Сергію — 36 років. Він живе з дружиною в невеликому селі непoдалік Вінниці, виховує двох дітей і формально ніде не працює. Хоч насправді вся його родина гарує з ранку до ночі, вирощуючи на 20 сотках по два урожаї капусти, помідорів та огірків, які возять продавати то на Київ, то на Харків, то аж у Росію — в залежності від кон'юнктури ринку, тобто ціни, яку за ці овочі пропонують. На той рік підприємець розширюватиметься: забрав із господарства мамин земельний пай, щоб посіяти в полі городину — моркву і буряки.

При цьому офіційно фермерське господарство він не реєстрував, бо законодавством дозволено працювати, не створюючи юридичну особу, а просто приєднавши ділянку до присадибного господарства. Відтак вінничанин заробляє, не платячи жодних податків, окрім земельного. Таким дрібним господарям, як він, влада повинна була б допомагати ставати на ноги, а насправді в Києві й на місцях тільки й шукають шляхів, як би отримати зиск із молодих та підприємливих. І, як не дивно, знаходять відповідні схеми.

Деякі сільські ради додумуються до інших схем оподаткування селян. Зокрема, мешканці сіл Тутовичі та Цпцевичі, що в Сарненському районі на Рівненщині, скаржаться на свого сільського голову.