На мiстi майбутнього храму-«двiйника» навiть уночi чергують агресивнi громадяни. (Iрини ЧЕРЕПИНСЬКОЇ.)
У теперішній Україні держава не втручається у справи церкви. Але церква, у свою чергу, не цурається деяких мирських новацій, в тому числі і рейдерства - захоплення чужого шляхом проникнення в його середовище. Українська православна церква Московського патріархату, як це повелося ще з моменту виділення з її «лона» Київської єпархії, ніколи не нехтувала можливістю запустити й свого глека по чужу капусту. Навіть і не православну. Згадаймо хоча б відому у Києві греко-католицьку церкву Миколи Чудотворця на Аскольдовій могилі - не так давно поруч із нею виросла капличка УПЦ МП, нічим - ні архітектурно, ні історично - не обгрунтовуючи такого сусідства. А біля недобудованої Десятинної церкви вже маячить якась наметоподібна споруда, і теж, уявіть собі, від УПЦ МП... У брудних виборчих технологіях подібний прийомчик називається використовуванням «двійників», і служить він для заплутування виборця в іменах та прізвищах (наразі ж - для заплутування в чудотворцях, даруйте за такий цинізм).
Та значно серйозніша ситуація виникла з належним до Київського патріархату Володимирським собором - неподалік від нього, на перехресті вулиць Богдана Хмельницького та Олеся Гончара, УПЦ МП зводить новий храм. Храм-дублікат, який теж носитиме назву Володимирського. Про це «Україна молода» говорить з ігуменом Євстратієм (Зорею), прес-секретарем Київської патріархії. З «історії питання» він, зокрема, окреслив таке:
- Громада святого князя Володимира Московського патріархату існує досить давно. Вона була зареєстрована й отримала приміщення у лікарні біля Ботанічного саду. Єдине призначення цієї паралельної громади - бути претендентом на Володимирський собор. Якби вони будували храм з якою-небудь іншою назвою, в нас би тоді не виникало питань. Але те, що вони будують храм саме на честь князя Володимира... Навіть якби вони зводили його десь в абсолютно іншому районі Києва - на Троєщині абощо, тоді б це також не викликало подиву. Але навіщо будувати його буквально в кількох кварталах від Володимирського собору?
- У масштабах Києва й один квартал - це вже не зовсім поруч... Ви не драматизуєте?
- Знаєте, це хіба що при щільній забудові Подолу поруч стоять кілька церков, що носять ім'я святого Миколая... Але й це при тому, що святитель Миколай є одним iз найбільш шанованих святих, а на честь князя Володимира є тільки один Володимирський собор, інші храми не збереглися. Навряд чи це збіг обставин.
- Припустимо, що не збіг... Але як це загрожує собору Київської патріархії?
- Наші, скажімо так, опоненти можуть опротестувати в суді рішення, згідно з яким Володимирський собор було передано громаді православних Київського патріархату. Таке рішення прийнято на початку 90-х років, коли, власне, і відбулося розділення церков, і була утворена Українська православна церква Київського патріархату. Вона пройшла перереєстрацію і отримала Володимирський собор, яким, утім, володіла і до того.
- Не уявляю таку справу у суді. Навряд чи є підстави для того, аби суд узагалі прийняв її до розгляду.
- Московська патріархія кілька років поспіль добивається того, щоб до закону про свободу совісті були внесені зміни, згідно з якими церква має набути статусу юридичної особи в цілому. Не так, як зараз, коли статус юридичної особи мають окремі громади, монастирі, єпархії... Це дало б їм право зареєструвати всю релігійну власність на церкву в цілому, і тоді громада, яка виходить зі складу Московського патріархату і переходить до Київського, втрачає храм. Храм залишається як власність за Московським патріархатом. Крім того, статус юридичної особи дає право позиватись у суді і претендувати на інше майно, храми та монастирі.
У цьому місці я дозволю собі невеличку ремарку: чесно кажучи, не зовсім зрозумілою є логіка, за якою перед тим, як позиватись до суду з приводу старого храму, треба звести новий. Навіщо? Навпаки, гіпотетичний суд міг би сказати: ви побудували новий собор? Прекрасно. Тепер у кожної громади є свій молитовний дім: у вірних Київської патріархії - свій, а у «московитян» - свій... Однак привабливою у такій ситуації є близьке скупчення двох релігійних громад: а що, коли священик з Московського патріархату звернеться до пастви з закликом iти й відвойовувати «свій» собор? I під гаслом «Хто любить мене - за мною!» симпатики Сабодана ринуться на штурм Володимирського собору? Тим паче, такі прецеденти в минулому вже були, говорить ігумен Євстратій.
- Отче, ви тільки припускаєте, що Московська єпархія позиватиметься до суду, чи чули з цього приводу щось конкретне?
- Судячи з публікацій у пресі, таке можливе. Принаймні ніхто з речників УПЦ МП цього не спростовує. На початку 90-х років були навіть спроби силового захоплення Володимирського собору - приїздили монахи з Києво-Печерської лаври і намагались його захопити. Зараз таких спроб нема, але вони можуть мати місце в разі різких змін ситуації в Україні.
- З приводу згаданих вами змін до законодавства. Ви, я бачу, переконані в тому, що Московський патріархат має своє парламентське лобі?
- Безперечно. Ті сили, яких підтримував Московський патріархат на виборах - і на президентських, і на парламентських, тобто ті сили, які прийнято вважати проросійськими, вони і лобіюють інтереси Московського патріархату. І вони в парламенті складають, в принципі, більшість. Тому такий закон міг би бути прийнятий. У цьому разі, я думаю, Президенту варто накласти на нього вето, бо нам - у теперішніх наших умовах - не вистачало ще тільки релігійного протистояння.
- А як ставиться до всього, що відбувається, міська влада?
- Міська влада все ж намагається дотримуватися певного нейтралітету - рівного ставлення до різних конфесій. Але це не означає, що окремі чиновники від міської влади не будуть діяти в певних інтересах.
До Бога, як то кажуть, далеко, та й до парламенту - не надто близько (коли ще будуть прийняті ті зміни до закону про свободу совісті, про які говорить співрозмовник «УМ»? Нашим парламентаріям хоча б нарешті розібратись, хто з них належить до коаліції, а хто - до опозиції). А тим часом будівництво «другого» Володимирського собору почалось, і це означає, що хтось, значно більш наближений до нашої грішної землі, дав свій дозвіл на його початок. За даними «УМ», Шевченківська райрада спочатку відмовила Московському патріархату, але потім махнула таки рукою на знищення скверика Зої Космодем'янської. Або просто заплющила на таке неподобство очі. Один iз цих рухів тілом вона неодмінно виконала. А все тому, що (за нашими, повторюю, даними) один з чинних депутатів Київради виявився парафіянином УПЦ МП і профінансував будівництво нового собору. І не тільки, мабуть, будівництво...
Завжди цікаво відстежувати те, як політика і церква кохаються між собою, декларуючи при цьому чистоту і цноту. ХХІ століття не кореспондувало цій ситуації нічого нового, окрім слова «електорат», яке не вживалося у Середньовіччі. Речник Київського патріархату, безсумнівно, правий у тому, що ареали, де скубе травицю паства Московської єпархії, збігаються з районами проживання симпатиків Партії регіонів та інших проросійських сил. Разом - це значний процент від України, взятої в цілому. Ігнорувати його (а тим паче - воювати з ним) не вдасться. З іншого ж боку, терпіти проповіді від УПЦ МП, в яких доводиться, що ніякої України не існує взагалі, поважаючій себе державі якось не випадає теж... У підсумку тривіальне питання «Що робити?» набуває особливо гострої актуальності. Як зупинити наступ однієї єпархії на інтереси іншої? Той, хто вигадав таке завданнячко для України, явно не брав участі у творенні світу за сім днів. Але так чи інак, а розв'язувати його доведеться.
Українська православна церква Київського патріархату має головний біль, викликаний не лише вовтузінням УПЦ МП довкола Володимирського собору. В Острозі Рівненської області представники Прогресивної соціалістичної партії Наталії Вітренко блокують вхід до храму, громада якого прийняла рішення про перехід з однієї єпархії (московської) до іншої (київської). При цьому острозькі парафiяни Московського патріархату мають великий собор у центрі міста...
Іще одна проблема - це Катерининська церква в Чернігові, передана Київському патріархату (відповідного рішення громада цієї церкви добивалась iз 1992 року). Як не дивно, але й тут до фільтрації бажаючих помолитися долучились полум'яні «вітренківці». В результаті вхід виявився перекритим і для тих, хто хотів відвідати музей, що розташований на території церкви.
До керівника прес-служби Української православної церкви Московського патріархату Сергія Анісімова «Україні молодій» додзвонитися не вдалось. Особа, що «сиділа» на анісімовських телефонах і відмовилась представитись, зазначила, що тема Володимирського собору «закрита» і коментувати її ніхто не буде. На уточнююче питання, чи слід розуміти ситуацію так, що прес-служба УПЦ МП з нами спілкуватись відмовляється, особа заявила: «Да, можете так и написать»... Якось мало в цій фразі любові до ближнього свого, яку заповідав Христос. Але менше з тим. Більш пощастило свого часу нашим колегам з «Коммерсанта» - їм Анісімов повідав, що парафіяни УПЦ КП змушені ходити «в храм до анафеми», тож, мовляв, новий собор дасть їм гідну альтернативу.
Новий храм від Московської патріархії розмістився не просто не перетині вулиць Хмельницького та Гончара, він зайняв місце тепер вже колишнього скверу Зої Космодем'янської. Саму героїню війни, відлиту у бронзі, та маленьку зелену оазу довкола неї обнесли парканом. Далі все відбувалося по вже до болі знайомому київському сценарію: зійшлися мешканці навколишніх будинків та забудовники. Перші встановили намет, другі викликали міліцію. Правоохоронці у конфлікт не втручались, лише намагалися не допустити бійок. Протестувальники, зібравши понад дві тисячі підписів за збереження скверу, рушили до мерії. Але там нічого не виходили і не вистояли. Повернулись додому і намагались перекрити дорожній рух, а забудовники, скориставшись паузою, спробували демонтувати пам'ятник... Цікаво, хто перший в Московській патріархії додумався до того, що добро має лік екскаваторів, які сповзаються до житлових будинків уночі? А тепер про прекрасне: нова церква від УПЦ МП матиме шістнадцять з лишком метрів висоти і площу у 136 кв. м...
До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>
На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>
Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>
Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>
Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>
Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>
