Ярослав Кендзьор: Архівна справа важливіша за Нацбанк

      Перший шок від призначення комуністки Ольги Гінзбург керівником Державного комітету архівів України, думається, вже минув. Час спитати, а чи були підстави для такого шоку? Ярослав Кендзьор, народний депутат і знаний рухівець, не лише висловлює переконання у наявності подібних підстав, а ще й змальовує достатньо чорну картину животіння архівів під проводом пані Ольги.

      — Пане Ярославе, що вас так непокоїть у персоні пані Гінзбург? Партійна «орієнтація»?

      — Мене це призначення дійсно насторожило. Думаю, що нікого не варто переконувати у тому, що архіви — це скарбниці того фактажу, який може або звинувачувати, або виправдовувати — і явища, і конкретних людей. Окупанти в усі часи намагалися нищити архіви, або (якщо говорити про Україну) вивозити їх поза межі держави. Коли немає доказової бази, неможливо і організувати суд над ідеологією чи певною політичною силою. Тому поява на посаді голови Держкомархіву комуністки Ольги Гінзбург не могла не схвилювати багатьох людей, в тому числі й у парламенті. Коли сьогодні Симоненко з трибуни Верховної Ради говорить, що ніякого Голодомору не було, а насправді пречудово знає про документи, які зберігаються в архівах, я, звісно, маю право припустити, що докази комуністичних злочинів будуть поступово знищуватися.

      — У комуністичні часи, які ви згадуєте, любили казати, що син за батька не відповідає. Чому Гінзбург мусить відповідати за Симоненка?

      — Я бачив пані Гінзбург протягом двох каденцій у Верховній Раді. Такого відданого, фанатичного і догматичного комуніста, як вона, я ще не зустрічав. Навіть дивно: така сучасна вродлива жінка... Я не раз мав з нею різні дискусії, після яких дійшов саме оцих висновків...

      — Були інші кандидатури на посаду голови Держкомархіву?

      — Не було ніяких кандидатур. Ми постфактум довідалися про це призначення, яке є прерогативою Кабінету Міністрів. Все відбулося тишком-нишком у середовищі так званої антикризової коаліції. А з депутатів ніхто не був проінформований про подібні перспективи... На цю посаду не знайшли нікого, крім пані Гінзбург, яка, до речі, не є фахівцем в архівній справі, не знайшли жодного рухівця чи бютівця, чи хай навіть позапартійного спеціаліста, який знає, що таке архів, і складає йому належну ціну...

      — Тобто ви вважаєте, що була певна домовленість між комуністами і Кабміном?

      — Переконаний. Я думаю, що вся кадрова політика Януковича скерована проти, як він каже, «козлов, коториє мєшают нам жить»... По регіонах йде тотальна «зачистка», що торкається навіть не надто відповідальних посад. Так що невипадково з середовища коаліціантів (і найконсервативнішої їхньої частини — комуністів) і була призначена Ольга Гінзбург.

      — І що, ви вважаєте, що вона власноруч або ж за допомогою помічників виноситиме з архіву документи про Голодомор і нищитиме їх?

      — Нормальні люди такої думки дійсно не допускають: як можна з архіву, з музею, з магазину, врешті-решт, винести якусь річ? Але скажіть, хіба для нас несподіванкою є те, що з держбюджету мільярди крадуть? Нещодавно у львівському державному архіві виявили зникнення кількох тисяч документів. Що ж до документів, які говорять про злочини комуністів, то там, де вони зберігаються, можуть виникнути пожежі або ж хтось з часом виявить пропажу...

      — Мабуть, усі найважливіші документи все ж зберігаються у Москві...

      — Ви знаєте, свого часу світлої пам'яті В'ячеслав Чорновіл залучив мене, Михайла Косіва та інших до видання «Українського вісника»... КДБ шукав нас, але ніяк не міг натрапити на слід видавців «Вісника», який потім переправлявся до Сполучених Штатів. Тепер ця справа вже у Москві. Галушко, керівник КДБ УРСР, у 1991-му, після ГКЧП, вивіз до Росії усю агентурну картотеку. Ми могли б просто вжахнутися, якби дізналися про масштаби співпраці з КДБ... Скажіть мені, чому тільки зараз (тоді як у статусі незалежної держави Україна перебуває з 1991 року) було прийнято рішення про відкриття архівних фондів?

      — А чому б вам про це не спитати у попередніх керівників Державного архіву?

      — Ну, Кучма, Медведчук і вся їхня братва нічим не відрізнялись від радянської влади. Вони вийшли з неї і пуповиною були пов'язані з тим режимом. Але ж уже півтора року новій українській владі... І тільки цим літом у нас виник шанс побачити архіви, що стосуються Голодомору. Але чому мають бути закритими архіви, де є документи стосовно репресій — від 30-х років і до 80-х? Від кого ми ховаємо правду? Я ставлю таке риторичне запитання...

      — І який ваш прогноз — воно ще довго лишатиметься риторичним?

      — А це залежить безпосередньо від того, якою є влада у нашій державі. Зуміли ж свого часу на дуже радикальний крок піти і поляки, і чехи, провівши свого роду шокову терапію, люстрацію... Україна теж мусить зважитися на таке... Бо без цього у нас саме така ментальність, яка є, такі результати виборів, які були у цьому році...

      — Давайте абстрагуємось від теперішньої політики. Вам не здається, що, скажімо, документам князівської доби, які є в Державному архіві, страшна не так комуністка Гінзбург, як неналежні умови зберігання, непристосоване приміщення абощо?

      — Ці небезпеки одного ряду. Зараз московська історіографія, спадкоємиця радянської, просто краде нашу історію і все зводить до принципу «старшого брата». Я вже інколи просто не витримую і не соромлюсь говорити тому ж Затуліну, з яким ми якось посперечались у Шустера, що коли у нас уже буяла писемність і розвивалась культура, на місці вашої Москви ще жаби кумкали... Але тут важливо, що багато документів, які торкаються давньої нашої історії, вже перекочували до московських архівів. Тобто архівна справа є важливіша за Національний банк — там закладена вся наша «генетика».

      — А до попередника Ольги Гінзбург ви не мали зауважень?

      — Ми мали претензій чимало, але це все-таки фахівець архівної справи (йдеться про Геннадія Боряка. — Авт.). І я маю вам сказати, що він був людиною Кучми, але навіть попри це не влаштував чимось теперішню кабмінівську команду...