Цьогорічною Нобелівською премією миру були відзначені професор-економіст з Бангладеш Мухаммед Юнус та заснований і очолюваний ним «Грамін Банк» - за піонерські зусилля з допомоги знедоленим піднятися з бідності завдяки мікрокредитам. Юнус у світовій пресi здобув прізвисько «банкір бідних».
Мухаммед Юнус народився 28 червня 1940 року в портовому місті Чіттагонг на півдні Бангладеш. Закінчив місцеві школу та коледж, а магістерський титул здобув в університеті столиці країни - Дакка. Докторську дисертацію з економіки захистив 1969 року і відтак став професором економіки в університеті рідного міста Чіттагонг.
Юнус був під таким враженням від катастрофічного голоду в Бангладеш 1974 року, що вирішив присвятити себе допомозі бідним. У середині 70-х він усвідомив, що теорії, які він викладав у своєму університеті, мали дуже мало спільного з реальним життям його нужденної країни. Отож 1976 року Мухаммед Юнус заснував «Грамін Банк» - організацію, яка мала надавати кредити найбіднішим бангладешцям. «Статутний фонд» банку становив... 26 доларів. Юнус поділив ці гроші на порції по кілька десятків центів, які у вигляді мікропозик дісталися 42 мешканцям одного iз сiл.
На цей час «Грамін Банк» обертає мільярдами доларів, має 2226 відділень у Бангладеш, його клієнтами є 6,5 мільйона осіб з 71 371 села країни - такі дані можна знайти на веб-сторінці банку. До речі, у перекладі слово «грамін» означає «село» або «сільський», тобто назву організації Юнуса можна перекласти як «Сільський банк». Гроші видаються без жодних фінансових чи майнових гарантій їхнього повернення (позики можуть брати навіть вуличні жебраки та бездомні), але практика доводить: взяті позики повертають 98,85 відсотка боржників.
Діяльність Юнуса здобула світове визнання. 1999 року він був нагороджений Премією миру ім. Індіри Ганді в Індії - за зусилля з розвитку цієї країни. Хілларі Клінтон, дружина колишнього президента США, розповіла, що Мухаммед Юніс допоміг подружжю запровадити систему мікрокредитів для найбідніших мешканців штату Арканзас. Найпрестижніший економічний часопис світу, британський «Економіст» визнав ідеї «Грамін Банку» одними з найважливіших суспільних та економічних новацій останніх років та відзначив Юнуса у вересні минулого року своєю нагородою «За нововведення».
Банк Юнуса позичає невеликі суми - в середньому 30 доларів. Окрім того, позичає майже винятково жінкам, оскільки вважає їх більш відповідальними, ніж чоловіків. З 6,5 мільйона клієнтів банку 97 відсотків - жінки. Але, що найголовніше, позички даються винятково на конкретну мету, наприклад на придбання швейної машини, лопати або, що ще краще, стільникового телефону. Стільниковий зв'язок у Бангладеш, країні, яка майже не має системи телекомунікацій, змінив стиль життя села буквально впродовж кількох мiсяців. Люди відкрили, що світ не обмежується їхнім селом: вони можуть продавати сільськогосподарську продукцію та інші місцеві вироби не лише на сусідньому базарі, але й шукати покупців з дуже віддалених місцевостей, де попит і ціни на них значно вищі.
Нині «Грамін Банк» інвестує зароблені гроші в подальший розвиток телекомунікаційної структури Бангладеш, у навчання людей, щоб вони могли стати повноправними учасниками глобальної економіки. Юнус ще 1995 року заявив, що сподівається, буцімто наші онуки ходитимуть до музею, щоб побачити, чим була справжня біда.
Рішення норвезького Нобелівського комітету зустріли з певним подивом, бо тут більше йдеться про економіку, ніж про збереження миру на планеті. Цього року був 191 претендент на нагороду (серед них і Президент України Віктор Ющенко). Найбільше шансів на лауреатство давали екс-президенту Фінляндії Мартті Ахтісаарі. Але голова комітету Оле Данболт Мйоес пояснив: «Тривалого миру не досягти, якщо не знайти шляхiв виходу з бідності для велетенських груп населення. Мікрокредити є одним з таких засобів. Мухаммед Юнус виявив себе лідером, який продемонстрував здатність перевести своє бачення вирішення проблеми в площину практичних дій на користь мільйонів людей. І не лише в Бангладеш, а також у багатьох інших країнах світу». Сьогодні досвід Юнуса з мікрокредитування вже запроваджено в життя у більш ніж 100 країнах світу - від Уганди до США.