Жіночий наш загиблий батальйон...

      Рік тому «УМ» писала про перепоховання останків 472 фронтовиків, які загинули, штурмуючи Пришибські висоти неподалік села Чапаєвка Токмацького району. До ритуалу урочистого перепоховання бійців долучився тоді міністр оборони України Анатолій Гриценко. Асоціація пошукових загонів Запорізької області запевнила міністра, що її експедиції триватимуть, доки усі загиблі солдати не знайдуть свій останній цивілізований прихисток.

      Сучасні історики вважають безглуздими бої під Чапаївкою у жовтні 1943 року: висоту можна було обійти стороною! Однак радянські генерали вперто кидали на фатальний штурм нові і нові підрозділи, зазвичай — щойно сформовані з непідготовлених бійців. За свідченням старожилів Чапаєвки, одного дня під Пришибські висоти привезли шість вантажівок iз жінками. Хтось iз військових тоді видав «таємницю»: на підмогу (точніше — смерть!) привезли штрафний батальйон.

      Доля штрафбату обросла легендами. За однією з версій, жінки відразу ж були кинуті в атаку і всі загинули під шквальним вогнем ворога; за другою — «штрафбатівки», за дивних і досі не з'ясованих обставин, потрапили в полон до німців, і ті начебто глумилися над ними всю ніч, а вранці розстріляли: на очах наших бійців. Достеменно відомо тільки, що після взяття Пришибських висот і відступу фашистів тіла усіх бійців, без огляду на стать, були поховані в одному глибокому бліндажі. Його і було знайдено рік-півтора тому. Однак жіночих тіл ексгумація тоді не виявила. Тим самим було підтверджено правдивість розповіді Ніни Пилипенко та її ровесниць щодо незрозумілого перепоховання жіночих тіл ще у 1949 році. Місцева влада пояснила це «ідеологічною установкою»: були, мовляв, жінки в німецькому полоні, тому не мають права лежати в одній могилі з «героїчно убієнними». Ніна Олексіївна стверджує, що з розритого тоді бліндажа дістали не всі тіла: «В яму опустили залізну драбину, та копатися в ній ніхто довго не зміг — такий стояв сморід. Понесли закопувати останки через дорогу».

      Голова Асоціації пошукових загонів Володимир Смердов чув від селян, що на тому місці в 70-х роках минулого сторіччя було влаштовано водонакопичувальний басейн для зрошення полів (копачів не зупиняло те, що ківш екскаватора часто піднімав на-гора людські кістки). Рельєф місцевості зазнав змін, і ця обставина дезорієнтувала пошуковців й ускладнила роботи двох загонів — бердянського «Полігона» і токмацького «Обеліска». Довелося спершу знімати шестиметровий земляний вал довкола басейна, а вже потім копати глибше.

      У бліндажі знайдено останки 92 тіл, більшість з яких — жіночі. «Це ми визначили за характерною будовою черепа і тазових кісток, — акцентує Володимир Смердов. — Знайдено й залишки суто жіночих предметів особистої гігієни. На одному гребінці видряпано ім'я «Тася». Попри все, донині є чинуші в офіцерських погонах, котрі заперечують сам факт існування жіночих штрафних батальйонів. Тому ми, провівши ексгумацію, наполягли на офіційній медичній експертизі».

      Окрім поховання жіночого штрафбату, як поінформувала «УМ» прес-секретар Асоціації пошукових загонів Вікторія Горбатко, упродовж останньої експедиції було знайдено тіла ще 63 бійців. Як і в попередні роки, пошуковці не дочекалися обіцяного владою бодай мінімального фінансування; Станіслав Смердов, Андрій Лях, Микола Мірошниченко, Леонід Зотов, Валерій Синьоок та інші пошуковці вдячні спонсорам. За тиждень-другий Братська могила під Чапаєвкою прийме останки ще 155 тіл.