Українські хірурги — дай їм лише нормальну апаратуру й інструменти — можуть творити з «поламаними» людьми справжні дива і ставити на ноги пацієнтів незгірш за своїх американських колег. У цьому журналістка «УМ» переконалася після візиту до Інституту травматології та ортопедії АМН України — закладу, до якого звертаються люди з найскладнішими переломами, вивихами, гнійними процесами тощо. Як розповів «УМ» заступник директора інституту професор Сергій Семенович Страфун, очолювана ним клініка мікрохірургії займається реконструктивно-відновлювальними операціями на кінцівках, починаючи із пересадки пальців зі стопи на кисть і закінчуючи ендопротезуванням кульшового (по-російськи «тазобедренного») і плечового суглобів. Найчастіше до клініки потрапляють дуже важкі хворі, яким не змогли допомогти ані численні операції у традиційних лікарів, ані всілякі припарки і примочки від народних цілителів.

Про те, куди людська душа потрапляє після смерті — до райського саду чи на «довічне ув'язнення» до пекла, розчиняється у безкрайньому космічному «ніщо» чи реінкарнується у баобабі в одному з наступних втілень — можна сперечатися до нестями і все одно не дійти згоди. Щодо бездиханного тіла, то його подальша доля визначається залежно від місця й обставин, за яких людина скінчила свій життєвий шлях. І всі тіла самогубців та людей, які померли насильницькою чи раптовою смертю, небіжчиків, чия особа не встановлена, а також людей, які загинули за нез'ясованих обставин, перед похованням обов'язково потрапляють до моргів судмедекспертизи. Трупи людей, які потонули у водоймі чи потрапили під КАМАЗ, згоріли на пожежі чи випали з балкона, отруїлися пігулками чи отримали кулю в серце, замерзли на вулиці чи просто лягли ввечері спати, а вранці вже не прокинулися, зберігаються у спеціальних морозильних камерах, чекаючи своєї черги на розтин. Судмедексперти з'ясовують точні причини смерті й через деякий час віддають тіло родичам чи близьким загиблого...