Не варто прогинатися під мінливий світ!

      Десь, колись, в якійсь країні жив собі поет... Власне, він і зараз живе — пише вірші, музику, пірнає на дно морів та океанів і натхненно куховарить на очах у безтямно закоханих фанаток. Тільки країни СРСР, яка подарувала мільйонам меломанів свого кумира, вже не існує. Хоча появою у нашому житті Андрія Макаревича ми маємо завдячувати і всім її хибам також — зрештою, благополучніша країна таки звужує тематику творчості й не так активно стимулює образне мислення. Зараз Макаревич, незважаючи на своє російське громадянство та московську прописку, продовжує належати усім  тим, хто вміє вслухатися у кожне його слово, вчитатися між рядків його поезій i не втомлюватися  і ледь не щодня перепитувати у продавців музичних яток, чи не з'явилося чогось новенького від «Машиністів». Завтра вони обожнюватимуть його ще й iз чаркою в руках — Андрій Вадимович святкує п'ятдесятиріччя.

«Машину часу» винайшли в 1969-му

      Скільки б не іронізували з цього приводу музичні критики, а банальні, найпростіші три акорди на гітарі стали перепусткою у великий шоу-бізнес навіть для найкращих його представників. Свої акорди Андрій Макаревич узяв досить рано і вже в десятому класі пробив це доволі професійно — школа №19 Москви, в піку численним новомодним продюсерським агенціям, виховала артиста, який зміг реалізувати себе навіть... з дипломом архітектора в кишені. Власне, Андрій Макаревич — один з небагатьох, кому комплімент «людина-епоха» можна адресувати без перебільшення. А тому й біографію його доречно буде  перегорнути у стилі Леоніда Парфьонова.

      Офіційною датою народження «Машини часу», яку, на відміну від музикантів, технарі заперечують у принципі, є 27 травня.  Хоча навряд чи тоді, у 1969-му, Макаревич думав, що цього дня він разом з друзями та колегами-музикантами святкуватиме-тостуватиме різноманітні ювілеї команди — аж до тридцятиріччя (поки що!) — оскільки  молодість не надто переймається тим, який же слід вона залишить після себе на цій землі. Та й право перейти з численної категорії початківців до поважного реєстру ветеранів треба було не лише заслужити, а й доводити потім протягом усього життя.

      Макаревич до свого визнання йшов довго і небезпроблемно. Тридцять п'ять років — вік поважний,  важко уявити теперішню «Машину» у тому ж складі, який «завів» її на радість мільйонам «машиністів», але, схоже, принциповість для Андрія Макаревича була вірною супутницею завжди, і розмежовувати якісь особисті стосунки з творчо-робочими для нього ніколи не було проблемою. Хоча часті заміни у складі йшли команді на користь — «Машина» благополучно еволюціонує, фестивалить і потихеньку вибивається в авангард того явища, що сьогодні ми знаємо як шоу-бізнес. Пісні пишуться, концерти заряджають позитивною енергетикою, спрагла за чимось справжнім та чесним молодь — а якою вона мала бути наприкінці сімдесятих? — починає називати артиста своїм духовним наставником, трішки, може, загіпнотизовано, але свідомо повторюючи «И верю я, не всё ещё пропало, пока не меркнет свет, пока горит свеча...» Призивні набати «Аліси», «ДДТ» та Цоя зазвучать незабаром, тоді ж потрібною та актуальною була поезія Макаревича, з ледь вловимими інтонаціями Висоцького та Окуджави, з відвертим закликом до діалогу, нехай і з самим собою.

      Власне, було б дивно, якби Макаревичем не зацікавилися компетентні органи, які у долю «Машини» втручалися з властивою їм «вчасністю» й «коректністю». Дрібні причіпки того періоду трохи згодом вилилися у відверті підніжки: у 1987-му «Машині» та «Акваріуму» не дозволяють вийти на сцену гала-концерту радянсько-американського походу за мир Our Move, після падіння Берлінської стіни Андрію Макаревичу відмовили в оформленні документів для виїзду за кордон — музикант мав виступати разом зі «Скорпіонз», Брайаном Адамсом... Не обійшлося на довгому та славному шляху без брудного піару — відверто замовні статті у біографії Макара також присутні: у 1982-му, коли команда перебувала у не найкращій формі, «Комсомолка» турботливо «підбадьорила» її матеріалом зі знущальною назвою «Рагу з синього птаха». Хоча чорною смугою в житті Макаревича цей період назвати не можна, оскільки музикант небезуспішно взявся за освоєння суміжної професії актора — знявся у фільмі «Душа» (1982), майже автобіографічному «Почни спочатку» (1986), потім будуть «Несамовите кохання» (1998), «Вісім з половиною доларів» (1999), «Тихі омути» (2000)... Та й стосовно музичного потенціалу «Машини», не зважаючи на вердикт одного видання, можна було не хвилюватися — пісня «Поворот» півтора року була беззаперечним лідером «Звукової доріжки» «Московського комсомольца», а сам Макаревич пізніше навіть зайняв друге місце у списку кращих співаків, поступившись першістю Валерію Леонтьєву.

      1996 рік у біографії Макаревича відзначений альбомом «Картонні крила кохання» та ... 20-річним ювілеєм свого щасливого знайомства з Борисом Гребенщиковим, який відзначали без «Машини» та «Акваріума» серією концертів у «Росії». Житєвих і творчих перетинів у Бориса та Андрія було багато, до того ж вони мали рідкісну для людей їхнього кола звичку говорити один одному компліменти. «Основний вплив на мою музику мали Beatles, Harrison, — пише у своїй «Правдивій автобіографії «Акваріума»» Борис Гребенщиков. — ... на мене впливали Клячкін, Окуджава, Вертинський, Макаревич...» Від'ювілеїть Андрій Вадимович і з ще одним своїм товаришем-колегою,  Євгеном Маргулісом, відзначаючи з «Машиною» та «Воскресеньем» «50 на двох».

      1999 рік.  На честь свого 30-річчя «Машина» гастролює країнами та континентами, Макаревич при цьому примудряється знімати свої «Смак» та «Абажур», «Эксмо-Пресс» видає «Семь тысяч городов» Андрія Макаревича — на 432 сторінках вміщено 259 пісень та поезій.  А його книгу «Сам овца» меломани змiтатимуть з прилавків магазинів у 2001-му. Власне, історія «Машини часу» та її винахідника і керманича триває, тож час зупинитися на ювілейних задумах, а в цьому розділі поставити три крапки...

П'ятдесят. Почни спочатку

      Святкувати за давньою російською, точніше, слов'янською традицією почали задовго до 11 грудня. У першу чергу розстарався, і байдуже, що п'ятдесят стукнуло, розійшовся у своїх святкових пунктах і сюрпризах сам ювіляр. 15 жовтня Макаревич на сцені МХАТу презентував несподівану як для себе програму пісень Марка Фрейдкіна «Тонкий шрам на любимой попе», у якій, крім самого ювіляра, співають і приколюються Максим Леонідов, Альона Свиридова та Тетяна Лазарєва. 5 грудня у центральному виставковому залі Росії, в Манежі, відкрилася персональна виставка ювіляра «50 жінок Андрія Макаревича». З цього приводу сам Макар представив такий коментар: «Можливо, дехто здивується, але якщо говорити про професію, якою я володію, то у першу чергу я вважаю себе художником. По-перше, тому, що мене цього добре навчали. По-друге, тому що цим я займаюся все життя і продовжую займатися досі. Якщо у молоді роки я не виставлявся, то лише тому, що загальна ситуація не дозволяла це робити й було не до цього. А зараз я дуже тішуся з того, що у мене проходять такі виставки, і лише жалкую, що не можу присвятити цьому увесь свій час». Всього у  Макаревича було близько тридцяти виставок, але представлене зібрання авторської графіки гіпнотизувало апріорі. І не лише як пунктик ювілейних заходів, а у першу чергу через свою інтригуючу назву. Сам Макаревич про своїх жінок воліє не розповідати, мовляв, з кимось із них я знайомий, когось навіть кохав, а деяких і взагалі не існує. От і зрозумій цих хронічно законспірованих творчих особистостей! А щодо творчої методи — легенда була категоричною й прямолінійною: «Мені не цікаве тлумачення графіки — її не потрібно тлумачити, графіка — це Талмуд. Графіку потрібно відчувати, вона тобі або близька, або ні, або подобається, або не подобається, це абсолютно декоративна річ». Критики ж експозицію назвали надзвичайно різноплановою — тут, мовляв, є все: від шаржової прямолінійності до абстрактного узагальнення, коли  портрет і образ потрібно «витягувати» з двох-трьох штрихів. За кількістю намальованих жінок Макара навіть прирівняли до Модільяні. Принаймні Макаревич жінок не лише завжди любив та шанував, він їх розумів — згадайте хоча б знамените «Вар’єте»: «А дома счет за газ и за свет, и некормленый кот — ей двадцать семь лет, она весьма недурна, и не её вина, что все время с кем-то и все время одна...» Або «Она идет по жизни смеясь, она легка, как ветер, нигде на свете она лицом не ударит в грязь...», а всі навколо «не замечают, как плачет ночами та, что идет по жизни смеясь»...

      Компанія «Синтез Рекордз» потiшила фанатів Макара антологією сольних альбомів ювіляра «Вибране», до якої увійдуть шість збірок Андрія Макаревича: «Песни под гитару», «У ломбарда», «Я рисую тебя», «Песни из кинофильма «Перекресток»», «Женский альбом», «И т. д.», записаний разом з «Оркестром креольского танго». 

      А щодо ювілейних урочистостей, то відбудуться вони завтра у концертному залі «Росія». Свято має вийти інтимним і публічним — те, що відбуватиметься на сцені, побачать глядачі, на пишне застілля — і аж ніяк не фуршет! — Макаревич запросить усіх знову ж таки завтра і  в ту ж  «Росію». «Перший канал» висловив бажання піти на безпрецедентну акцію: відразу після програми «Час» у прямому ефірі транслюватиметься «День народження Андрія Макаревича». На жаль, iз сигналом «Першого каналу» в Україні проблеми.  Але ні це, ні будь-що інше не заважатиме нам завтра підняти кухоль пива за здоров'я людини, яка вивела велику життєву мудрість: «Не стоит прогибаться под изменчивый мир, пусть лучше он прогнется под нас».