Підручники, за які ніхто не відповідає

       Від якості шкільних підручників завжди залежав рівень всього навчального процесу, однак останнім часом з'явились особливі підстави перейматися рівнем освіти, яку отримують наші діти. Вже не раз писали про те, що часу на апробацію підручників для 12-річної школи немає, адже школярі вже почали вчитися за новими програмами, а отже, маємо експеримент на рівні країни. Цього року навчання за новими, щойно надрукованими підручниками, розпочали шестикласники (минулого року це були учні п'ятих класів, наступного - сьомих). Чи справді ці навчальні книги відповідають усім необхідним вимогам? У пошуках відповіді на це запитання є над чим задуматись.

      Звичайно, по-справжньому оцінюватимуть свіжі підручники вчителі-практики та їхні учні. Але хто має відповідати за успішність екcперименту? Давайте поміркуємо. Нещодавно Міністерство освіти і науки у співпраці з провідними фахівцями і науковцями розробило новий Державний стандарт середньої освіти і нові програми з усіх передбачених у середніх навчальних закладах предметів. Однак хто несе відповідальність за якість викладання предметів, за відповідність змісту навчання основним нормативним документам, якими є Державні програми та Державний стандарт? На місцях це, звичайно, вчителі й адміністрації шкіл. Хто направляє і координує їхню діяльність згідно з новими вимогами? Відповідь: методисти обласних, міських і районних відділів освіти та інститутів післядипломної освіти. Саме від них працівники Міністерства освіти отримують зведену інформацію про результативність навчального процесу, в тому числі - й про ефективність навчальних підручників.

      Відтак напрошується висновок, що згадане міністерство має бути головним координатором впровадження нового Державного стандарту освіти. А одним із важливих засобів навчально-методичного забезпечення цього стандарту у шкільній практиці і є національний підручник. При цьому в численних інтерв'ю Ніколаєнко розповідає про те, що якість підручників оцінювали не працівники міністерства, а так звані незалежні експерти. А в їхній об'єктивності й неупередженості є всі підстави сумніватися. І питати за якість підручників, виходить, немає з кого. Більше того, мені відомо, що до складу експертних комісій з деяких предметів входили... самі автори підручників, а рукописи подавались на експертизу в ті установи, де ці автори працюють!

      Наразі з тривогою очікується вже конкурс підручників для 7-го класу, який чомусь досі не оголошено, хоч строки минають. Чи буде при його проведенні забезпечена прозорість, чи врахують минулорічні помилки? Наприклад, чи врахують явну невідповіднiсть навчальної літератури, що була по суті нав'язана бібліотечним фондам, тим очікуваним замовленням, що їх робили місцеві відділи освіти? Чи не повториться нелогічність розподілу тиражів, коли найбільше друкували чомусь підручники тих авторів, які не забезпечували системності матеріалів на попередніх етапах навчання?

      Зараз учителі та батьки шестикласників розгублені, а подекуди і шоковані нав'язаними з окремих предметів підручниками із невідомою авторською концепцією, системою та наповненням, які майже не враховують навчального досвіду учнів за попередні п'ять років! Узагалі у школах маємо сьогодні постійні невиправдані експерименти, коли з одного окремо взятого предмета у 4-му класі пропонується, приміром, одна авторська система, у 5-му - інша, а в 6-му - ще інша! Подібне призводить до порушення основних загальнодидактичних принципів навчання - наступності, послідовності і системності, відчутно ускладнює процес здобуття знань і погіршує їхню якість (особливо це відчувається при вивченні дітьми іноземних мов). Але що ж заважає при конкурсному відборі підручників надавати перевагу саме тим авторам, які мають уже впроваджену в практику навчання за новою програмою серію підручників для попередніх класів? Адже це було б логічно і дозволило б уникнути багатьох проблем!

      Цьогорічні рішення про тиражування підручників для 6-го класу свідчать про те, що їхнiй зміст визначали люди, які не несуть відповідальностi за якість викладання предметів та відповідність навчального матеріалу основним нормативним документам. У зв'язку з цим постає низка запитань.

      Перше. Чому в ході конкурсу підручників апеляційні комісії у складі з трьох чоловік можуть скасовувати результати рішення конкурсної комісії, у складі якої працювало дев'ять осіб?

      Друге. Чи мають право апеляційні комісії виносити рішення, розглянувши не всі представлені на конкурс рукописи, а лише ті, автори яких подали апеляції?

      Третє. Чим зумовлений сам принцип відбору членів апеляційної комісії? Бо цього року там чомусь не було науковців, які б могли оцінити матеріали належним чином, а були переважно вчителі столичних шкіл.

      І, нарешті, четверте. Чи було взагалі якесь офіційне рішення про визнання результатів цьогорічного конкурсу підручників для 6-го класу? Якщо ні, то яким же документом тоді керувався тендерний комітет, розподіляючи тиражі? Якщо так, то яким чином із ним можна ознайомитись? Бо ні в пресі, ні на сайті Міністерства освіти та науки України на цю тему не було жодної інформації!

      Відповіді на всі ці питання потребують попереднього ретельного і чесного аналізу, аби запобігти в майбутньому чиїмсь бажанням «половити рибу в мутній воді» наступних процедур відбору підручників.

      Цьогорічним шестикласникам учитись у школі ще шість років, то ж тільки уявіть, скільки потенційно різних авторських систем із кожного предмета доведеться випробувати на собі цим бідним дітям. То чи не пора вдатися нарешті до здорового глузду і дати можливість авторам, які вже мають успішно впроваджені у шкільну практику серії підручників для попередніх класів, доробити свій «ланцюжок». Це, до речі, сприятиме і забезпеченню та зміцненню авторської відповідальності. А здійснювати введення нових підручників у навчальний процес «по другому колу» варто на основі результатів їхньої апробації в окремо взятих навчальних закладах, що є найприйнятнішою і реальною схемою відбору справді якісної та ефективної навчально-методичної літератури.

      Якщо ж сумних висновкiв з попереднього конкурсу підручників найближчим часом не буде зроблено, якщо нарешті не буде чітко вибудовано об'єктивну і прозору систему їхнього відбору, а також забезпечено відповідальність фахівців Міносвіти за справи у навчальному процесі з того чи іншого предмета, то в результаті матимемо безнадійне падіння якості навчання та профанацію всієї дванадцятирічної системи освіти.

      І останнє. Ні для кого не секрет, що на випуск національних підручників виділяються чималі державні кошти. Тож заради їхнього ефективного використання і, знову ж таки, турботи про наших дітей необхідно у будь-якому разі припинити практику проведення конкурсу відбору підручників серед видавництв. Натомість проводити реальний конкурс рукописів підручників саме серед їхнiх авторів, керуючись насамперед метою забезпечення шкіл справді якісними та ефективними підручниками, котрі відповідали б потребам та інтересам учнів і вчителів.

Микола ЛИТВИН,

доктор історичник наук,

завідувач відділу наукових

та інформаційних видань

Інституту українознавства.

Львів.