Олександр Завадка. Видання енциклопедії Брокгауза в Україні — його черговий сміливий проект.
Львів гучно відсвяткував своє 750-річчя. Оперні зірки, естрадні співаки, актори представили це місто на сцені Львівської опери на найвищому рівні. Проте «за кулісами» залишилися інші львів’яни — не такі публічні, але не менш ініціативні і сміливі у своїх галузях. У даному випадку йдеться про науковців. Кілька років тому вони спробували довести, що Львів — це не лише політичний, духовний і культурний центр, а й науковий осередок. І взялися за видання найпрестижнішого у світі науково-популярного журналу Scientific American.
Цей журнал, заснований у США 1845 року, має понад 150-літню історію і вважається «настільним» виданням будь-якого науковця чи університетського викладача. У десяти провідних країнах світу вже протягом багатьох років виходять друком національні версії Scientific American. На сьогодні журнал має щомісячний тираж понад мільйон примірників у всьому світі. Автори видання — провідні науковці Європи, США, Китаю та інших країн. Чимало з них згодом ставали Нобелівськими лауреатами. «Шосте чуття» на потенційних «зірок» науки ніколи не підводило редакторський колектив Scientific American. Проблеми СНІДу і хвороби Альцгеймера вперше були порушені саме на сторінках цього журналу.
До речі, сьогодні в Росії також виходить національна версія згаданого журналу. Кажуть, президент Володимир Путін особисто дав розпорядження виділити гроші на видання журналу, коли дізнався, що «Світ науки» виходить навіть... в Україні — у Львові. Тепер, щоправда, вже не виходить, а «виходив». З елітним глянцевим науково-популярним журналом в нашій державі таки не склалося. Хоча група львівських ентузіастів вклала в це чимало сил, грошей і, як зазвичай буває у таких непростих справах, нервів. «Закупівля авторських прав на видання журналу коштувала нам спочатку 10, потім 20 тисяч доларів на рік. «Світ науки» виходив з 1998 до 2003 року. Фактично я видавав його власним коштом», — визнає директор львівського видавництва «Наутілус», доцент Львівського національного медичного університету ім. Д. Галицького Олександр ЗАВАДКА. За його словами, видання журналу для нього було своєрідним «донкіхотством». Проте «науково-популярний» бізнес в Україні виявився катастрофічно збитковим.
— Пане Олександре, видання української версії американського журналу «Світ Науки», на жаль, припинилося. Але почнімо не з цього, а з того, як взагалі виникла ідея видавати цей журнал, адже авторські права на нього коштували 20 тисяч доларів на рік?
— Коли Ейнштейн сформулював свої постулати теорії відносності, більшість здригнулася: що це, мовляв, за «шизофренія»? Невеличка науково-популярна книжечка зі спрощеним й унаочненим поясненням у дивовижний спосіб трансформувала вузькоспеціалізовану теорію в загальне надбання, зрозуміле навіть неосвіченим. А півгодинні науково-популярні лекції Річарда Філіса Фейнмана про фізику надихали велику кількість науковців на роки виснажливої праці. Альберт Ейнштейн казав, що релігія без науки сліпа, а наука без сакральності кульгава. Наука і релігія — це два ока, які дають повноцінне бачення минулого й майбутнього. Приблизно такі міркування дали колись поштовх ідеї перекладати найкращий науково-популярний часопис світу українською мовою. Під це було активізовано мої особисті кошти, створено видавництво, отримано дуже дорогу ліцензію на видання десятої, української редакції Scientific American під назвою «Світ науки». Ми зробили свій часопис ліпшим за оригінал: з трьох чисел вибирали найцікавіші статті й створювали дайджест на високому поліграфічному рівні. Кожне число стало подією — ті ж спецвипуски «Час», «Космос», «Нанотехнологія», «Майбутнє біомедицини» з додатками статей із фізики, природничих наук чи візій Дельфійського Оракула. Чи був успіх у виданні «Світу науки»? Так. Чи був фінансовий успіх? Ні. І в цьому полягає головна дилема.
— Але ж науково-популярні видання навіть у розвинених країнах не заробляють самі на себе, їх здебільшого дотує держава.
— Так, популяризація знань у всіх країнах є справою дотаційною, у різних формах. Але мені не вдалося отримати державну дотацію і тому довелося «грати» за правилами ринку. А правила на ньому вельми специфічні. Один мій знайомий банкір назвав видавничий кредит у вигляді розданих під реалізацію журналів чи книг, що розтягнувся на невизначений час, повним «ідіотизмом» і «жахом» для будь-якого фінансиста. І це при тому, що реалізатори вимагають 50 відсотків прибутку від продажу! При цьому «Союздрук» принципово не брав на реалізацію україномовний журнал. А відомий мобільний оператор відмовився дати рекламу в спецвипуск про всі види зв’язку зі словами: «Наші клієнти ваш журнал не читають». Мовляв, в Україні людина, яка користується мобільним телефоном, не цікавиться, що ж це таке — мобільний зв’язок. Усе це не додавало позитивного настрою і гордості. Тож на сьогодні журнал «Світ науки» призупинив свій вихід до ліпших часів. Сподіваємося, що здорова та реальна конкуренція, активізація електронного обігу грошей і, звісно ж, законодавчі документи будуть сприяти відновленню видання.
— Може постати запитання: а й справді, навіщо Україні такий «великорозумний» журнал? Ми відстаємо від Заходу в практичній площині технологій, то ж навіщо нам суха «теорія» їхніх здобутків?
— Найближчі 100 років будуть реалізовувати результати трьох наукових революцій: комп’ютерної, біомолекулярної та квантової. Переплетення цих гілок наукового прориву з удосконаленням штучного інтелекту в технологічно розвинених країнах вже дає суттєві плоди. І відкриває величезні перспективи. Для цього й потрібен журнал «Світ науки» (Scientific American) — щоб постійно оновлювати свій світогляд і заповнювати прогалини в базовій освіті. Протягом 150 років — а саме стільки видається журнал у США — «Світ науки» намагається говорити не про зроблене і загальновідоме, а таємниче майбутнє, про горизонти, видимі науковим корифеям, нобелівським лауреатам чи провідним спеціалістам усіх галузей знань. Наведу приклад. Спецвипуск «Світу науки» із питань нафти, який побачив світ 1998 року, настільки актуальний у теперішніх кризових обставинах, що хоч бери й передруковуй його без жодних поновлень. Усе було спрогнозоване, розтлумачене і справдилося. Плюс ще й прогноз до 2010 року. Та лише Південно-Африканська Республіка, стиснута ембарго проти апартеїду, свого часу скористалася науковими розробками із добування бензину зі своїх незліченних вугільних запасів, і сьогодні цей спосіб цілком убезпечує країну від нафтових геополітичних «трилерів». А що заважає активізувати дослідження з освоєння абсолютно безкоштовної енергії сонця? Відповідь проста: мільярдні прибутки нафтової й автомобільної промисловості, страх зміни геополітичних реалій. Звісно, Україні поки що треба хоча б із вугіллям розібратися, адже досі кожна тонна видобутого «чорного золота» вимірюється життями шахтарів. Проте якщо ви сьогодні запитаєте пересічного українського робітника, куди вкладати зароблені ним кошти — в технологічну модернізацію, наукові розробки чи в заробітну платню, — відповіддю буде «зарплата». Сподіватися на щось інше поки що наївно. Але мудрість керівництва державою полягає у досягненні позитивного балансу між сьогоденням і майбутнім. І потенціал росту треба шукати в науковому й технологічному прогресі, а не у продовженні рабських виробничих відносин, збільшенні кількості управлінців та виборі коротких шляхів тимчасового успіху. Справжня наука повинна мати високий рівень, ставити величні завдання і бути частиною світової спільноти.
— На вашу думку, чому в Україні немає яскравих авторитетів, які досягли успіху — фінансового, соціального, морального — на ниві наукової діяльності?
— За статистикою, є 10 відсотків населення, які за будь-яких суспільних умов не втрачають потягу до знань. Проте сьогодні в них є невеликі шанси ці знання отримати при нинішній системі навчання. І тим паче спраглим до самоосвіти людям складно заповнити «білі плями» з інших джерел — телебачення, журналів, книг. Поки що наука в Україні не є пріоритетом, тому й не може професія науковця бути престижною для молоді. Переважно в науку йдуть молоді талановиті ентузіасти, яким доводиться працювати «на геронтологічному тлі», тобто в товаристві колег значно старшого віку. А це шлях кротів у темряві, які розгрібають щоденні проблеми — без світла і особливих надій на майбутнє. Можна розвивати приземлені, короткотривалі напрями з прямим виходом на економіку, але й на це немає коштів. Вважаю це проблемами дитячого росту України, яка рано чи пізно захоче конкурувати із сусідами, а в умовах глобалізації — з усім світом. Без науки ж конкуренція неможлива. А популяризація знань сприяє формуванню талановитого ентузіаста, який, можливо, віддасть свій талант на благо суспільства, якщо будуть створені відповідні умови.
— Наскільки я знаю, відомий фантаст Станіслав Лем свого часу подарував вам права на видання його творів. Чим вам запам'яталася зустріч із цією людиною?
— 1998 року я був у складі делегації Львівського медичного університету у Кракові на вшануванні всесвітньо відомого письменника-фантаста Станіслава Лема, який навчався в нашому вузі. До речі, Станіслав Лем саме із Scientific American брав усі свої наукові передбачення й матеріали. Дізнавшись, що я очолюю українську редакцію цього журналу, він подарував видавництву «Наутілус» право видавати українською всі його книги. Великий скептик, своєрідний філософ і талановитий письменник він зробив величезний внесок у популяризацію знань. У рамках «Антології світового інтелекту» ми підготували переклад його книги «Таємниця китайської кімнати». До речі, як сказав нам тоді пан Лем, він завжди читав два видання — «Газету Виборчу», з якої дізнавався новини, і журнал Scientific American, який постійно живив його уяву і збагачував наукові знання.
— Пане Олександре, якщо видання «Світу науки» виявилося занадто дорогим, то, може, варто зосередити зусилля на виданні аналогічного українського наукового журналу?
— Щодо змісту «Світу науки», то в мене завжди була дилема, як із трьох чисел оригіналу відібрати найцікавіші статті. Та нам це вдавалось. Журнал виходив об'ємніший від оригіналу — рівно 10 великих статей, цінність яких є актуальною для всіх часів. Спочатку передбачалося, що 20 відсотків обсягу українського «Світу науки» виділятиметься для вітчизняних авторів. Але ці сторінки, на жаль, залишалися незаповненими — через безліч суб'єктивних і об'єктивних причин. Так що для того, щоб видавати власне український журнал такого рівня як «Світ науки», в Україні немає відповідних авторів. Та й не кожен науковець доступно й енциклопедично розмаїто може зацікавити своїми науковими ідеями молодь та неспеціалістів. Спробуйте почитати в оригіналі англійською «рідний» спеціалізований текст. А 96 сторінок із різних галузей знань? Отож-бо. Звісно, можна зробити поліграфічно гарне видання, але якщо там будуть статті, написані на основі «насмиканих» з інтернету даних, то його наукова цінність стане нульовою. Парадокс української науки в тому, що ми маємо потужні школи, НАН України, але вони «замерзлі» в часі вже років 20. У 80—90-х роках українська наука, особливо галузева, давала «фору» всьому СРСР та країнам соцтабору. Було пряме впровадження наукових розробок у промисловість та економіку. І фатальність цього процесу полягала в жорсткій прив'язці до промисловості, яка стрімко почала занепадати з розвалом СРСР. Я із захопленням дивився в Каліфорнії у США та в Польщі на наших молодих науковців, які буквально в «дві зміни» викладалися, щоб зробити собі ім'я та наукову кар'єру. Такий темп, на жаль, у сучасній Україні втрачено. Сподіваюся, що лише тимчасово. До речі, частина японського міфу про наукову та промислову потужність — це наукове та промислове шпигунство. Хитрі азіати розвивають лише 10 наукових пріоритетів, а решту результатів купують. А якщо вони не продаються — просто «позичають». Китай цей процес продовжує до сьогодні, про що свідчать випадки на наших ракетних заводах. Але це вже тема окремої розмови.
Олександр Завадка, кандидат медичних наук, доцент Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, директор видавництва «Наутілус», заснованого 1997 року. За двома видавничими програмами посольства США в Україні вдосконалював видавничу майстерність у США. Дві книги видавництва «Наутілус» отримали відзнаки Форуму видавців у Львові: «Феномен Швейка» та ілюстрований Медичний словник Дорланда у 2-х томах. На даний момент у видавництві готові переклади таких фундаментальних праць, як «Фізика Янга і Фрідмана», «Молекулярна біологія Альбертса і Вотсона», Повнокольорова українсько-англійська медична енциклопедія. Видання української версії американського журналу Scientific American («Світ науки») стало одним із найвдаліших проектів видавництва «Наутілус».
Знання, які людина повинна засвоїти, множаться у геометричній прогресії. Чи здатен наш мозок витримати такі навантаження? А може, він уже досяг піку свого розвитку і радіє, що новітні технології забирають на себе частину його функцій? >>
У радянські часи Всесвітній день авіації та космонавтики відзначали справно. Власне, у той час усі досягнення, пов’язані чи то з польотом у космос, чи то з появою нового літака, прирівнювались мало не до державних свят. Сьогодні цю дату також відзначають, проте масштаб суттєво зменшився. Чи розвивається авіація та космонавтика сьогодні? >>
Фахівці навчально-наукового центру «Небесна долина», що діє у Вінницькому національному технічному університеті, передали військовослужбовцям розвідувального підрозділу, який виконує завдання в зоні бойових дій на сході України, безпілотний розвідувальний комплекс власної розробки. >>
Ярослав Шпотюк — фізик-матеріалознавець, закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка (ЛНУ) та займався науковими дослідженнями у Франції. Науковець здійснив майже неможливе і захистився одразу в двох навчальних закладах: у ЛНУ та університеті Ренн 1. >>
