На зборах «Світлиці» у «Будинку вчителя» академік Ярослав Яцків представив новий український науково-популярний журнал «Світогляд». Він показав перші два номери журналу, розповів про те, які перешкоди зустрілися на шляху його творців, поскаржився на невдячність окремих міністерств, яким редакція розіслала пропозиції отримувати безкоштовно журнал, а вони... проігнорували цю пропозицію.
Ми подивилися на безбарвні кольори першого числа журналу з Ейнштейном на обкладинцi, і чорно-коричневі другого, на якому Франко-каменяр довбав скелю. Чомусь пригадалось, що ще імпресіоністи відмовилися від коричневого кольору, щоб показати світ у бадьоріших тонах.
Після виступу поважного академіка до мікрофона потягнулися читачі журналу пенсійного та передпенсійного віку, теж академіки і доктори наук. Вони пораділи з того, що знайшлися люди, «які роблять таку велику і важливу справу, конче потрібну для нашої молоді». Деякі з них навіть присяглися, що будуть і далі дописувати до цього журналу, поки є сили. Літні люди, що заповнили зал, мляво зааплодували ентузіастам, а декілька молодих людей зі скорботним виразом обличчя тихесенько, щоб нікому не заважати, попрямували до дверей...
Цікаво, що це вже вп'яте в незалежній Україні намагаються започаткувати науково-популярний журнал. Попередні журнали, м'яко кажучи, не викликали фурору. І ця спроба теж не видається надто вдалою. Найгірше, що на такі проекти витрачають державні кошти. Прикро, що завдяки таким невдалим проектам у свідомості людей укорінюється шкідлива думка, що сьогодні взагалі неможливо створити повноцінний український науково-популярний журнал.
Якби високоповажні творці журналу з Національної академії наук України завдали собі клопоту і поспілкувалися з маркетологами, то вони б дізналися, що в Україні сьогодні є щонайменше 250 тисяч потенційних читачів науково-популярного (але цікавого і професійно зробленого) журналу. Близько 20 тисяч iз них згодні вже сьогодні сплачувати за примірник до п'яти гривень. Крім того, маркетологи могли б порадити видавцям, як зробити, щоб за 2-3 роки кількість тих, хто хоче купити журнал, зросла до 60-80 тисяч, розповіли б, що слід зробити, аби це був журнал для читачів, а не для дописувачів.
Світовий досвід свідчить, що науково-популярні журнали найбільш цікаві молоді 13-22 років, бо саме в цьому віці люди найбільше захоплються наукою, технікою. І - це дуже важливо - робити такий журнал мають не поважні академіки, а молоді й завзяті журналісти. А для професорів та академіків знайшлась би більш почесна робота в такому журналі - вони б розповідали журналістам про свої досягнення, коментували відкриття колег.
На сьогодні всі українські науково-популярні журнали не змогли набрати наклад більш нiж 1000 примірників. І навіть цей мізер видавці не продавали, а роздавали людям, які здебільшого не хотіли брати часописи і задарма. Кажуть, у науці негативний результат теж корисний, але тільки в тому випадку, коли по цьому хибному шляху не підуть інші... Та цей шлях, мабуть, змащений медом...
Наталія ІВАНЕНКО,
Пилип РОЖЕН.