НеВИННА радість

      Про пияцтво тепер говорити якось «не модно». Хоча озирнімося: все більшає навколо п’яних — у транспорті, на вулицях. Навіть з роботи люди їдуть, немовби з корчми. У чому ж причина? В чому корінь зла? Пошукаймо відповіді у Святому Письмі.

      Біблія чітко розмежовує помірне вживання легкого виноградного вина (не горілки чи самогону!) і пияцтво: повну або часткову залежність від алкоголю. Про це свідчать і цитати із Святого Письма: «Гостину справляють для радощів, і вином веселиться життя» (Екклезіаст). Але: «Уважайте ж на себе, щоб ваші серця не обтяжувалися ненажерством та пияцтвом...» «В кого «ой», в кого «ай», в кого сварки, в кого клопіт, в кого рани даремні, в кого очі червоні? У тих, хто запізнюється над вином, у тих, хто приходить попробувати вина змішаного (інший переклад — «міцного». — Авт.). Не дивись на вино, як воно рум’яніє, як виблискує в келиху й рівненько ллється, — кінець його буде кусати, як гад, і вжалить, немов та гадюка» (Приповісти Соломона).

      Дехто, виправдовуючи свою пристрасть до п’янкого напою, каже: «А в Біблії ж сказано: «Пий, та не впивайся». Не сказано! Цей ходячий вислів — перекручена фраза з Послання апостола Павла до ефесян: «І не впивайтесь вином, в якому розпуста, але краще наповнюйтесь Духом».

      Чому ж людина п’є? Біблія вчить, що першопричина гріха — гордощі, а початок його — недовіра до Бога. Сказав поет: «Блажен, хто вірує, — йому на світі тепло». Коли ж людина живе без віри, не знаючи волі Божої, не узгоджуючи свою волю з Його (а таке узгодження і є, власне, «життям в Ісусі Христі»), то їй холодно. Холодно, страшно, самітно, незатишно у світі, де владарює диявол, «світоправитель темряви віку цього». І людина замість того, щоб зігрітися вірою, опертися на міцний фундамент слова Божого, пробудити в собі Христа, аби Він узявся своєю могутньою рукою за кермо життя її, — ще більше заплутується у тенетах «духів злоби піднебесних», намагаючись утекти від реалій буття, задурманюючи себе хмільним. А сатана, цей великий ошуканець, запопадливо підсовує людині чарку: «На, випий і забудься». І так людина руйнує свої тіло й душу.  

      Чи маємо ми право руйнувати своє тіло? Ні. Це пряме порушення заповіді «Не вбивай». Тіло людини — то храм Духа Святого, а пияцтво перетворює цей храм на печеру розбійників. Але руйнується й душа. Людина деградує, поволі втрачаючи образ та подобу Божі. Сказано в євангеліста: «Не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душу вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити» (Євангеліє від Матвія). Господь попереджає нас, щоби ми тверезилися й були пильними, бо диявол, щоб заволодіти людською душею, застосовує свою зміїну хитрість: з’являється в образі «ангела світла».

      Тому-бо людина тягнеться до чарки нібито задля чогось доброго. Яке лицемірство! Нищити своє здоров’я зі словами «Вип’ємо за здоров’я!», руйнувати сім’ю під виголос «За сімейне благополуччя!», пити «за дружбу» — і потім у п’яному чаді зчіплятися в бійці. Чаркуватися за міцну державу — і пропивати її... Після цього стає зрозуміліше, чому слово «диявол» перекладається саме як «ошуканець».

      Хвороба пияцтва розвивається непомітно. Сатана, як павук, роками плете ці тенета у серці людини. Алкоголік ніколи не визнає ні перед людьми, ні навіть перед самим собою, що це для нього є проблема. Він вперто доводить собі й оточуючим, що у нього немає потягу до спиртного, що він може пити, а може й не пити; може кинути пити у будь-який час. Але настає ранок — і знову похмілля, знов головний біль... І в цій ситуації існують лише два виходи. Перший — продовжувати жити в полоні гріха, поступово згораючи в «озері, що паленіє вогнем та сіркою», а це — друга (духовна) смерть. І другий — протистати дияволу, але не своєю власною силою, а силою Божою, яку дає віра. А для цього насамперед розкаятися у своїй людській гордині і прийти до Господа, прийти до віри. «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, — і Я вас заспокою!» — закликає Господь.

      Один проповідник розповів чудову притчу. Людина, в якої були чималі життєві труднощі, звернулася до Бога зі словами: «Господи! У мене є велика проблема. І ця проблема — це я!» Господь же відповів: «Сину, у Мене є відповідь на твою проблему. І ця відповідь — це Я». Коли невіруючий усвідомлює, що в нього виникли труднощі, — він починає шукати рятунку у психотерапевтів та екстрасенсів. Лікується гіпнозом, кодується тощо. І це на якийсь час може дати позитивні результати. Але якщо людина не заповнить своє серце любов’ю і вірою Христовою, якщо в серці її не зацарює Господь, — вона знову впаде у спокусу, і падіння те буде гіршим за перше. Бо сказано в Євангелії від  Луки: «Коли дух нечистий виходить з людини, то блукає місцями безвідними, відпочинку шукаючи, але, не знаходячи, каже: «Вернуся до хати своєї, звідки я вийшов» (хата біблійною мовою — серце людини, домівка духу. — Авт.). А як вернеться він, то хату знаходить заметену й прибрану. Тоді він іде та й приводить сімох інших духів, лютіших за себе, — і входять вони та й живуть там. І буде останнє людині тій гірше за перше!».

      Отож хай оселиться в нашому серці Господь. І хай серце наше стане царством Божим. Слава Творцю, вибір за нами!