Демократія проти Мельпомени

      Троєщина - один зi спальних районів Києва. Який, проте, людина необізнана, яка приїхала до столиці вперше, цілком може сприйняти за якесь елітне поселення для митців чи письменників. Погляньте на карту Троєщини, і зрозумієте, про що я: проспект Маяковського, вулиці Цвєтаєвої, Данькевича, Драйзера тощо. Тут, за логікою, мали б бути театри, кінотеатри, виставкові центри... Але поки що Троєщина в культурному плані вперто обходиться мінімумом - художня самодіяльність та кінотеатр «Флоренція». Причому обходиться свідомо, таке враження, що ця ситуація мешканців Троєщини влаштовує. Днями тамтешній народ проводив громадські слухання на тему «Чи бути театру на Троєщині?»

      Якщо ви думаєте, що зібрання мало на меті присоромити можновладцiв, які перешкоджають появі театру на Троєщині, то це не зовсім так. Точніше, зовсім не так: влада, і Деснянська районна, і міська, обома руками «за» цей театр. На його будівництво вже виділено кошти, а сам об'єкт внесений до програми соціально-економічного розвитку міста. Документи для цього об'єкта готові, і для того щоб розпочати будівництво, треба було лише провести громадські слухання.

      Але місце для театру виділили досить суперечливе - на розі проспекту Маяковського та вулиці архітектора Ніколаєва, що й стало причиною активного протесту місцевих жителів. Зараз тут парк, яким троєщинці не хочуть жертвувати навіть заради театру. На громадських слуханнях вони, переселенці з чорнобильської зони, говорили про це, перекрикуючи один одного. Мовляв, ми пам'ятаємо, як садили ці дерева, театр можна побудувати в іншому місці - Троєщина велика, а якщо парк знищити, то де ж гуляти місцевим дітям? Те, що дітям також не зайве розвиватися і в естетичному плані, а ділянки під забудову на «раз-два» не виділяються, їх, здавалося, зовсім не хвилювало.

      Тут варто зробити ліричний відступ і розповісти про театр «Вільна сцена», яким керує відомий столичний режисер Дмитро Богомазов. Хоча, що про нього розповідати - посвячені і так знають його як один із найінтелектуальніших та найбільш естетських театрів Києва, який досить довго не мав власного приміщення, але регулярно тішив своїх прихильників цікавими виставами. Зараз «Вільна сцена» має у своєму розпорядженні кілька квадратних метрів і невеличку сцену - можна репетирувати і показувати спектаклі. Ось тільки нормальним таке існування назвати справді складно, бо те приміщення для театру, м'яко кажучи, не дуже пристосоване. Були випадки, коли під час репетицій заходили працівники офісів, що знаходяться за стіною, і просили розмовляти тихіше, бо актори заважають їм працювати...

      Планувалося, що Богомазов очолить театр на Троєщині і переїде туди разом зі своєю «Вільною сценою». Взагалі ж новий театр мав би стати такою собі мистецькою перлиною міста, якій позаздрили б навіть академічні театри, в яких із «житловим питанням» усе більш-менш нормально. «Тут буде два зали - на 500 і 100 місць, - розповідає архітектор проекту Владислав Казимирський. - Будуть репетиційні зали, дитяча студія, приміщення для галерей та виставок, театральні кафе, музичний клуб, де виконуватиметься класична та джазова музика, підземний паркінг... Сцена буде обладнана найсучаснішим технічним устаткуванням». Зелена частина навколо цього комплексу також передбачена. Крім того, вважає пан Казимирський, парк, який існує, не є взірцевим з точки зору ландшафтного дизайну: за нормою, на одному гектарі повинно рости 200 дерев, а тут - 800... Але на ці доводи мешканці району зважати не збиралися, раз по раз перебиваючи архітектора своїми спогадами та порадами будувати театр в іншому місці... Не вплинули на їхні настрої і виступи відомих акторів Олексія Богдановича, Володимира Горянського, Ірми Вітовської, режисера Едуарда Митницького, які щиро дивувалися з такої позиції троєщинців.

      Зібрання вирішило... зібратися з цього приводу ще раз. Десь за тиждень. Бо, мовляв, у залі було мало мешканців району, все більше, цитую тітоньку, що сиділа за мною, «приведені Богомазовим актори-агітатори». Мабуть, їй зовсім не важливо, що в Києві за останні сто років був збудований... аж один театр - Театр ляльок. Який, до речі, зводили також у парку і нічим він парку не зашкодив, швидше, навпаки. А ще я дуже сумніваюся у тому, що на неї зважали б якісь крутелики, що забажали б, приміром, побудувати на тому місці казино. Вони - скільки таких прикладів! - демократії не розводять. А влаштували б якісь формальні слухання, рознесли пакунки з гречкою занадто активним бабусям та й будували б собі свої «культурні установи». Тупо заробляли б гроші, промотуючи їх на дорогих курортах, і ніяким би змістовним дозвіллям дітлахів не забивали собі голову. А за кілька років онук тієї ж бабусі, з яким вона сьогодні так любить гуляти в парку, коли підросте, запитає у неї: «А хто такий Чехов?» Добре, якщо до того часу активістка громадських слухань ще сама пам'ятатиме, хто ж це, власне, такий, цей Чехов...

ПРЯМА МОВА:

Дмитро Богомазов, театральний режисер:

      - Я вважаю, що театр - це частина виховання людини. Мистецтво примушує трудитися душу людини, глибше розуміти світ. Найбільші дурниці у світi трапляються тоді, коли людина мало думає... Коли мені запропонували брати участь у розробці проекту театру на Троєщині, я саме поспішав на вокзал і спіймав таксі. Таксист виявився мешканцем Троєщини, i я його запитав: «Як ви гадаєте, на Троєщині потрібен театр?» А він мені відповів: «Звичайно, ні!» І тоді я сказав собі, що обов'язково буду займатися цим театром. Бо якщо дорослі люди вирішили, що їм театр не потрібен, то чому вони вирішили, що він не буде потрібен їхнім дітям? Я сам дуже люблю дерева. І вважаю, що біля театру має бути багато красивих дерев. Нещодавно я був у прямому ефірі однієї радіокомпанії, на програму зателефонувала людина і сказала: ось там є недобудований кінотеатр - візьміть його собі й облаштовуйте свій театр там. По-перше, я його не можу взяти, бо він комусь належить і ніхто мені його не дасть, і ділянку для театру виділили саме цю, на розі Маяковського і Ніколаєва. А по-друге, у троєщинців сьогодні є справді унікальна можливість, адже цей театр спроектовано з урахуванням усього європейського досвіду театральних приміщень. Концепція цього театру в тому, щоб охопити своєю увагою всі вікові групи мешканців району. А іншого місця для театру все одно не буде.