжні чеські кельнери поважають відвідувачів і створюють добрий настрій. Щоб пиво смакувало, вони щодня годинами ретельно промивають мідні трубки, хоча вважається, що це достатньо робити раз на 1-2 тижні. Плзенська пивоварня навіть нагороджує корчми золотими медалями «За чисті трубки». «Якщо пивні апарати не промивати, у них заводяться різні бактерії та грибки, пиво стає поганим», — розповідається на плакатиках із зображенням такого собі противного зеленого мікроба, який псує смак напою. Історичні «плзенські господи», такі як празькі «У Тігра» чи «У Двоу Кочек», — мають по декілька медалей «за чистоту труб». Тому вони завжди переповнені постійними відвідувачами — «штамгастами». Заслужені відвідувачі таких корчм мають постійно зарезервовані місця із особливими літровими кухлями — «туплаками».
Кельнери довіряють своїм гостям: приносячи часто сім-вісім кухлів пива, залишають просто на вашому столі листочок паперу, де напишуть: одна риска — один півлітр, ну й ціну якої-небудь страви, якщо ви забажали. І це — єдиний документ, де нотується замовлення, власної «бухгалтерії» за шинквасом не ведуть. У великій розвеселеній компанії за певний час кількість рисочок перевалює за десять-двадцять, і тоді слід допильновувати, що ж там кельнер малює. Коли надійде черга розрахунку, перше, що корчмар запитає, — це як платитимемо — разом чи окремо. Навіть якщо йдеться про пару чоловіка з жінкою. І чехи часто платять окремо. Отак: пити-гуляти — разом, але гроші кожен відраховує свої. І не забудьте кельнерові залишити кілька крон чайових, «дижку» — така традиція.
Вгамувати «пивний» голод можна звичайним гуляшем чи смаженим сиром, та меню чеської корчми пропонує цікаві делікатеси. Є дешевші, наприклад «утопенец» — шмат замаринованої ковбаси чи специфічно підготовлений сир — «накладани гермелін». З дорожчих може бути унікальний татарський біфштекс або ж гриль свинячого коліна. Та королем закусок є пивний сир. Це — бринза, розтоптана з цибулею, кмином, часником. Нічого особливого? Так, але якщо додати трохи пива, то ця суміш смердітиме справжньою... сечею.
Середньостатистичний чех гордо нехтує снобізмом. «Нормальна» корчма, скажімо празькі «У Чернего Вола» чи «У Тігра», завжди трохи прокурена, шумна, не надто освітлена, оформлена деревом (жодного пластику!), гратиме старі «піснічки о півічку» сивий добрий гармоніст, дивакуваті гості із собаками радо запросять до свого столу, якщо вам ніде сісти. Правда, старого музику часто замінюють плазмові телевізори — футбольна комерція дісталася й до найконсервативніших господ. Та все одно заради доброго пива і приємної компанії традиційна чеська корчма — ідеальне місце.
В Уругваї щойно здали в експлуатацію міст, який проліг через дивовижно мальовничу лагуну Гарсон. Він з’єднує 25-тисячне місто Роча з 65-тисячним містом Мальдонадо на південно-східному узбережжі країни, які є столицями однойменних департаментів. >>
Данія зміцнила своє світове лідерство у галузі використання вітрової енергетики: 42,1% від всієї виробленої в країні енергії походить з вітрових електростанцій. Тепер головною амбіцією Данії є повна відмова від видобутих із надр землі джерел енергії. «2015 рік був значно вітрянішим, ніж у середньому попередні роки. >>
Президент Польщі Анджей Дуда під час симпозіуму Польського товариства трансплантації підписав декларацію про наміри, згідно з якою у випадку смерті його органи будуть передані для трансплантації. До подібних дій голова польської держави також закликав інших поляків, повідомляє сайт Польського радіо. >>
Відомо, що Швейцарія має найрозвиненішу в світі систему громадського транспорту. А тепер у цій альпійській країні хочуть створити ще й вантажне метро для приватних речей громадян, повідомила швейцарська інформагенція swissinfo.ch. Цю ідею вважають одним із найамбітніших інфраструктурних проектів, які будь-коли обговорювалися у Швейцарії. >>
Вчені Каліфорнійського технологічного інституту Майкл Браун і Костянтин Батигін (виходець із Росії) навели докази існування гігантської планети на околицях Сонячної системи, маса якої перевищує земну приблизно в 10 разів, а період обертання навколо Сонця (планетний рік) становить приблизно 10-20 тисяч років, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
Ще півстоліття тому ніхто і не подумав би, що жінки можуть брати участь у космічній програмі. Тоді на прохання однієї з американок надати їй можливість пройти тренувальний курс із підготовки космонавтів (чи астронавтів, як говорять у США), НАСА відповіла, що не має у своїх планах намірів набирати жінок. >>
