Меріл Стріп носить Prada? Не вірю!

      Прочитавши два роки тому модний бестселер Лорен Вейсбергер «Диявол носить Prada» (в російському виданні, звичайно, — українські видавці таким неінтелектуальним чтивом не цікавляться), я замислилася: образилася б я чи зловтішно зробила Yes!, коли б сама редагувала модний глянець? В образі головної редакторки нью-йоркського журналу «Подіум» Міранди Прістлі занадто багато правди, щоб бути карикатурою. І той факт, що Лорен Вейсбергер працювала помічницею редакторки найвпливовішого модного журналу — американського Vogue — легендарної Анни Вінтур, досить промовисто свідчить на користь версії, що це гідна публічна помста колишньої підлеглої своїй начальниці. Хоча вже зараз кінокритики констатують: Міранда Прістлі — культовий образ кінематографа, актуальний персонаж сучасного світу, якого давно чекали.

      Утім маю розказати все по порядку ошелешеному цим потоком свідомості читачу. Фільм Девіда Френкеля (до речі, він був режисером серіалу «Секс у великому місті») «Диявол носить Prada», як і однойменний роман Вейсбергер, розповідає про те, як непросто розумній і порядній дівчині, відмінниці журфаку Андреа Сакс, котра мріє працювати в журналі «Нью-йоркер», прижитися у світі глянцю, бутіків, шоу-румів, фешн-сторі, модних ресторанів, тусовок, світських персонажів тощо. Як непросто їй їхати в машині своєї шефині за 84 тисячі доларів, у замшевих штанях від Гуччі і босоніжках від Маноло, що дісталися на халяву, і виконувати мільйон доручень жінки, одне ім'я якої відчиняє безліч дверей Нью-Йорка. Їй усі кажуть, що на цьому місці мріють опинитися тисячі дівчат з усього світу? Та вона жодного разу навіть у руках не тримала цей «Подіум», чого їй про таке мріяти?!

      Фільм починається з того, як кілька дівчат у Нью-Йорку вранці збираються на роботу: трусики-танга, трусики-стрінги, колготки, туш для вій, коротка спідниця, джинси чи діловий костюм — і дрес-код для пред'явлення світу готовий. Андреа приходить влаштовуватися на місце другої секретарки Міранди Прістлі, і чинна секретарка — гламур до кінчиків нігтів — насмішливо пророкує їй крах: у такій страшній спідниці й синтетичному светрику Міранда спопелить її. Але сталося гірше — тиранка і диктаторка взяла її на роботу. А потім ми спостерігаємо перетворення гидкого каченяти на прекрасного лебедя: не витримало добродушне серце стиліста Нейджела, і з заповітних шаф «Подіуму» на Андреа пролився золотий дощ із фірмового шмаття, якими напхані гардеробні журналу. Режисер монтажу дрібно «нашинкував» кадри перетвореної Андреа, так само змонтовані й кадри щоденних приходів Міранди на роботу — десятки фасонів найдорожчих манто, плащів, курточок, пальт, сумок мовчки летять на стіл до Андреа, яку навіть на ім'я не називають — зазвичай «нова дівчина Міранди», а шефиня іменує обох секретарок однаково — Емілі. Андре крутиться в журналі як білка в колесі, режим стає все космічнішим, на приватне життя не залишається часу — тільки трошки на сон. А тим часом поруч проходить життя її друзів, батьків, бойфренда, і тріщина між їхнім розміреним існуванням та її, не належної собі, стає принциповою. Тільки коли в Парижі, на Тижні високої моди Міранда Прістлі каже своїй секретарці комплімент: «У вашому віці я була схожа на вас», Андреа зважується тікати світ за очі.

      Чесно кажучи, роман Вейсбергер не вражав уяву оригінальністю і глибиною, а фільм виграє завдяки вигідності візуалізації моди, до якої можна ставитися як завгодно філософськи, але встояти перед нею вдається одиницям. І я таких не знаю. Центром фільму є янгольськи приваблива виконавиця ролі Андреа — Енн Хетувей (її образ нагадує Одрі Хепберн). А Меріл Стріп у ролі Міранди Прістлі, як на мене, чується дискофмортно. Хоч вона й схудла для цієї ролі втричі, хоч їй і пророкують «Оскара» за «Диявола...», хоч стилісти і намагалися надати їй рис типової «пожирачки» найтехнологічніших продуктів краси, гламурна світська левиця вийшла не дуже переконлива.

      До прес-показу компанія «Геміні» ще не встигла зробити українську копію фільму, а в російській Міранду Прістлі озвучувала редакторка журналу L'Officiel—Росія Евеліна Хромченко. Її притишений і трохи гугнявий у своїй металевості голос суттєво псував Меріл Стріп. Шкода, пізно підказувати відповідальним за підбір акторів, що для ролі Міранди народжена Шерон Стоун.

      В американський прокат фільм «Диявол носить Prada» вийшов 30 червня і зібрав дуже хорошу касу. Очевидно, в наших кінотеатрах він теж буде популярний, оскільки легкий, про офіс, та й оку приємним. Схоже, він потрапить у категорію стрічок, які здатні піднімати жіночий настрій, коли приходить зимова хандра чи неприємності в особистому житті.