Віктор Гонтарів — художник, який свій творчий почерк вдосконалює протягом усього життя. Причому в різних площинах образотворчого мистецтва. Відділ промислової естетики проектного інституту, навчання в художньо-промисловому училищі імені Мухіної за фахом «художник-монументаліст», станковий живопис, розпис стін будинків, майстерня історичного мистецтва на кафедрі монументального живопису — він наче боявся пропустити бодай найдрібнішу деталь із того, що зветься професією. Така наполегливість та сумлінність трансформувалася в поглиблене розуміння художником змісту сюжетів, які лягають на полотно. Загалом, головними об'єктами його творчості є людина і природа. Причому не вирвані з контексту, а такі, що мають свою історію і... свою мудрість. Остання полягає в тому, що треба прагнути гармонії навіть тоді, коли світ, змучений конфліктами, вже розучився цю гармонію відчувати. Найдовше відвідувачі виставки затримувалися біля картини «Прогулянка з музою», на якій пишнотіла дівчина наливає по вінця келих вина.
— Задум зробити таку виставку в Національному музеї з'явився ще років сім тому, — розповідає заслужений художник України, член-кореспондент Академії мистецтв Віктор Гонтарів. — Я давно готувався до цієї виставки, але через стан здоров'я — мав нещастя потрапити в автомобільну аварію — довелося перенести її аж на 2006 рік. Зараз у Національному музеї експонується 63 моїх роботи. Здебільшого це полотна останніх десяти років, найбільше з того, що я написав протягом 2000-х.
На відкритті виставки був також презентований альбом і каталог «Зоряний віз Віктора Гонтаріва», наклад якого, щоправда, зазнав суттєвих втрат ще до цієї події: студенти Віктора Гонтаріва з Харківської академії дизайну і мистецтва слідкують за мистецьким процесом, а якщо це стосується вчителя, то й поготів.
Виставка харківського художника Віктора Гонтаріва у Національному художньому музеї працюватиме до 29 жовтня.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
