Позавчора у Міністерстві закордонних справ українські та німецькі дипломати презентували повернену з Німеччини ікону «Входження Господнє в Єрусалим», що 1984 року була викрадена зі Львівського національного музею. Тоді з колекції музею вкрали близько 20 ікон. З них п'ять було виявлено за кілька років — частину на Кавказі, частину — в Москві. Ще 14 втрачених шедеврів досі «блукають» світами. Однак вважається, що найціннішим серед 20 викрадених образів є саме «Входження Господнє в Єрусалим». Ця ікона належала церкві села Лихобора, що в Турківському районі на Львівщині, після 1908 року зберігалася у Львові. Мистецтвознавці за стилем письма визначили, що створена вона була у XV — XVI столітті в майстернях Львова або Перемишля.
Надалі історія ікони була ледь не детективною. Один з голландських гендлярів антикваріатом купив цю ікону в злодіїв за незначну ціну і 1986 року, уже за великі гроші, перепродав німецькому колекціонерові. Той заповів свою колекцію (27 образів) Музею ікон міста Реклінхаузен. За угодою між збирачем і мерiєю, ці твори мали утворити спеціальну експозицію цього музею. Презентація такої експозиції відбулася у вересні-жовтні 1995 року, був видрукуваний розкішний каталог, і на його обкладинці видавці помістили зображення «перлини» колекції — української ікони «Входження Господнє в Єрусалим». Цікаво, що на обкладинці виданого трохи згодом каталогу викрадених з України пам'яток упорядники (співробітники тоді ще Національної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей) також помістили фото цієї ікони як однієї з найцінніших втрат.
Спеціальна експозиція у Німеччині та напрочуд подібні обкладинки каталогів привернули увагу українських мистецтвознавців. Після ретельного порівняння зображень директор Львівського національного музею звернувся до голови Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України Олександра Федорука з проханням посприяти поверненню пам'ятки. Українсько-німецьке спілкування з цього питання тривало довго, майже вісім років. Ікона «Входження Господнє в Єрусалим» була переміщена не внаслідок Другої світової війни, тому вести мову про її повернення було ще складніше, ніж про вивезену в 1941 — 43 роках українську спадщину. Утім працівникам управління з питань культури у відомстві Федерального канцлера Німеччини разом з дирекцією Музею ікон міста Реклінхаузен вдалося довести колекціонерові справжнє походження шедевру. Він пережив неабияке розчарування, але після тривалих вагань усе ж погодився розлучитися з улюбленим твором і віддати старожитність законним власникам.
На урочистій презентації з нагоди повернення шедевру радник-посланник Посольства Німеччини в Україні пан Ханс-Йохен Шмідт наголосив на тому, що взаємодія, яка увінчується поверненням на історичні терени культурних цінностей, покращує і вдосконалює українсько-німецькі відносини. І нагадав, що Україна подала прекрасний приклад такого співробітництва, повернувши до Німеччини переміщені в роки Другої світової війни архіви всесвітньо відомого німецького композитора Баха.
До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>
На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>
Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>
Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>
Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>
Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>
