Песимістичні розклади оптимістичної стратегії

      У березні нинішнього року, за участі Президента Віктора Ющенка, керівників Кабінету Міністрів, учених, була прийнята  Енергетична стратегія розвитку України до 2030 року, де попунктно розписані кроки, як ми позбуватимемося енергозалежності від зовнішніх джерел і підвищуватимемо власний видобуток вуглеводнів, паралельно запроваджуючи енергозберігаючі технології. Загалом, через двадцять п'ять років, відповідно до стратегії, енергозалежність країни повинна знизитися у п'ять разів. Для реалізації цього плану треба майже  трильойн гривень.

      Чимале місце в ній  займає розділ, присвячений нафтогазовому сектору. За оптимістичним сценарієм, до 2030 року  обсяги видобування нафти з газовим конденсатом   зростуть до 5,4 млн. тонн на рік при потребі для власного споживання 23,8 млн. тонн. Видобуток газу, вiдповiдно до стратегії, становитиме 28,5 млрд. кубічних метрів (нині майже 20 млрд. кубометрів). Основні сподівання розробники стратегії покладають на випереджаючі темпи зростання видобутку блакитного палива в українському секторі Чорного і Азовського морів і відкриття нових родовищ.  Неабияку  увагу приділяють геологорозвідувальним роботам, і на це передбачаються  кошти. Планується також нарощування видобутку газу за межами держави до 11,6 млрд. кубічних метрів.

      Як бачите, плани грандіозні, аби їх досягти, треба вже нині займатися їх виконанням. Водночас на шляху реалізації стратегії виникає чимало перешкод, пов'язаних із недолугим впливом iз боку органів державної влади.

      Стабілізація видобутку вуглеводнів, а в подальшому  приросту їх запасів, можлива лише за умови відкриття та введення в експлуатацію нових родовищ, що потребує достатнього фінансування і здійснення необхідних капітальних вкладень. Проте скорочення видатків на фінансування виробничих програм нафтогазовидобувних підприємств України може призвести до зниження обсягів видобування газу. Зменшення кількості введених нових свердловин, починаючи з 2007 року до 2010-го, призведе до сумарної втрати 12 млрд. кубометрів газу і зниження рівня видобування блакитного палива до 12 - 13 млрд. кубічних метрів на рік при рівні споживання населенням 15 млрд. кубічних метрів  газу. Тоді як у стратегії зазначена цифра майже 24 млрд. у 2030 році. Легко підрахувати, що за такого розкладу досягнути цього показника  стає нереально.

      У чому суть проблеми? Значне податкове навантаження та державне регулювання цін не дає можливості видобувним підприємствам забезпечувати належне фінансування виробничих програм.

      Зростання податкового тиску відбувається за рахунок щорічного збільшення ресурсних платежів, змін умов оподаткування ПДВ. Щорічно збільшується ставка рентних платежів за видобуток вуглеводнів. Динаміка зростання надходжень від цих платежів до бюджету свідчить, що з 2001 року по 2006 їх загальна сума зросла з 485,3 млн. гривень до 3,831 млрд. гривень, а у 2007 році зросте до 5,8 млрд. Водночас потреба в капітальних інвестиціях державних видобувних компаній на наступний рік становить 8,5 млрд. гривень.

      Зважаючи на необхідність подальшого розвитку підприємств нафтогазового комплексу, раціональним було б збереження ставки рентної плати за видобуток природного газу  на наступний рік на рівні поточного, тобто 30 грн. за тис. кубометрів. Усе це дасть можливість зберегти обігові кошти підприємствам хоча б на нинішньому рівні і збільшити обсяги видобутку палива.

      Сумна ситуація складається на практицi і з фінансуванням геологорозвідувальних робіт (ГРР). За останні п'ять років державні підприємства галузі внесли до держбюджету понад 1 млрд. гривень відрахувань зі збору за ГРР . При цьому з 1998 року їм не передано жодного родовища нафти і газу, відкритого за кошти держбюджету. Водночас самі підприємства за цей період витратили понад 300 млн. гривень власних коштів на геологорозвідку. З бюджету на ці потреби було виділено лише 193,7 млн. гривень. У проекті бюджету на наступний рік норму збору за геологорозвідку пропонується збільшити - підприємства змушені будуть заплатити понад півмільярда гривень. Крім того, бюджетне фінансування для розвідки  передбачає лише 111 млн. гривень, тоді як компаніям треба здійснити геологорозвідувальних робіт на суму майже 800 млн. гривень.

      Фактично склалася ситуація, коли нафтогазовики за рахунок надмірних відшкодувань до бюджету фінансують інші галузі, які, до речі, наполовину приватні. Таким чином виникає власний дефіцит капіталовкладень, що призводить до гальмування нарощування ресурсно-сировинної бази.

      За умови підвищення у 2007 році нормативів збору за ГРР зросте собівартість видобутку вуглеводнів, що знову ж таки позбавить  підприємства можливості спрямовувати фінанси на інвестиційний розвиток і може призвести до збільшення ціни на газ для внутрішнього споживача. Аби уникнути такого варіанта розвитку подій, важливо передбачити у проекті бюджету на наступний рік кошти для фінансування держзамовлення з приросту запасів природного газу та регіональних геологорозвідувальних робіт.

      Негативно впливає на роботу нафтогазового сектору практика призупинення положень Кодексу України «Про надра», Закону «Про нафту і газ», що не дає можливості потенційним  інвесторам планувати та реалізовувати проекти з освоєння мінеральних ресурсів. Правила та умови надання спеціальних дозволів на користування надрами так часто змінюються, що серйозний інвестор не хоче навіть дивитися в цей бік. У державних бюджетах минулого та позаминулого року  був передбачений механізм надання спеціальних дозволів на користування надрами шляхом їхнього продажу на аукціонах. Проте упродовж цього періоду проведено чотири аукціони і реалізовано лише один об'єкт. У поточному році спостерігається подібна ситуація - це підтверджує недоцільність використання такої форми.

      Фахівці галузі переконані, що треба негайно змінити систему надання дозволів, встановити за користування надрами для видобування корисних копалин базові нормативи: для нафти та конденсату на рівні 9 грн. за  тонну, для природному газу - 2 грн. за тис. куб. метрів.

      Сьогодні нафтогазовидобувні підприємства стовідсотково виконують свої поточні податкові зобов'язання , але це лише нині. Що буде завтра? Зростання податкового навантаження унеможливлює поступальний розвиток цілої галузі й у пiдсумку призведе до зменшення обсягів видобутку нафти і газу. Як наслідок, ми будемо змушенні витрачати значні кошти на закупівлю імпортних енергоносіїв, ціна яких неупинно зростає. Таким чином реалізація Енергетичної стратегії України до 2030 року може затягнутися, в кращому випадку, ще на кілька десятиліть.