Кожен підліток рано чи пізно виросте. І кожен кумир тінейджерів iз часом змушений буде подорослішати. Кінозірка Алісія Сільверстоун, яку обожнювали тінейджери 1990-х, — не виняток. Позавчора ця мила білява дівчина розміняла четвертий десяток років, але й досі багато хто сприймає її як ту симпатичну дівчинку з кліпів групи «Аеросміт». Чи є життя після ролі «підліткової зірки»?

Прочитавши два роки тому модний бестселер Лорен Вейсбергер «Диявол носить Prada» (в російському виданні, звичайно, — українські видавці таким неінтелектуальним чтивом не цікавляться), я замислилася: образилася б я чи зловтішно зробила Yes!, коли б сама редагувала модний глянець? В образі головної редакторки нью-йоркського журналу «Подіум» Міранди Прістлі занадто багато правди, щоб бути карикатурою. І той факт, що Лорен Вейсбергер працювала помічницею редакторки найвпливовішого модного журналу — американського Vogue — легендарної Анни Вінтур, досить промовисто свідчить на користь версії, що це гідна публічна помста колишньої підлеглої своїй начальниці. Хоча вже зараз кінокритики констатують: Міранда Прістлі — культовий образ кінематографа, актуальний персонаж сучасного світу, якого давно чекали.

Список-результат номінації «Обрії» найбільше, либонь, віддзеркалює проблемність сучасного українського суспільства. Не дивно: тут репрезентована адаптаційна література — книжки, які допомагають успішно соціалізуватися. Серед семи видань, визнаних читачами найважливішими, — п'ять заторкують мовні проблеми. Це вельми тривожний симптом, бо за нормальних умов нація звертає мало уваги на свою мову — це як повітря, якого не помічаєш, поки тобі його не перекриють. Леся Ставицька (книжки котрої також у «чудовій сімці») поставила цій анемії діагноз: «Інформативна незабезпеченість українського слова».