«Вас, дєвушка, шо-то не устраіваєт?» — продавщиця з київської Петрівки суворо зсунула брови, спочатку неправильно зрозумівши моє белькотіння «Ой, а що це у вас — Дженіфер Лопес? А це — Брітні Спірз? А де... гм... Анна Ярославна французька, як вона сама про себе рідною кирилицею накреслила — «Регіна»? Чи якась інша відома феміна — тільки наша, українська?!» Коли ж усі непорозуміння були усунуті, ми розсталися з тьотею Сашею найліпшими приятельками: я пояснила їй, що збираю школярські зошити для колекції, і мене цікавлять їхні обкладинки найрізноманітнішого штибу (але Вінні-Пухів прошу мені більше не пропонувати — їх та інших мультяшних почвар маю вже досить). Моя нова знайома, напаковуючи мені торбинку з зошитами, тільки кивала головою: мовляв, клієнт, який платить гроші, завжди правий, хай які б там у нього не були заскоки...