В українському прокаті фільм «Меченосець», прем'єра якого відбулася днями, непоміченим не залишився. Навіть при досить потужній кінопропозиції наших мультиплексів. Мабуть, цей факт мав би наштовхнути на думку про те, що це не що інше, як справжнісінький фільм-подія. Подія року, місяця, тижня, але обов'язково - подія. На жаль, уже після сеансу доводиться визнати, що реклама - постерами фільму було обклеєно півміста - це таки велика сила. А ми, наївні споживачі цієї інформації, досі не навчилися ставитися критично до всього, що нам обіцяють. Про подію ж говорити не хочеться зовсім - немає для цього жодних підстав. Так, пересічна картина, яких було і ще буде дуже багато...
Янковський спробував створити чергового героя наших днів, такого собі непримиренного борця за справедливість, який, до того ж, є дуже привабливим мужчиною. (Погодьтеся, з таким кліше світовий кінематограф працював не раз). Точніше, Янковський-молодший мав у своєму розпорядженні «болванку» - свого «Меченосця» він знімав за мотивами однойменного роману Євгена Даниленка, який, до речі, дуже лаяли критики, - але екранiзацiю відверто запоров. Зосередившись на візуальному контексті картини і замилувавшись пітерською похмурою архітектурою, режисер якось пропустив той момент, коли логіка з сюжету витекла, наче пісок крізь пальці. А тому фільм «на виході» виявився таким собі ланцюжком вчинків: убивство татуся, дефіле вулицями з сокирою, безкінечні злочини та покарання ... До речі, жанр картини визначено як «фантастичний бойовик, містика», але ж це не означає, що логіка «Меченосця» має кульгати на обидві ноги. У цьому фільмі дуже мало говорять, натомість рухів і вчинків - часто зайвих і непотрібних - занадто багато. Головний герой - Шурик (Артем Ткаченко) - спеціалізувався на тому, що на зло відповідав ще більшим злом. Але злочинів при цьому на світі менше не стало. Так навіщо, питається, тин городити?
Про акторські роботи також доводиться говорити досить стримано. Були значно кращі ролі і у Чулпан Хаматової, і в Олексія Горбунова, і навіть у Тетяни Лютаєвої, яка завжди почувалася комфортно в образі класичної красунечки і на глибини рівня, скажімо, Наталі Гундарєвої особливо не претендувала. Що вдалося - так це спецефекти, над якими працювали ті ж фахівці, що й над «Нічною вартою». Фільм перенасичений всілякими катастрофами, які відбуваються де тільки можна - на суші, на воді і навіть у повітрі. Але цей гіперекшн, чесно кажучи, вже набрид...
До речі, сам Філіпп Янковський у численних інтерв'ю розповідає, що пишається цим фільмом і пророкує йому щасливе прокатне майбутнє. Не знаю... Для мене найкращою картиною Янковського-молодшого була і залишається стрічка «У русі» з Костянтином Хабенським у головній ролі: вона без спецефектів а ля «Меченосець», але закладена в ній ідея варта більшого.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
