Як прогодувати трiйню?

      Нещодавно в Черкаському пологовому будинку № 2 уманчанка Наталя Шумко народила трійню. На таку новину навіть чужі люди реагували вигуками: «Які щасливі батьки!». Та трійня стала в Черкасах другою за останні 19 років: до Наталі Шумко у 1987 році трійко дітей народила черкащанка Оксана Іванова. Нині її дітям — Максиму, Віці та Олі незабаром виповниться по 19 років. Однак родинне життя склалося не зовсім безхмарно: мама Оксана, аби прогодувати своїх дітей, мусить працювати на чужині. Типова історія для України...

Про трійню з Черкас писали всі газети

      «Моїй Оксані було всього 20 років, коли лікарі в жіночій консультації сказали їй, що треба зробити ультразвукове дослідження, бо, ніби, відчувається аж два серцебиття. А після проведеного обстеження їй повідомили, що вона буде мамою не двійнят, а трійнят», — розповідає черкащанка Ольга Сергіївна Верещагіна, котра є бабусею трійнi Іванових.

      Звісно, що реакцією на таку звістку в майбутньої мами були сльози. Оскільки нелегко народити та виростити одну дитину, а тут відразу трьом немовлятам треба давати раду. Але в родині оговталися вiд шоку й почали чекати появи малюків. Вагітність проходила нелегко, в Оксани виникали проблеми з нирками, печінкою — 9 місяців виносити дітей, чиста вага яких становила після народження 6 кілограмів 400 грамів, було зовсім непросто. Та й пологи проходили важко, але Оксана Іванова народила двох здорових доньок і сина.

      Ольга Сергіївна пригадує, що із трійні найкрупнішим виявився Максимко — 2 кг 400 г, всього на 200 г легшою за братика була Віка, Оля ж взагалі народилася крихітною — 1 кг 800 г.

      Народження цієї трійні стало в Черкасах головною новиною, адже така подія трапилася в обласному центрі вперше за 30 років. Про маленьких громадян Черкас із захопленням писали газети, а влада міста так розчулилася, що пообіцяла виділити трьом своїм новеньким жителям квартиру. Навіть iз Черкаської дитячої лікарні до Іванових прийшли і сказали, що для догляду за трійнею їм «положено» послуги помічниці. Але оскільки у лікувального закладу не було змоги виділити таку медсестру, то, як вихід, медики запропонували родині самій знайти помічницю, а оплату її роботи обіцяла взяти на себе дитяча лікарня.

Перші розчарування і втрати

      «Ми знайшли таку жінку, адже я працювала, а Оксана залишалася сам на сам із трьома немовлятами й фізично впоратися з таким навантаженням їй було дуже важко. Діти штучно вигодовувалися, бо материнського молока на трьох не вистачало. Тож, щоб вчасно доглянути усіх малюків, нам справді потрібна була допомога», — пригадує Ольга Сергіївна.

      Трійні виповнилося приблизно 2 місяці, коли з дитячої лікарні Івановим повідомили, що оплачувати послуги медсестри їм не будуть, от аби в них народилося ураз четверо немовлят — тоді інша справа. Словом, як обухом по голові: повертайте виплачені кошти.

      Розчарування чекало на батьків трійні і з обіцяною квартирою. В той час Оксана з чоловіком та трьома дітьми мешкали в однокімнатній квартирі, котру їм віддали батьки — Ольга Сергіївна та Ігор Олександрович.

      «Від обіцянки виділити житло ми особливо зраділи, адже в однокімнатній квартирі повернутися з трьома дітьми було неможливо. Трійнята народилися взимку, 30 грудня, і пересушити випрані пелюшки стало для нас неабиякою проблемою — від вологи квартира вкрилася цвіллю», — говорить Ольга Сергіївна. Щоб хоч трішки поліпшити побутові проблеми, родина вирішила розжитися центрифугою. На ті часи це був неабиякий дефіцит, і аби його дістати, Ольга Сергіївна спробувала постукати до владних кабінетів. Але там їй відмовили, бо, виявилося, що центрифуги виділяли лише інвалідам війни. Тоді сім'я позичила центрифугу у знайомих, але від інтенсивної роботи у ній згорів двигун і довелося терміново ремонтувати її та віддавати господарям. Тоді молоду багатодітну маму виручили колеги з Черкаської райспоживспілки, ті добрі люди купили й вручили Оксані та її трійні пральну машину «Чайка» з центрифугою, а ще подарували три дитячі шубки.

Обіцяного півтора року чекали

      Із квартирним питанням справа далі гарних слів не зрушувалася. Трійня вже й перші кроки зробила, й перші слова сказала, а черкаські чиновники все обіцяли й обіцяли виділити їм житло. Нарешті, коли трійнятам виповнилося півтора року, справа зрушилася з місця, але, знову ж таки, не без проблем. Спочатку сім'ї запропонували трикімнатну квартиру загальною площею 33 квадратних метри, але з умовою, що Іванови віддають місту свою однокімнатну. Нова квартира виявилася буквально на кілька квадратів більшою за однокімнатну та ще й у іншому районі міста, отож сім'я від неї відмовилася. Вирішити житлову проблему допомогло тільки звернення Ольги Сергіївни Верещагіної до Верховної Ради України та втручання в ситуацію Валентини Шевченко, котра в ту пору була головою Президії Верховної Ради. Тільки після цього черкаські трійнята переїхали в чотирикімнатну квартиру в Південно-Західному районі Черкас, неподалік місця, де мешкають батьки Оксани Іванової.

      За словами Ольги Сергіївни, коли Максиму, Віці та Олі виповнилося по 10 років, сім'ю залишив їхній батько — не витерпів сімейних проблем, які цій родині постійно доводилося вирішувати. Відтоді все лягло на плечі 30-річної Оксани Іванової. Тільки згодом Оксані видали довідку, що чоловік пропав безвісти, і вона змогла оформити виплати на дітей, спочатку це були 29, потім 50 гривень. Тут справжньою опорою для Оксани стали її батьки, це вони підтримували доньку і морально, і матеріально. Адже матері з трьома малими дітьми важко було знайти роботу, отож вона перебивалася випадковими заробітками. Ольга Сергіївна пригадує, як донька в розпачі один раз їй зізналася: «Мамочко, аби не ви з батьком, я б не витримала: самотужки не змогла б ні нагодувати дітей, ні одягти».

Борги до Італії довели

      Цій родині справді жилося нелегко, постійні борги стали для Оксани Іванової нестерпними, особливо накопичилися вони з оплати за квартиру. Тож коли її дітям виповнилося по 16 років, Оксана, котра мала бухгалтерську освіту, але не могла знайти в Черкасах роботи, змушена була прийти до батьків і сказати: «Якщо ви згодитеся бути з дітьми, то я поїду на заробітки в Італію. Це єдиний вихід для мене й моїх дітей».

      Уже третій рік вона працює в Італії. В Черкаси так і не змогла приїхати ні разу. І хоча її діти поруч з її рідними батьками, але цю вимушену розлуку вони переносять дуже тяжко. Як і сама Оксана.

      Ольга Сергіївна каже, що їхній трійнi у грудні виповнюється по 19 років. Правда, дати їм вищу освіту родині не по кишені. Отож після закінчення 9 класів Максим пішов навчатися в дорожній ліцей, тепер працює автослюсарем. Віка та Оля мають спеціальності секретаря-референта, але роботи ніде знайти не можуть. Тому безробітні.

      Коли Оксана поїхала працювати в Італію, у неї боргів лише за квартиру накопичилося більше 2000 гривень. Тож перші, зароблені гіркою працею кошти, вона присилала, щоб погасити свої борги. Тепер ця родина живе надією та сподіваннями на легалізацію, після чого Оксана зможе приїхати в Україну та побачитися з рідними дітьми. Вона любить дітей, скучає за ними, а по телефону не раз каже Ользі Сергіївні, що, коли Господь дасть змогу приїхати в Черкаси, їй до сліз хочеться усіх їх побачити, а ще побути у рідних стінах, полежати на своєму дивані, адже в Італії все для неї чуже.

      За словами Ольги Сергіївни, всі ці роки, як підростали трійнята, не держава, а її колектив допомагав та підтримував їхню родину. І хоча трійнята не її діти, а онуки, та Служба автомобільних доріг у Черкаській області не один раз виділяла путівки для цих дітей у табір відпочинку, щоб вони могли там оздоровитися. Чого не можна сказати про державу: за всі минулі роки жодного разу трійнi черкаські чиновники не надали такої можливості.

      «Коли люди дізнаються, що у нас трійня, то вони відразу вигукують: «Ой, ви такі щасливі! За один раз у вас троє дітей!». Дай Боже нашим дітям здоров'я та щастя, хороші діти в нас виросли. Але особисто Оксана моя витратила на це 10 років життя. Вона не бачила нічого за ці роки, окрім пелюшок, горшків, лікарні та кухні, адже повністю присвятила себе дітям. У неї не було ні відпочинку, ні моря, як це буває в інших сім'ях. Вона подарувала державі трьох дітей, і що вона одержала від держави? Тепер роботи немає, сім'я розпалася, а сама вона у розлуці з рідними дітьми і в чужих краях заробляє на шматок хліба. Знаєте, аби держава не тільки декларувала, а й реально підтримувала такі родини, може, Оксана і відчувала б усю велич такого щастя. Тому я не дивуюся, що тепер молоді люди задумуються, а чи потрібно народжувати, може, краще пожити для себе», — підсумовує Ольга Сергіївна Верещагіна.