Віртуальні літри, або «Дєвочкі, живущіє в сєті» у пошуках любові

      Це четверте концептуальне видання «БіЦ». Перед тим була «Антологія українського самвидаву», «Всі наші. Кулуарні історії з коментарями» та «Пісьма братана» Жені Галяса. Опус відраднинського пацанчика, хоч як старалася, подужати не змогла. Мережевих дівчаток примусила себе прочитати винятково із жіночої солідарності. А прочитавши, скасувала щойно заведену персональну сторінку в інтернетівському «Живому журналі». Надто вже сумним і безнадійним видалося мені це заняття: виливати душу незнайомим людям, отримуючи натомість матюкливі звіряння таких само самотніх незнайомців.

      Просунута молодь сприймає «на ура» це химерне явище: перенесені на папір шматки інтернет-ексгібіціонізму. Не лукавитиму: декого із восьми авторкес книженції я прочитала не без мазохістичного задоволення. Так, наче коли б, посварившись із коханим, розпачливо пішла «водити козу» по київських генделиках у компанії таких, як і сама, ображених кумась, а потому добу поспіль солодко-інтоксиковано продрихла.

      Книжка «8» складається із текстів, надрукованих у різний час на сторінках згаданого вже інтернетівського «Живого журналу» («ЖЖ»). Про її молодих авторок можна сказати, що вони: а) самотні та нереалізовані; б) епатажні; в) приховані чи відверті алкоголічки; г) люблять тварин і ненавидять чоловіків, хоч і прагнуть їхнього товариства. Прочитавши книжку, я мала відчуття легкого похмілля, яке ще можна порівняти із шумом спущеної в унітазі води, а намагаючись пригадати бодай одну цитату, мала перед внутрішнім зором лише картину Пабло Пікассо «Любителька абсенту». Хоча з іншого боку - це мене цілком влаштовувало. А то часом начитаєшся книженцій, нашпигованих «вумними мислями», і маєш вавку в голові у вигляді нав'язливих цитат. Хоча ні, брешу! Одну «свіжайшу» думку я таки запам'ятала. Вона із тексту Цитрусової «День без»: «... зі всіх романів, що в мене були, незрівнянно найдовшим, найпристраснішим, найнасиченішим був (та, власне, й досі є) роман з алкоголем». До речі, нишпорячи віртуальним простором «ЖЖ», я збагнула, що Цитрусовій належить оформлення книжки «8», і справжнє її ім'я, якщо вірити реквізитам видання, Ірина Ковальська.

      Семеро із восьми авторок книжки чесно попідписували свої тексти не паспортними іменами, а «ніками» із того таки «ЖЖ»: Шиламила, Цитрусова, Пані Груня, Сокира й так далі. Це потребувало певної мужності, самопожертви і придушення власного честолюбства. Як справедливо зауважив один знайомий літературний критик, для більшості авторок ця книжка - єдиний шанс бути надрукованими. «8» - продукт пропорційно двомовний: чотири на чотири. Моє патріотичне самолюбство потішило те, що україномовні авторки книжки - вочевидь розкутіші, чесніші й іронічніші у своїх текстах, без декаданського нальоту й певного інфантилізму, притаманного текстам російськомовних дівчат. Крім того, в україномовних авторок книжки «8» більше здорового скептицизму і невимушено-веселого цинізму, який, хоч як це дивно, наближає їхні тексти до того, що ми звикли називати літературою. Проте «мережева проза» - це таки цілком окремий різновид мистецтва і жанрувати його як літературу в консервативно-традиційному значенні цього поняття - не випадає. Це явище значно більше належить до царини психотерапії і цілком можливо, що його невдовзі візьме на озброєння медицина. Хоча директор «БіЦ» пан Олександр Ворошило (у напівпрофіль - просто брат-близнюк Миколи Вересня) вважає, що інтернет - єдине місце, де відбувається літературне життя, решта - не що інше, як симулякри.

      У рамках промокампанії книжки про її авторок знято невеличкий фільмець, який неймовірно нагадує кастинг на участь у якомусь реаліті-шоу. Нещодавно у Києві відбулася презентація цього видання, а наступної суботи книжку презентуватимуть у Львові (17.00, актова зала Політехніки). Планують також цикл презентацій в інших містах України. На київській презентації у кав'ярні «Бабуїн» сцену прикрашали вісім пар дівочих «трусняків» на білизняній шворці з доволі бідненькою кольоровою палітрою: три червоні, дві рожеві, дві чорні й одна пара біленьких. В інтернеті після презентації здійнялась ціла чоловіча істерика на предмет того, чи дівчата зняли ті труси безпосередньо перед виступом. Напевно, «декорації» поїдуть і до Львова. Тож не виключено, що в столиці Галичини знайдуться охочі перевірити цей пікантний момент. Хоча, думаю, дівчат це не злякає. Головний редактор інтернет-видання proza.com.ua Анатолій Ульянов, можливо, більше за інших утаємничений в інтимні подробиці. Принаймні на сторінках «ЖЖ» він уже встиг освідчитися не лише дівчатам, а й усім працівникам «Букви і Цифри»: «Люблю вас качиною любов'ю - ви миєтеся, молоді і красиві, правильні люди». Алілуя!

(iнтернет-видання proza.com.ua).