«Дони» програють і все одно виграють,

      Хитру арифметику придумали керівники Індустріального союзу Донбасу. Вигравши торги за акції Дніпровського металургійного комбінату імені Дзержинського, вони автоматично «відбивають» свої витрати, а програвши, одержують гроші на... новий комбінат. Такий самий.

Якщо соціалізм — це облік і контроль, то капіталізм — те ж саме подвійно

      Слухаючи, яку «вищу математику» розводять чиновники від Фонду держмайна, бажаючи продати Дніпродзержинський меткомбінат на догоду Індустріальному союзу Донбасу, так і хочеться взяти в руки елементарні рахівниці. При цьому використовувати їх не тільки за прямим призначенням.

      Перш ніж натягнути нарукавники, нагадаємо, про що нині найгучніший приватизаційний скандал.

      Фонд держмайна оголосив конкурс з продажу майже 100 відсотків ДМК імені Дзержинського, що, як пише ФДМ, «займає монопольне становище на загальнодержавному ринку відповідної продукції». Що це за продукція? Перероблений і ливарний чавун, сортовий і фасонний прокат, трубний круг, квадратна заготівля, вісі, кулі. Для неспеціаліста в металургії зауважимо: продукція ця стратегічна, тобто життєво важлива для держави і легко збувається. От чому за комбінат так активно точаться списи.

      Проте підприємство продавати треба. У першу чергу, тому що держава — не найкращий хазяїн. Часто сама не відає, скільки грошей у неї в кишені. Власник веде облік скрупульозніше. Тому що в нього немає легітимної можливості виправляти помилки за рахунок народу.

      Який святий обов'язок держави на цих торгах? Безумовно, продати комбінат iз найбільшою користю.

      Декларуючи «державну» позицію, глава Фонду держмайна — головний розпорядник народної власності — любить повторювати, мовляв, сума отриманих у бюджет грошей — не головне. Головне, за його словами, щоб регіони жили і розвивалися заможно. Якщо взяти за основу, що з благополуччя кожної людини (двору, району, регіону тощо) складається благополуччя народу, можна погодитися з думкою пана Чечетова. Якби не...

      Візьмемо в руки олівець і лінійку, підсунемо ближче калькулятор. Малюємо таблицю... Особисто в мене вийшло, що високий державний чиновник плутає народне благополуччя зі статком конкретної фінансово-промислової групи. Рецидиви подібної «неуважності» у Михайла Чечетова настільки часті, що ініційована парламентом особлива увага Генпрокуратури і СБУ до очолюваного ним відомства стає цілком зрозумілою. З приходом пана Чечетова тільки в нинішньому році близько мільярда грошей «профукав» Фонд держмайна на користь улюблених ним бізнес-груп. Наприклад, продаж Нікопольського заводу феросплавів iз подачі ФДМ не додав бюджету майже півмільярда, за сотню мільйонів «проковтнув» Північний гірничо-збагачувальний комбінат, у сьогоднішньому випадку з ДМК зависають майже двісті мільйонів...

      А в цей час парламент розпинає уряд за те, що останній не може знайти якихось 32 гривні, щоб установити обіцяну мінімальну зарплату в 237 грн. Може, не за тих узялися? Може, за винними треба їхати на вулицю Кутузівську, де в теплі й затишку «тягне тяжку ношу» Фонд державного майна України? Підказати б цю адресу страйкуючому і незадоволеному люду. І викласти правду. Усю!

      Враження таке, що у ФДМ досі живуть у компартійнiй епосі, коли зарплата скудненька, а холодильники переповнені.

Якби Захід оперував нашими аргументами, він би давно був жебраком

      Нині ідеологи від Фонду взяли на озброєння гасло, мовляв, Захід тому багатий, що направо і наліво розпродає заводи по 1 євро. При цьому чомусь не пояснює, чому на тому ж Заході чи не кожен другий — хазяїн заводів? І навіть далеко не кожен третій. Виявляється, там основні витрати інвестора закладають у програму розвитку підприємства і регіону. Наприклад, щоб вирівняти капіталістичний і соціалістичний сектори після об'єднання Німеччини. Але сума інвестицій від цього не змінюється.

      Спростимо схему. Припустимо, бізнесмен N має в кишені 10 якихось умовних грошових одиниць і готовий їх заплатити за підприємство X. У нашій країні — бідній країні — велику частину цих грошей забирає держава. За кордоном — завод і регіон. Але, зважте, підприємство N усе одно коштує 10 у. о.

      Маючи можливість маніпулювати, Фонд держмайна на словах — за регіони, за звітністю — за державу, насправді... — ні за те, ні за інше. Фонд заклопотаний iншим.

      Розглянемо на прикладі продажу ДМК. Там суть конфлікту зводиться до того, що, залишивши без зміни всі програми з розвитку виробництва і витрати на соціальні нестатки, Фонд наполягає, щоб покупець домовився з кредиторами і показав джерела одержання половини початкової вартості пакета акцій.

      Сьогодні вже відомо, що «кредиторка» комбінату зосереджена в ріках ІСД. Вона більша, ніж вартість усього пакета акцій, що виставляється на продаж. Робимо висновок №1: від виконання цієї умови Фонду виграє тільки Індустріальний союз Донбасу. Навіть програвши конкурс, він одержує гроші на закупівлю такого самого комбінату. От чим, виявляється, заклопотаний сьогодні Фонд.

      Стосовно тези про 50-відсоткову «чистоту» грошей узагалі багато питань. По-перше, чому чесність тільки наполовину? По-друге, чому ця вимога відноситься тільки до... резидентів України (див. таблицю)? Виходить, якщо який-небудь Джон Сміт «ляснув» банк чи мільйонера де-небудь на Манхеттені, його гроші зовсім не пахнуть злочинністю в Україні?

...Ах, Захід! Не піт, а — запах...

      І, нарешті, якщо комбінат буде продано, скажімо, за подвійну стартову ціну, то задекларовані 50 відсотків «чистих» стануть просто пилом. Чи це вже законників не хвилює?

      Звідси висновок № 2: у ФДМ уже знають, що остаточна ціна ледь перевищить стартову. Для цього треба небагато — відсікти від конкурсу всіх учасників, крім ІСД, що нинішні умови поки з успіхом обумовлюють. Водночас усіх інших потенційних учасників конкурсу Фонд поставив перед умовою: хочете бути допущеними до торгів, домовтеся з ІСД. На будь-яких умовах, що спадуть на думку донецьким. Захочуть індустріали продати борги з коефіцієнтом 2, 3,.. 10 — їхнє право. Не складеться — до конкурсу допущені не будете. Автоматично! Чиї інтереси лобіює Фонд? Донецьких. Може, і державні одночасно? Cудiть самi. Ринок уже запропонував на третину більше грошей, ніж ті, що, скриплячи, погоджуються заплатити індустріали Донбасу. При цьому не йдеться хоча б про копійку додаткових грошей на соціальні витрати і розвиток підприємств, якими нібито заклопотаний Фонд. Нам «втирають туфту» про вигоду продажу комбінату за 1 євро чи розповідають про приватизаційну практику нібито на прикладі сусідніх країн.

      Процитуємо тезу голови ради директорів ІСД Сергія Тарути, взяту нині на озброєння Фондом держмайна: «В умовах того ж польського й угорського конкурсів внесена сума зовсім не є визначальним критерієм. В Угорщині при приватизації заводу Dunaferr на цей критерій відводиться всього 5 балів зі 100, тоді як на збереження робочих місць — 30 балів, екологію — 19 балів, інвестиції — 25 балів. Такі ж умови в Польщі, на Huty Stali Czestochwa... Якщо ж комусь вартість пакета акцій (ДМК. — Авт.) здається заниженою, то можна залучити західних експертів, це дозволить уникнути спекуляцій про його занижену вартість».

      Ще трохи, і ми покладемо ці з «нашими» цифри на папір. Тільки прокоментуємо пропозицію про залучення західних експертів до оцінки початкової вартості пакета акцій. Адже остаточну вартість виставить ринок. Хто дав більше — того й товар! Стартова ж сума в даному випадку — це лише символічна величина. Ринок може запропонувати як меншу, так і бiльшу. Ні західний чи там східний експерт! Експертів залучають лише у випадку з одним покупцем. Доб'ється Фонд, щоб єдиним учасником конкурсу став ІСД, тоді й подивимося, скільки нарахує в наш бюджет «незалежний Захід». З огляду на кількаразові заяви ФДМ про те, що в нього немає засобів на оплату послуг експерта, реально платити останньому буде все той же єдиний покупець.

      Якби Захід оперував нашими аргументами, він давно вже був би жебраком. У нас, на жаль, заплановане зубожіння — частина державної політики. Принаймні з подачі Фонду.

Навіть на папері не гладко було

      А тепер обіцяна схема (подана нижче).

      Обмовимося відразу, як угорські бали, так і наші відсотки (їх узято від загальної суми всіх витрат інвестора, обговорених умовами продажу акцій ДМК) відбивають лише пріоритети. Але й цього досить, щоб зрозуміти, у чому принципова різниця між приватизацією по-угорськи й у нас. З голосу ІСД Фонд держмайна не вважає потрібним довести до громадськості подібні розрахунки. Як у «совкові» часи, нам постійно нав'язують вихоплені з контексту цифри і факти. У своїй таблиці ми нічого не додали. Але нічого і не зменшили. Лише систематизували.

      Отже, аналізуємо. Купуючи комбінат, інвестор зобов'язаний віддати велику частину грошей власнику кредитів. Тобто ІСД. Це 47,5 відсотка. Трохи менше — державі (46,6 відсотка). На розвиток виробництва піде лише 5,9 відсотка.

      Про збереження робочих місць держава заявляє, що це її хвилює лише протягом року. Може, після цього в Дніпродзержинську заплановано мор? (Я не перебільшую, читайте умови конкурсу).

      Що означають такі перли, як «тримати в належному стані» чи «дотримуватися норм», — загальновідомо. Витрати на це не встановлено.

      Якби ІСД був в Угорщині, тамтешня держава вважала б їхні кредитні проблеми приватною справою компанії і не вміщувала б у пакет держвимог до нового інвестора. Ми ж це ставимо на перший план усього конкурсу (1-ше місце). Угорська держава не бажає вимірювати прозорість капіталу частинами і, тим більше, навіть не припускає думки робити з цього приводу реверанси перед нерезидентами. Угорці не вважають, що держава повинна так нещадно наживатися на продажу підприємства. (У них це п'ята позиція, у нас — друга, практично рівна з інтересами ІСД). Мабуть, економіка дозволяє.

      До речі, про «прозорість» інвестиційних грошей і «непрозорість» суми кредитів. Чому всі проблеми віднесено до інвесторів і жодної — до кредиторів? Є серйозні побоювання, що «кредиторка» ДМК роздута. От де до місця був би авторитетний міжнародний аудит. Адже ні для кого не секрет, що постачання сировини, матеріалів, устаткування і збут продукції комбінату контролює ІСД. У такій ситуації нагріти руки дуже заманливо і доступно. Та й хто сказав, що, ставши власником комбінату, ІСД зариватиме боргову яму власними руками? Ні в якому разі! Узаконивши ці борги, донецькі насамперед візьмуться їх гасити. Самим собі. За чий рахунок? А комбінат навіщо? При цьому в своїх розрахунках ми взяли лише офіційно підтверджені Фондом цифри кредиту. Якщо ж урахувати те, що звучить відкрито (близько 1,5 мільярда гривень), то тільки повернення грошей кредиторам перевищить задекларовану суму передбачуваної угоди на 118 відсотків! Півтора мільярда вам доведеться погашати, шановні металурги!

      Зауважте, рахунок пішов на мільярди, а фондівські адвокати переконують, буцімто 1 євро більше 750 мільйонів гривень, запропонованих ринком! (І це, зауважимо, не остаточна ціна). Тепер зрозуміло, чому в нас мінімальна зарплата 205 гривень, а не 237? Та тому, що, діючи від імені держави, ФДМ узяв на себе роль лобіювання інтересів окремої фінансово-промислової групи. На шкоду бюджету. Якби подібне не було закладено в систему фондівського продажу, може, й горезвісні 237 гривень були б уже проблемою вчорашнього дня.

      Де я пересмикнув? Чому лідери профспілки меткомбiнату не пояснили людям, що, ратуючи за відновлення умов продажу комбінату на користь ІСД, робітники надриваються винятково в інтересах компанії? Хто за це заплатив? Хто збурив робітників? Заради чого?

      Зробимо висновки. Чи зміцнюють умови від Фонду (чи ІСД) положення і гарантії працівників і пересічних акціонерів? Ні на йоту. Чи заплановане хоч якесь збільшення засобів на розвиток комбінату? Ні. Що ж відбувається? Захопивши меткомбінат як козирну карту, Фонд без перевірки узаконює суму боргів ДМК перед ІСД і змушує ці борги виплачувати. Фонд збирається передати комбінат донецьким господарям, анітрохи не зажадавши від останніх якихось додаткових реальних гарантій для працівників і підприємства. В ім'я цього ФДМ відмовляється від надходження у бюджет майже 200 мільйонів «ринкових» грошей.

      Чи має подібне хоч що-небудь загальне з угорською моделлю приватизації? А сьогоднішнє найважливіше питання: хто керує приватизацією державного майна? Сьогоднішня головна відповідь: інтереси підприємства, металургів і країни якщо й беруться до уваги, то в останню чергу.