Тест на живучість

      Сергію — 36 років. Він живе з дружиною в невеликому селі непoдалік Вінниці, виховує двох дітей і формально ніде не працює. Хоч насправді вся його родина гарує з ранку до ночі, вирощуючи на 20 сотках по два урожаї капусти, помідорів та огірків, які возять продавати то на Київ, то на Харків, то аж у Росію — в залежності від кон'юнктури ринку, тобто ціни, яку за ці овочі пропонують. На той рік підприємець розширюватиметься: забрав із господарства мамин земельний пай, щоб посіяти в полі городину — моркву і буряки.

      При цьому офіційно фермерське господарство він не реєстрував, бо законодавством дозволено працювати, не створюючи юридичну особу, а просто приєднавши ділянку до присадибного господарства. Відтак вінничанин заробляє, не платячи жодних податків, окрім земельного. Таким дрібним господарям, як він, влада повинна була б допомагати ставати на ноги, а насправді в Києві й на місцях тільки й шукають шляхів, як би отримати зиск із молодих та підприємливих. І, як не дивно, знаходять відповідні схеми.

Сотки, що годують мільйонні міста

      За даними Мінагрополітики, таких, як Сергій, понад 610 тисяч селян-пайовиків, що забрали свою землю і обробляють (чи не обробляють, бо не в змозі) її, власників одноосібних чи особистих селянських господарств, як їх називають у законі. Ще 12 мільйонів населення працюють на менших ділянках — у присадибних господарствах, розмір яких коливається від 5 соток до 2 гектарів. Власне, це незчисленні городи наших із вами мам та дідусів-бабусь, яким щороку доводиться допомагати садити картоплю і сіяти буряки.

      У сільському міністерстві вважають, що за індустрійного розвитку аграрного виробництва в цієї мільйонної армії трудівників села немає перспективи. Навіть у молодих та енергійних хлопців, які змогли з грядок заробити на трактор і перерости до кількагектарного «бізнесу». Єдине, що стримує чиновників геть не рахуватися з так званим «дрібнотоварним виробником», так це уперта статистика, яка з року в рік повторює, що 90 відсотків картоплі, 70—80 відсотків овочів та фруктів, 50—60 відсотків молока та м'яса надходить на ринок саме звідти, з-під потрісканих рук простих селян, що не втомлюються годувати місто за умов занепаду колишніх колгоспів.

Оподатковувати чи не оподатковувати?

      Сусіди до Сергієвого бізнесу ставляться також по-різному. Його самого поважають і загалом схвалюють, що чоловік не п'є, а ділом займається, але от що «ніде не робить» — це, вважають, погано. Керівник господарства, колишній голова колгоспу, в якого працює більшість місцевих селян, на таких як Сергій, бурчить: «Я, як дурак, вкалую, он які «налоги» плачу, а в нього ні за зарплату, ні за податки голова не болить!»

      Баба Катя, сусідка через два двори і визнаний на вулиці авторитет, дивиться на цю проблему з іншого боку. Каже, недовго тому бізнесмену залишилося заробляти на капусті. От, мовляв, скоро приймуть закон, і будуть усі, як при Сталіні, податок платити з кожного двору — і за яблуні, і за груші, і за помідори з огірками, і м'ясо здаватимуть, і молоко, і яйця... Про таке нововведення жіночка чула нещодавно по радіо.

      Й справді, у Верховній Раді зареєстровано законопроект, який передбачає вести оподаткування для присадибних (вони ж — особисті селянські) господарств. Щоправда, за ініціативу Комітету із питань фінансів і банківської діяльності навряд чи проголосує більшість депутатського загалу. Принаймні лідер фракції Аграрної партії Катерина Ващук, так само як і «нашоукраїнець» Іван Томич, голова Комітету з питань аграрної політики і земельних відносин, запевнили «УМ», що ні комітет, ні фракція аналогічне нововведення не схвалюють. «Це — удар для мільйонів селян. Ми цього не підтримаємо ніколи», — каже Ващук. Хоча наявність намірів багато про що свідчить.

2 «пільгові» гектари означають 22

      А мало ж бути все навпаки. Минуло майже півроку відтоді, як вступив у дію Закон «Про особисте селянське господарство», покликаний якщо не перетворити одноосібників із пасинків у рідних для держави дітей, то принаймні законодавчо легалізувати їхню діяльність і поставити за визнанням на один рівень із тими ж фермерами, колективними, приватними й державними підприємствами, що працюють на землі замість реформованих колгоспів.

      Згідно із законом, селяни можуть використовувати під городи та для власних потреб земельні ділянки, розміром до двох гектарів, передані у власність або оренду. Окрім того, в документі визнано право розширювати грядки за рахунок паю. Пам'ятаєте, указ Президента від 3 грудня 1999 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки» передбачав «надання громадянам, яким у встановленому порядку із земель КСП відведено земельні ділянки в натурі на основі земельної частки (паю), можливості розширювати особисті підсобні господарства без створення юридичної особи за рахунок цих ділянок»?

      «Президентську» норму закріпив і новий Земельний кодекс, і Закон «Про особисте селянське господарство». Фактично, це зняло обмеження на право обробляти лише 2 гектари, не реєструючись і не сплачуючи прибутковий податок. Адже, нагадують юристи Проекту розвитку агробізнесу в Україні Міжнародної фінансової корпорації, якщо в деяких областях, приміром, на Закарпатті, на пай не припадає і гектара землі, то в інших регіонах — на Херсонщині чи в Криму — пай може сягнути і 17—20 гектарів. Словом, існує цілком законна «лазівка», яка дозволяє фермерувати — вирощувати й продавати урожай, — користуючись усіма пільгами присадибного господарства. Так, як чинить Сергій, якому не потрібно реєструватися як приватному підприємцю зі всіма наслідками, як то сплата єдиного податку (між іншим, від 50 до 200 гривень на місяць — в залежності від регіону) та вистоювання довжелезних черг у податковій зі звітами наприкінці місяця.

Дрібних можна ігнорувати?

      Передбачає закон й інші преференції селянам. Адже їм дозволено «орендувати» техніку, інвентар, розводити свійських тварин і птицю, які разом із бджолосім'ями та багаторічними насадженнями належать до майна, що може використовуватись для ведення особистого селянського господарства. Розмір «орендної плати» в такому випадку визначається теж за домовленістю. Так само, як і ціни за зорану чи скошену сотку.

      Окрім того, завдяки новим нормам може суттєво зменшитись офіційна кількість безробітних, бо незабаром особи, які працюють в особистому селянському господарстві і більше ніде, належатимуть до категорії зайнятого населення, але із застереженням: їхній місячний прибуток повинен дорівнювати, а якщо пощастить, і перебільшувати мінімальну заробітну плату. Для цього Кабмін уже два місяці тому мав визначити допустимий максимальний неоподаткований прибуток. А одним із наслідків визнання зайнятості досі офіційно безробітних селян має стати те, що члени ОСГ підлягатимуть загальнообов'язковому соціальному страхуванню та отримуватимуть пенсію.

      Але оскільки одноосібники в Мінагрополітики не в пріоритеті, то й уряд відповідно, не кує й не меле в напрямi виконання схваленого закону. Проігнорували у виконавчій владі й 10-ту статтю, якою передбачено державну підтримку особистих селянських господарств «відповідно до загальнодержавних і регіональних програм за рахунок державного і місцевих бюджетів», — Кабінет Міністрів навіть не заїкався про відповідний рядок у держбюджеті на 2004 рік.

Тим часом податківці насуваються

      Та податківці не полишають надії поповнити діряві бюджети за рахунок одноосібників та власників особистих селянських господарств. Оподаткувати «пільговиків» цілком можливо, якщо змінити цільове призначення землі. Так, сьогодні селяни масово оформлюють державні акти на свої городи. Частині з них, замість того щоб виділити землю на ведення особистого селянського господарства, у сільрадах ставлять інший запис — «для ведення товарно-сільськогосподарського виробництва».

      «Дехто навіть не звертає уваги на цю зміну, доки не отримує податкового повідомлення про те, що на такі землі пільги не поширюються, тож слід сплатити податок на прибуток», — зазначають експерти МФК. Тим же, хто звертає увагу, доводиться спілкуватися із чиновниками районного рівня, які переконують, що саме товарне виробництво для селян «правильне»,  інакше обіцяють не видавати документи на землю років так зо два...

      Якщо вам ще не видали держакти «для товарного виробництва», виправити ситуацію можна, наполігши на законній зміні цільового призначення землі. В іншому випадку слід вимагати виправлення запису в державному актi або на зміні цього самого держакта. А ще слід бути дуже уважним під час оформлення документів. «Законодавство щодо сільського господарства у нас фрагментарне. У Німеччині, якщо маєш до двох гектарів землі, то взагалі не вважаєшся підприємцем, а в нас це питання ще докінця не врегульоване», — відзначає Роман Курінець, експерт громадської організації «Інститут сільського розвитку» і один із розробників Закону «Про особисте селянське господарство».

      Отже, селянські господарства ростуть, множаться, нарощують м'язи і вмирають, як той бур'ян при дорозі, держава їм не допомагає. Проте з часом починає подумувати, якби позаважати. Власне, інаше й не могло бути в країні, де Президент та відповідальні чиновники з Кабінету Міністрів та Мінагрополітики через день підкреслюють, що майбутнє — за великотоварним виробництвом, тобто нині приватизованими колгоспами, де збережено «цілісність майнового комплексу». І ніхто з владних мужів не працює над стратегією, планом, програмою, як стимулювати ефективних дрібних господарів рости. Так само, як десять років тому ніхто не бачив у фермерах, які не мали чим обробляти 50 гектарів, майбутніх орендарів-тритисячників. Тому тільки одиниці з них змогли витримати жорсткий тест на живучість. Чи зможуть аналогічний тест витримати селяни?

ОФІЦІЙНО

      Згідно із Законом «Про особисте селянське господарство» органи місцевої влади повинні сприяти селянам в:

— організації у сільській місцевості кредитних спілок, сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів для надання послуг із заготівлі, зберігання, переробки та збуту сільськогосподарської продукції, спільного використання технічних і транспортних засобів та соціально-побутового обслуговування, забезпечення кормами і молодняком худоби та птиці;

— організації діяльності з надання інженерно-технічних, ветеринарних, агрономічних, зоотехнічних та інших послуг, а також послуг із забезпечення сортовим насінням, садивним матеріалом, племінною та продуктивною худобою, гібридами та кросами птиці, сільськогосподарською технікою та обладнанням;

— виділенні земельних ділянок єдиним масивом;

— отриманні кредитів для будівництва житла, господарських будівель і споруд, придбання сільськогосподарської техніки та обладнання;

— в організації у сільській місцевості фахової підготовки та перепідготовки членів особистого селянського господарства.