Один замість 36

      Українські хірурги — дай їм лише нормальну апаратуру й інструменти — можуть творити з «поламаними» людьми справжні дива і ставити на ноги пацієнтів незгірш за своїх американських колег. У цьому журналістка «УМ» переконалася після візиту до Інституту травматології та ортопедії АМН України — закладу, до якого звертаються люди з найскладнішими переломами, вивихами, гнійними процесами тощо. Як розповів «УМ» заступник директора інституту професор Сергій Семенович Страфун, очолювана ним клініка мікрохірургії займається реконструктивно-відновлювальними операціями на кінцівках, починаючи із пересадки пальців зі стопи на кисть і закінчуючи ендопротезуванням кульшового (по-російськи «тазобедренного») і плечового суглобів. Найчастіше до клініки потрапляють дуже важкі хворі, яким не змогли допомогти ані численні операції у традиційних лікарів, ані всілякі припарки і примочки від народних цілителів.

      «До нас звертаються люди, які досить довго і неефективно лікувалися, перенесли по 5, 10 і навіть 15 операцій і практично втратили надію на відновлення функції верхньої кінцівки, — стверджує Сергій Страфун. — Йдеться перш за все про пацієнтів, які отримали високоенергетичну травму під час автокатастрофи, падіння з мотоцикла чи невдалого приземлення з висоти. Достатньо серйозна травмуюча енергія завдає шкоди багатьом структурам на верхній кінцівці: ламає кістки, розчавлює м'язи, розриває нерви... Після такої травми рука в людини може висіти непорушно, незважаючи на правильне зрощення кісток. Адже без нормального судинного живлення і нервового з'єднання неможливо навіть зігнути пальці у кулак. Для того, аби зробити цей, здавалось би, простий рух, треба задіяти цілих 36 м'язів, які нервуються трьома нервами! Варто пошкодити бодай одну з цих структур, і пацієнт не зможе керувати рукою так, як до хвороби. Уявіть собі ситуацію, коли на руці загинули всі м'язи...»

       За словами Сергія Семеновича, у клініці мікрохірургії зараз перебуває  пацієнт, який до останнього часу вважався невиліковним. Чоловік потрапив до лікарів з авульсією (відривом) корінців плечового сплетення — травмою, характерною для мотоциклістів. Людина на великій швидкості падає з мотоцикла, отримує потужний удар по надпліччю, і сила цього удару буквально висмикує корінці плечового сплетіння. Найстрашніше, що жоден м'яз на такій руці не рухається, жоден нерв не працює, і такі хворі практично втрачають функції верхньої кінцівки. Ушкоджена рука висить, наче огудина, і пацієнт не може ані ворухнути пальцями, ані відвести руку від тулубу, ані знизати плечем... До того як потрапити до київських травматологів, мотоцикліст практично втратив надію на одужання. Тепер же, після проведеної реконструкції, у нерухомій кінцівці потроху починає відновлюватись чутливість. Медики кажуть, що після пересадки тканин із шиї на руку чоловік зможе виконувати елементарні згинання і захвати. Про те, щоб знову сісти за кермо, звичайно, не йдеться...

      Інший пацієнт клініки мікрохірургії, чий випадок медики називають дуже важким, чотири роки тому травмувався в Москві. Василь поїхав до білокам'яної на заробітки, працював на будівництві, аж поки одного дня з ним не стався нещасний випадок — руку українця аж по плече намотало на механізм лебідки. Як результат — множинні відкриті переломи плечової кістки і кісток передпліччя, розчавлення м'яких тканин на руці, розриви судин, пошкодження серединного і променевого нервів — двох нервів із тих трьох, які нервують верхню кінцівку... У Василя стався некроз тканин: практично усі м'язи на передпліччі, які дозволяють зігнути руку в кулак, загинули. Як розповідає Сергій Страфун, потерпілому непогано зробили кілька оперцій у Москві та в рідному Луганську, але лікарі працювали, в основному, за застарілими методиками. Тому кістки успішно зрослися, а от м'язи на передпліччі повністю відмерли, і функції кисті були незворотно втрачені. Єдине, що міг зробити Василь правою рукою через три роки після травмування, так це підняти її від плеча. Пальці та кисть залишалися непорушними.

      Сьогодні після операції у столичних «ескулапів» Василь може потроху ворушити пальцями. Медики пересадили на передпліччя пацієнта взятий із його ж тіла найширший м'яз спини, який тепер може перебувати у положенні біцепса. Новий біцепс частково компенсує функцію втраченого м'яза, поволі починає працювати на згинання пальців.

      Звичайно, те розмаїття функції кисті, яке має здорова людина, у хворого не відновиться ніколи, і для цього є об'єктивна причина. Замість згаданих 36 м'язів руки у чоловіка буде функціонувати тільки один, та й то взятий зі спини. Водночас лікарі стверджують, що після кількох стабілізуючих операцій у хворого відновляться основні захвати: трипальцевий захват, ключовий і щипковий. Цього вистачить, аби оперувати ложкою, піднiмати книгу чи виконувати елементарну хатню роботу.

      Таких історій пан Страфун може розказати чимало. Так, водій автобуса, якому загрожувала ампутація руки, після операції у клініці повернувся до роботи. В іншого пацієнта в результаті травми почала гноїтися велика гомілкова кістка, і йому вже збиралися робити ампутацію мертвої ділянки кістки. А в клініці Інституту травматології та ортопедії АМН України чоловікові зробили складну операцію, завдяки якій він зберіг ногу і тепер може нормально ходити. Як пояснив «УМ» професор Сергій Страфун, медики вирізали зі здорової ноги малогомілкову кістку з клаптиком шкіри та шматочками судин і нервів, а потім пересадили кістку на хвору ногу, на місце дефектної великогомілкової кістки. Звичайно, операція дуже складна, але в умовах, коли постає питання — ходити чи не ходити — це краще, ніж ампутація кінцівки.