Посунься, село, - мегаполіс пре!

      Земельна реформа, в нагальній необхідності якої упродовж останніх десяти років переконували селян не лише радикали, ніяк не завершиться. Про це вкотре, і знову занепокоєно, ділився своїми міркуваннями на брифінгу начальник Запорізького головного облуправління земельних ресурсів Дмитро Бабміндра. Місцеві ради, взяті столицею в лещата постійного дефіциту коштів для соціальних програм, щонайменше чотири бюджетні роки зовсім не фінансують розмежування земель та інші, передбачені земельною реформою, заходи. Аби в регіоні поставити логічну крапку, необхідно відшукати лише десять мільйонів гривень, каже пан Бадміндра.

Поповнення кишень...

      Чому «лише»? Бо від розгардіяшу в земельних стосунках місцеві скарбнички щороку недоотримують близько ста мільйонів гривень! Це крім того, що існує серйозний ризик втрати родючості грунтів, позаяк різке збільшення кількості землевласників і землекористувачів призвело до руйнації діючих десятиріччями сівозмін. До речі, фахівці вважають згубним законодавче обмеження права приватної власності сотнею гектарів ріллі (ця регуляторна норма діятиме до 2015 року): за висновками науковців-аграріїв, у південно-східному регіоні України для господарника будь-якої форми власності обробіток менш як шестисот гектарів орної землі є економічно й екологічно недоцільним.

      Бумерангом обернеться для держави також невизначеність з долею чи навіть ігнорування цільових програм, ухвалених ще до практичного реформування в АПК. Приміром, на комплексну програму захисту грунтів від ерозії та інших видів деградації земель держава не виділяє і десяти відсотків запланованих коштів! Приймали ж цю програму на базі тривалих досліджень і прогнозів не лише облуправління земельних ресурсів, а й Інституту землеустрою Української аграрної академії наук.

      Подвійне марнотратство - фінансувати роботу фахівців, аби потім нехтувати їхньою засторогою щодо негативних наслідків, приміром, недотримання оптимального співвідношення площ орних земель, пасовищ і лісів. Поміж фахівців дедалі більше прихильників скасування мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення: держава, мовляв, поводить себе, як собака на сіні, приватний же землевласник мінімізував би згубний вплив на стійкість агроландшафтів.

      Чинна влада на місцях «за повною програмою» наразі розпродує ділянки несільськогосподарського призначення. Звісно, що за безцінь. Достатньо прикладів містить статистика, надана облуправлінням земельних ресурсів. Лише поточного року, інформує начальник відділу Тетяна Єлефтеріаді, у сільських районах продано 29 земельних ділянок загальною площею 23 гектари. Виручка становить лише 1 мільйон 830 тисяч гривень. У містах обласного підпорядкування за дев'ять ділянок площею 8,42 гектара заплачено дещо більше (не глибинка все ж таки) - 41 мільйон 920 тисяч гривень.

      Упродовж останніх десяти років лідерами з продажу земель несільськогосподарського призначення серед районів є Василівський, Новомиколаївський і Вільнянський, серед міст - Токмак, Мелітополь і Бердянськ. У двох останніх, зауважу, ділянки передають в оренду чи продають без проведення земельних аукціонів, відтак важко навіть уявити суми зиску чиновників від встановлення «кабінетних» тарифів і цін.

      У курортному Бердянську, приміром, кореспонденту «України молодої» так і не вдалося почути від депутатів чи міського голови Валерія Баранова, якою сумою поповнився бюджет міста від передачі під аквапарк більш як п'яти гектарів землі у рекреаційній зоні. На згаданому брифінгу Дмитро Бабміндра висловлював занепокоєння з приводу «непрозорого виділення земельних ділянок і хаотичної їх забудови навіть в рекреаційній зоні, на берегах Азова і Дніпра».

      Доста риторичних запитань виникає і до 57 суб'єктів господарювання, що мають ліцензії на виконання в області робіт з оцінки земельних ділянок. Не без їхньої поблажливості регіональні «суб'єкти підприємницької діяльності» (так чемно державні службовці називають власників не лише легітимно нажитих капіталів) стали власниками ще й 834 земельних ділянок загальною площею 527,99 гектара. Місцеві ж бюджети - тільки 98,89 мільйона гривень. Причому дві третини цієї суми отримано - після запровадження в обласному центрі аукціонів з продажу землі.

Парад проектів

      Логічно, що в Запоріжжі земля найдорожча в областi: один квадратний метр тут прирівнюють до «периферійної» сотки. За останні шість років середня вартість несільськогосподарських земель зросла від 2,28 до 79,87 гривні за квадратний метр. У десятки разів, однак, чомусь і надалі ділянки дістаються приватнику за копійки. Чи не тому статистика «опустилася» до рівня квадратного метра, аби «нормативна вартість» виглядала пристойніше? «Арсенал» та інші приватні структури регіону оперують сотками і, звісно ж, ринковими цінами. В районі Набережної «Арсенал» оцінює сотку в 15-20 тисяч доларів США, міськуправління земельних ресурсів - максимум у 4,5 тисячі. Сотка в Бородинському районі й на Великому Лузі вартує, за версією «Арсенала», до 10 тисяч доларів, тоді як міськупрземресурс вище 2700 ціну не піднімає.

      Водночас в управлінні визнають, що за показником реальної вартості землі для підприємницької діяльності, Запоріжжя обійшло навіть Одесу і Львів, поступаючись лише Києву, Донецьку і Дніпропетровську.

      Український капітал уподобав таку різницю між реальною та нормативною вартістю землі, не менш заманливі, на 49 років, умови її оренди над Дніпром - і в Запоріжжі намітився бум інвестиційних проектів. Тридцять вісім з них було презентовано за «круглим столом» мерії наприкінці вересня. Бізнесмени приїхали не тільки з сусіднього Дніпропетровська, чиї інвестиції в запорізький регіон уже стали звичними, але й із Києва, Одеси, Луцька і навіть Гааги (Нідерланди). Визначилися з обсягами інвестицій, термінами введення об'єктів. Останнє вельми доречне, позаяк і раніше лунали гучні обіцянки, а справа далі протоколу намірів не просувалася - як це сталося, скажімо, з оприлюдненим ще 20 вересня 2001 року наміром мерії вже наступного року потішити громаду міста супераквапарком. Ні «супер», ні бодай басейна якогось так і не «зварганили».

      Наразі піаром не пахне, бізнесмени прагнуть дати роботу своїм капіталам. Передовсім це стосується київської компанії «ХХ1 сторіччя», яка виграла вже шостий земельний конкурс, оголошений мерією, цього разу - з отримання земельної ділянки під спорудження торговельно-розважального центру «Квадрат». Характерно, що «ХХI сторіччя» першою з-поміж фірм України оприлюднила свої активи і прізвища її власників. Не став секретом і той факт, що її власник Лев Парцхаладзе виручив 139 мільйонів доларів від розміщення своїх акцій, у грудні 2005 року, на Лондонській фондовій біржі. Владі ж Запоріжжя престижніше й вигідніше мати справу з елітними компаніями.

      Водночас жвавий прихід їхніх інвестицій загострив у Запоріжжі проблему земельних ділянок. У мерії вирішили: якщо місто виросло зі старих адміністративних «штанців», то потрібно замовити комфортніші, себто розширити адміністративні кордони. Витягнули на світ Божий давній, ще з 80-х років, генплан розвитку обласного центру й оприлюднили свої апетити: щонайменше півтори тисячі гектарів земельки варто «висмикнути» з-під юрисдикції Вільнянського і Запорізького районів.

Війна рад. Обласних і сільських

      З'ясувалися деякі й маловідомі для громади колізії - те, скажімо, що частина земель навіть Хортицького району, в тому числі ділянки під авторинком і біля мостів Преображенського, де-юре досі поза зоною впливу міської влади! Як пояснив у розмові з кореспондентом «УМ» заступник голови райдержадміністрації Михайло Піпенко, Хортицький район було засновано у 1995 році, і земельні ділянки загальною площею близько семисот гектарів донині залишаються «під дахом» Запорізького району. Конкретні претензії мегаполіс має і до чотирьохсот гектарів земель Володимирської сільради.

      Час «відтяпу» настав лише тепер, коли до влади прийшли «тямущі хлопці». Сергій Іванов, один із фахівців-землевпорядників, каже, що з казни щороку виділялося по 200-300 тисяч гривень для процедури перегляду кордонів, проте ніхто не квапився це робити раніше: «Фактично місто платило за паперотворчість. Та земля - це велика спокуса. Якщо на тій же вулиці з одного боку сотка оцінена в 150, а з протилежного - в півтори тисячі гривень, то природне бажання купити те, що дорожче, за 150 і навпаки - продати те, що дешевше, за 1500». Різницю, ясна річ, спритники ділять, не наповнюючи казну.

      Словом, протистояння між мерією обласного центру і держадміністраціями навколишніх сільських районів не уникнути. У «війні» за землю фахівці прогнозують навіть судову тяганину. Олег Цвіркун, начальник управління земельних ресурсів міськвиконкому, повідомив, що проблему кордонів і землі буде розглянуто вже на найближчій сесії міськвиконкому. Однак крапку ставитиме Верховна Рада. За умови, що на перегляд кордонів дадуть згоду сільські райони. А це вельми проблематично.

      Голова держадміністрації Запорізького району Олександр Олійник і його заступник Олександр Підмогильний, приміром, здивовані позицією міста: «Вони вже й потратилися на проектну документацію, якісь кордони прокладають, а з нами ніхто ще й не домовлявся! Запорізькому району що - зникнути? Нехай таке рішення ухвалює Верховна Рада!.. Досить того, що 17-й мікрорайон, з десяток інших об'єктів Запоріжжя збудувані без оформлення землевпорядної документації. Звикли потроху відкушувати від земель району. Судитися? Хай спробують! Голова нашої Сонячної сільради мала 58 судових засідань щодо земельних суперечок - і жодної місто не виграло! Земля ж - чи не єдиний наш ресурс бодай якогось поліпшення життя в районі».

      Жодних питань чи сумнівів не викликає і позиція голови районної ради Івана Гоменюка: «Ми знаємо, що в Україні ще діє мораторій на продаж і відчуження земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Треба його, мовляв, скасовувати, бо ми прагнемо до Євросоюзу. Тоді варто сказати, що в Європі вже двадцять років існує мораторій на розширення територій великих міст! Хоче Запоріжжя розвиватися - нехай подивиться на свої резерви землі, нехай росте вгору».

      Важко прогнозувати подальший перебіг подій - з огляду на традиційно декларативну долеучасть держави у відстоюванні інтересів селян. Відтак Запоріжжя спротив сільських районів, вірогідно, здолає. Питання лише в тому, кому і скільки мегаполіс за це платитиме.