Незряча — доля, але не вдача

      На екрані кіровоградського місцевого телебачення час від часу з'являється імпозантний чоловік у темних окулярах: грає на фортепіано, співає, спілкується з гостями передачі, готує їжу. І важко відразу зрозуміти, в чому його відмінність від інших. Хіба що беруть за душу історії з сучасного життя людей з особливими потребами, інвалідів — із них дуже мало веселих чи зі щасливим кінцем... Настільки знати усі проблеми цих людей, відчувати їхній біль може хіба що людина з тим же досвідом. 56-рiчний Григорій Рева і справді один із них, він втратив зір давно, але життя не зламало цього чоловіка. Він продовжує боротися і допомагати іншим.

Григорiю у дитинствi сусiд вибив око картоплиною

      Минуло вже 20 років, як Григорій Рева втратив зір. За цей час довелося пройти і Крим, і Рим, і мідні труби. На війні загинув батько, за кілька років після трагедії померла мати. Втратив Григорій і дружину — вона теж була інвалідом. А потім був переїзд з Баку в Україну, в Кіровоград, пошук засобів для виживання, можливостей для творчої реалізації. Всього і відразу досягти не вдалося, але його життєва історія чи не найцікавіша з тих, які він постійно розповідає в своїй передачi «Зустрiчi з Григорiєм Ревою».

      Хвороба очей була у Григорія з дитинства. В 11 років сусідський хлопець картоплиною вибив одне око. Але це не завадило закінчити театральну школу, грати в драмтеатрі. Далі закінчив педагогічний інститут, викладав у школі та ВНЗ. Але коли зір почав різко падати, закінчив республіканську школу масажистів — усе ж якийсь заробіток. Хоча зараз вже на цей фах не вистачає фізичних сил.

      Усе життя Григорій пише музику (за останній час запатентовано 11 пісень), складає вірші, фотографує (навіть сьогодні!). Одружився. Втративши зір, не впав у відчай, не застиг в очікуванні чиєїсь допомоги, а сам почав допомагати товаришам по нещастю.

      З 2000 року на каналі «Кіровоград» час від часу почала з'являтися передача «Хай радість лине в кожен дім». Перші передачі — такі собі мистецькі вечори до свят. Учасниками і головними особами дійства були інваліди-митці Кіровограда. Автором ідеї та сценарію — Григорій Рева. Щоб підтримати колег і привернути до них увагу інших кіровоградців, він організував захід і запросив знімальну групу. А далі подумав: чому б і самому не робити передачу? Тим більше що є деякі навички, а режисери його сценарії сприймали на ура.

      Передача давалася непросто. Керівництво телевізійного каналу деякий час ідею незрячого автора і ведучого не сприймало. Був збір підписів інвалідів, ходіння по кабінетах, захист ідеї. За цей час Григорiй став членом Національної спілки журналістів України. Не завжди його передачі сприймали однозначно: бувало, не вірили, що такі талановиті й гарні люди — інваліди. А тим часом одяг для передач збирали усім світом — хотіли хоч раз в житті виглядати гарними і щасливими. І з початку 2006 року передача «Зустрічі з Григорієм Ревою» почала виходити двічі на місяць. За роботу стали платити, але автора в штат так і не взяли.

      Непомітно передача перетворилася в таку собі громадську організацію чи клуб. Рубрики збіглися із напрямами роботи клубу. «Це ми можемо», «Концертна зала» — долі й досягнення людей з особливими потребами. Тут і прикуті до інвалідного візка вишивальниці та поетеси, німі танцівниці, сліпі композитори, паралімпійці. І багато інших, не менш видатних, як на стан здоров'я, людей. Для них мистецтво є віддушиною, поринанням в інший світ, доказом своєї спроможності в житті. Тільки цінують таких митців, каже Григорій Рева, набагато менше. А ще менше — розуміють. Про це у наступній, чи не найширшій рубриці — «Життя-побиття наше». Красномовно, правда? На цю тему Григорій може говорити довго.

Боротьба інваліда за нормальне життя

      Структури соціального захисту, фонди — тільки спілкування з ними відбирає в інвалідів кілька років життя, впевнений незрячий автор. Та і чому така назва: «захисту»? Держава повинна дбати в основному не про захист, а про нормальне життя своїх громадян. А на ділі більша частина працівників соціальних структур байдуже відпрацьовує свої години, а деякі, розповідає Рева, зловживають владою над людьми. А є ж ще громадяни, які інвалідів за людей не вважають і систематично над ними знущаються. Та і вони, мабуть, допікають менше, ніж загальний стан свідомості суспільства. Людей з обмеженими можливостями ніби не існує: для них немає умов у звичайних магазинах, бібліотеках, школах, немає чи не найважливішого — роботи. Сам Григорій Рева вже кілька років домагається можливості викладати в школі. Листи на підтримку цієї його ініціативи до керівників обласного управління освіти надіслали вже з десяток організацій та установ. Але з місця справу зрушити так і не вдалося.

      Транспортне питання — окрема тема і рубрика. Є в Кіровограді, й не тільки в ньому, водії, які роками не зупиняють інвалідам: «Нема чого безкоштовно їздити!» Це при тому, що інвалід без нагальної потреби нікуди й не поїде. А пішки багато з них нікуди і не дійде... У транспортному відділі Кіровоградського міськвиконкому маршруток iз такими номерами часто не можуть знайти.

      Ще чимало тем і рубрик у передачі Григорія Реви. В її рамках створено безкоштовний універсальний магазин речей. Інваліди на адресу редакції пишуть про свої потреби (повірте — у частини з них не вистачає коштів або сил навіть на секонд-хенд), а з екрана лунає заклик про допомогу до всіх добродійників. Пізніше таких меценатів Григорій запрошує в передачу, робить iз ними сюжети тощо. Чому не займається тим же  з якимсь інвалідним товариством? Не хоче навіть зв'язуватись: з дієвими і чесними організаціями життя не зводило, при владі традиційно опиняються не завжди чесні люди. Скаржитися інваліди не будуть,  мовляв, кому цікаві наші проблеми..? Тому і працює Григорій сам.

      Правда, мріє журналіст про інше: розширити кулінарну рубрику в цілу передачу і забути про проблеми свого щоденного життя, тим більше готує Григорій відмінно. Екзотично це виглядає: незрячий чоловік працює  ножем віртуозно, готує східні страви (мама — армянка). Але така мрія потребує не лише бажання, а й спонсорів.

      Не просить Григорій Рева багато для себе й інших людей з особливими потребами: хоч соломинку простягніть тим, хто поряд. Головне, не відштовхуйте, не дайте зламатись!