Червоне на чорному

10.10.2006

Сергій КОРОБЧУК.

Знову носилки «швидкої допомоги»... (автора.)

Державна комісія, що протягом вже третього тижня з'ясовує причини чергового випадку масової загибелі донецьких шахтарів, почала потроху «зливати» робочі версії громадськості та пресі, що стомилися чекати вердикту фахівців. Та, як можна зрозуміти із заяв голови комісії професора Анатолія Булата, конкретних винуватців скоріше за все і цього разу не знайдеться: у попередніх висновках експертів фігурує якийсь унікальний збіг природних факторів, що наукою донині взагалі ніколи не фіксувався. Містика, та й годі.

Що відомо (хоч на неофіційному рівні, але абсолютно точно) - перевірка шахти, яка належить відомому «регіоналу» Юхиму Звягільському, проводиться під щільним контролем земляка, віце-прем'єра Андрія Клюєва. А «донецькі» пацани своїх не здають...

Нагадаємо, на світанку 20 вересня в одному з підземних вибоїв шахти ім. Засядька, на понадкілометровій глибині, стався несподіваний викид метану. Ті, хто мав нещастя перебувати поруч із місцем аварії, просто задихнулися. Але підступний підземний газ потім поширився разом з вентиляційним струменем повітря по всьому хитросплетінню гірничих виробок велетенського підприємства. Автоматика встигла «вирубити» електромережу, не допустивши до страшного вибуху - інакше під землею, як твердять фахівці, назавжди залишилася б уся чергова зміна, десь півтисячі робітників.

Але і без того, цілу добу після аварії гірничорятувальники вишукували в лавах і штреках мертві тіла. Трагічний рахунок надзвичайної події застиг на 13 загиблих та 63 серйозно отруєних газом. А вся «шахтарська столиця» занурилася в стан напруженого, зляканого очікування - згідно з відомою тут кожній дитині прикметі, шахтні аварії завжди «ходять компанією». Про те, наскільки обгрунтований той місцевий забобон, - трохи нижче.

І знову дідько Шубін

Скільки існують на Донбасі вугільні копальні, стільки ж найсмертельнішим ворогом працюючих під землею гірників є шахтний газ метан. У робочих селищах регіону понині можна почути від старих людей оповідки про підземного домовика Шубіна, що нібито мешкає в покинутих підземних виробках та час від часу, у приступах скаженої люті, пускає на беззахисних робітників стіну вогню.

Наприкінці 60-х років минулого століття в шахтарському містечку Єнакієве приборкати метан намагалися навіть за допомогою підземного ядерного вибуху - на одну з місцевих шахт завезли списану боєголовку від міжконтинентальної ракети, яку й підірвали, заздалегідь видаливши всіх місцевих жителів під приводом навчань цивільної оборони. Не допомогло.

Протягом десятиліть підходи в боротьбі із шахтним метаном залишалися практично незмінними: безперервне провітрювання гірничих виробок, контроль за станом шахтної атмосфери, категорична заборона користуватися відкритим вогнем на робочих місцях та... сліпа надія на шахтарську вдачу.

Проте шахта ім. Засядька, видаючи «на-гора» понад 4 млн. тонн коксівного вугілля на рік, міцно утримує статус не тільки однієї із найпотужнiших у вітчизняному вуглепромі, але й найнебезпечнішої по метану. Ще не забулися часи, коли підприємство буквально переслідувала низка підземних вибухів: 1999 рік - 50 загиблих гірників, 2001 р. - 54 жертви, 2002 р. - 20 загиблих. Зрештою, тодішній президент Леонід Кучма (що при кожному трагічному НП прилітав до Донецька, аби прикрити соратника, Героя України Звягільського) спересердя заявив, що в разі чергової аварії просто ліквідує шахту-душогубку.

На копальні, схоже, замислилися. Принаймні, саме тоді адміністрація орендного підприємства приймає нелегке рішення виділити зі своїх прибутків 1,55 млн. гривень на закупівлю за кордоном «просунутого» комп'ютеризованого комплексу спостереження за газовою небезпекою.

Саме боротьба за виживання, а не екологічна мода, змусила засядьківців узятися згодом за незвичний для України проект спорудження станції зі збору та утилізації шахтного метану. Газ, піднятий на поверхню по десятках свердловин, мусив обертати турбіни імпортних електрогенераторів, виробляючи дармову, по суті, електрику й тепло для шахтних теплиць.

Улітку 2005 року, під час єдиного візиту до Донецька Прем'єр-міністра Юлії Тимошенко, станцію утилізації метану на шахті ім. Засядька урочисто пустили в експлуатацію. А через півроку, з нагоди поїздки регіоном Президента Віктора Ющенка... привселюдно перерізали стрічку ще раз. Але все одно (дарма що «міроприємство» помітно віддавало показухою), копальня начебто спромоглася спекатись чорної слави «кривавої».

Останнім часом з'явилася навіть сенсаційна інформація про можливість продажу шахтою ім. Засядька, згідно з відомим Кіотським протоколом, невикористаних квот на викид шкідливих газів у атмосферу. На екологічний дефіцит обсягом 3,8 млн. тонн газових викидів претендували нібито Франція, Японія, пропонуючи пристойну ціну в 12 млн. євро.

Але тут настало 20 вересня.

Малий секрет для великої компанії

Буквально напередоні фатальної дати донеччанин Рінат Ахметов - найбагатша людина України - повідомив пресу, що роздумав широко святкувати власний 40-річний ювілей (припадав на 21 вересня). За чутками, олігарху порадили саме так зробити модні віщуни та провидці, попередивши, що саме в цей період має трапитися вкрай несприятливе сполучення зірок та планет.

Як тут не згадати принагідно, що за радянських ще часів у Донецьку працювала експериментальна група вчених, яка бралася прогнозувати ймовірність шахтних катаклізмів по фазах Місяця. Астрологія тут була практично ні до чого, дослідники враховували коливання морських припливів і відливів, залежних від природного супутника Землі, які потім передаються, за їхнім переконанням, у товщу континентальних гірських порід. Ця призабута теорія «критичних днів», до речі, фатальним чином підтвердилася нині, коли через добу після НП на шахті ім. Засядька на копальні «Краснолиманська» в Добропіллі загинули, також від раптового викиду метану, троє гірників. Добою пізніше важка аварія сталася в Шахтарську із працівниками шахти «Фомінська». І щоразу картина була схожою достоту: жертвам не вистачало миті, аби натягнути на голови маски саморятувальників.

Отже, низка чергових трагедій лише «розсекретила» широко відому істину, про яку давно перешiптувались рядові гірники «кривавих» шахт: що досконала електроніка, яка нині контролює зміст рудничного газу в атмосфері підземелля, у кращому разі, не допустить до вибуху та врятує, відключивши від електромережі такі ж, як вона сама, «залізяки». Ну а живі люди, не такі стрімкі та досконалі, як коштовні винаходи високих технологій, залишаються, виходить, у повній владі підземного домовика Шубіна.

То що ж, від метанового лиха немає порятунку? Глава незалежної профспілки гірників України і шахтар-практик із чималим підземним стажем Михайло Волинець вважає, наприклад, що газову погрозу у вітчизняних шахтах можна суттєво знизити. Потрібно лише скрупульозно дотримуватись так званого паспорту гірських робіт чи, простіше кажучи, не видобувати з однієї лави більше 400 -1000 тонн палива за добу. У такому разі лінія вибою просуватиметься не занадто швидко, і газ, що віками накопичувався у товщі гірських порід, встигне вийти назовні малими, безпечними дозами.

«На категорійних по метану копальнях західних країн, - розповідає цей профспілковий діяч, - застосовується винятково погодинна оплата праці. У нас же платять за «добич», за підняті «на-гора» тонни. Як результат - шахтар, що відчув небезпеку і виключив очисний комбайн посередині зміни, знає - він полишає без кусня хліба власну родину».

На шахті ім. Засядька спочатку, після минулої трагедії 2002 року, навантаження на всі очисні лави підприємства помітно знизили. Та й начальство, як розповідають ветерани підприємства, остерігалося рвати глотки звичним: «Давай! Давай!», тому що декількох менеджерів підприємства під тиском громадськості таки віддали під суд.

Той дивний судовий процес, між іншим, тягнеться донині: обвинувачувані, відпущені під підписку про невиїзд, десь раз на квартал підкочують на своїх іномарках до віддаленого донецького райсуду - і після півгодинного засідання прямують у власних справах. Чого ж тут дивуватися, що поступово страх ослаб, а спрага «надавити» знову підсилилася. Із нової лави на шахті ім. Засядька, де розігралася остання трагедія, збиралися, згідно з вимушеними зізнаннями деяких посадовців, видавати щодоби аж 3,5 тисячі тонн палива. Свіжий вибій уже встигли випробувати на максимальних навантаженнях та ось-ось планували урочисто відкрити. Тільки замість свята вийшов груповий похорон.

З-під землі - під землю

...На Щеглівському цвинтарі, де поховали жертв нещодавньої аварії, «засядьківські» могилки, нічого не скажеш, вигідно вирізняються щедрим благоустроєм пам'ятників, огорожок. Копальня традиційно бере на себе всі скорботні турботи, маючи навіть власну ділянку кладовища (за злим жартом долі, розташовану просто над підземними виробками цього підприємства).

От тільки росте шахтарський цвинтар жахаючими темпами. Після чергового НП із підприємства звільняються десятки наляканих працівників, заявляючи наостанок: не бажаю, мовляв, щодня, спускаючись під землю, почувати себе вже наполовину похованим. А найзліші язики уточнюють, що, мабуть, здогадуються, з якого такого Поля чудес «великий Юхим» добуває нові мільйони.

Та все дарма - нові бажаючі попрацювати на підприємстві, що пропонує звабливу зарплатню, знаходяться легко. Фірмові автобуси цілодобово підвозять чергові шахтарські зміни до адміністративно-побутового комбінату підприємства з далеких донецьких окраїн, навіть з навколишніх міст, де лютує безробіття.

Проте все більше незалежних експертів зважуються стверджувати: головна причина гучних аварій на сучасних українських шахтах - невтримна гонитва за видобутком, за тоннами «чорного золота», що там, нагорі, перетворюється потім у справжнісінький банківський метал, стоси хрустких купюр. Якщо ситуація не зміниться, на донецьке вугіллячко, напевне, ще не раз процідиться безневинна шахтарська кров. На жаль.