Дятли, сир, комарі й макарони

      Виявляється, питання, чому не болить голова у дятла, цікавить не лише чоловіків пiд час похмілля, а й серйозних учених. Наприклад, доктор Іван Швоб із Каліфорнійського університету цією проблемою перейнявся на повному серйозі і навіть опублікував у Британському офтальмологічному журналі наукове дослідження з цього приводу. Як зазначено в даній монументальній праці, дятел довбає дерево зі швидкість 20 ударів за секунду, докладаючи до цієї справи силу, яка в 1,2 тисячі разів перевершує силу земного тяжіння. Для того щоб з'ясувати, чому працьовитий птах при цьому не страждає на головний біль, цікавим доведеться придбати публікацію дослідження пана Швоба, оскільки в інформаційних повідомленнях про його висновки нічого не повідомляють. Бо, власне, новина полягає в тому, що за свою працю вчений отримав «Антинобелівську», або, як називають її у нас, «Шнобелівську» премію, яку традиційно вручають у Гарвардському університеті паралельно з оголошенням лауреатів справжньої премії ім. Нобеля.

      Отримують цю відзнаку автори сумнівних, iз точки зору «серйозної» науки, досліджень і відкриттів. Окрім Швоба, цьогоріч відзнаку отримали ще кілька достойників. Так, «шнобелівку» має головний менеджер «Компаунд сек'юріті сістемз» Говард Стейплфорд, який винайшов аудіопристрій, що видає звуки, недоступні вуху дорослої людини. Чути їх можуть тільки діти й підлітки, тому винахідник вважає, що його творіння можуть використовувати школярі - як, приміром, дзвінок для мобілки, щоб не чули вчителі.

      У галузі медицини «Антинобелівською» премією відзначений Френсіс Фечмайр із лікарні Флоридського університету - за працю, яка доводить, що гикавки можна здихатися за допомогою масажу прямої кишки. Серед хіміків перемогла група іспанських дослідників, які вивчили швидкість розповсюдження ультразвуку в сирі чедер, а «шнобелівку» з біології здобули ентомологи, котрі виявили, що самок комарів виду Anopheles gambiae однаково приваблює як запах людських ніг, так і аромат лімбурзького сиру. Серед фізиків нагородили спеціалістів із «подрібнення стержнів при утворенні каскадних тріщин»: ця праця пояснює, чому сухі макарони при згинанні ламаються більше ніж на дві частини. Цінним дослідженням відзначилися і «шнобелівські» лауреати з математики - австралійці Нік Свенсон і Пірс Барнс розрахували кількість знімків, які має зробити фотограф для того, аби на груповому фото ніхто не вийшов із заплющеними очима.