Ніж збиткувати — худобу під ніж

      Прикро, однак чим більше років українській незалежності, тим залежнішим стає село від «специфічної» політики держави. Усі без винятку Кабміни, прийшовши до влади, обіцяли з толком «лупати скалу» агропромислового комплексу, проте на етапі декларацій держмужі «вичерпувалися». Нiби наслідуючи приклад богині Фетіди, котра занурювала свого сина Ахіллеса у води Священної ріки Стікс, аби зробити його невразливим, наші урядовці нефахово хапали екс-колгоспне «тіло» з усіх боків, тим самим «нагородивши» селянина не однією «ахіллесовою п'ятою».

Паспортизація корівок

      Непідготовленим, якщо не вбивчим, селяни називають, поміж інших, наказ № 342 Мінагрополітики, згідно з яким кожна худобина повинна мати не тільки ветеринарну картку, а й паспорт і бірки на вухах. Фахівці кажуть: рівняємося на Європу, вже й Росія взялася за цю проблему. І ми повинні контролювати санітарний стан, епізоотичну ситуацію і якість продукції тваринництва, переміщення худоби в Україні, її експорт та імпорт, коментує ситуацію начальник Запорізького облуправління агропромрозвитку Володимир Журавльов.

      Сільчани розуміють: лад потрібен. Та чому в нашій державі його наводять зазвичай у пожежному порядку? Чому їх не поінформували вчасно? З багатьох районів надходять сигнали про збої в ідентифікації тварин, яку розпочали влітку. Відгодовану за літо худобу під осінь люди хочуть здати на м'ясо, а їм відмовляють. Такий сигнал до корпункту «УМ» надійшов, зокрема, з Василівського району.Чому власники худоби в селі Кам'янське мають потерпати від того, що ветслужбі забракло якихось бірок? Затримка з реалізацією відгодованої худоби відбувається щонайменше в третині районів регіону.

      З часом «паспортизація» тварин, поза сумнівами, буде в кінцевому підсумку сприяти підвищенню якості того, що потрапляє на прилавки продмагів. Сьогодні ж м'ясні ринки стають, нехай і тимчасово, ще більш неконтрольованими. Нині селами Запоріжжя шастає майже двісті агентів-клеймачів. Проблема не стільки в тому, що офіційна такса послуги — 13 гривень 50 копійок, однак люди доплачують спритникам зайве — добровільно, аби відгодований бичок не втратив вагу до здачі його посередникам. Ті ж, скуповуючи по селах худобу, користуються ситуацією і все скупіше оплачують працю сільчан. За безцінь беруть і неідентифіковані голови ВРХ, аби збути їх нелегітимними каналами. Такий безлад вигідний всім — окрім виробника і споживача.

      З 1 жовтня, нагадує начальник облуправління ветеринарної медицини Валентина Стулова, сільгоспвиробник не зможе здати і молоко від «непроштампованої» корови. Усього ж у приватному секторі регіону ідентифіковано до тридцяти тисяч голів великої рогатої худоби (близько половини), в господарствах з юридичним статусом — на 10 тисяч більше. Тим часом жовтень уже постукав у двері усіх ферм і хлівів. Не уточнюючи їхньої форми власності.

      Попри все, на Запоріжжі ще збереглися колективні тваринницькі «оази». Не завис ніж над поголів'ям, зокрема, в агрофірмах «Нива» і «Росія» Бердянського району, «Приморський» (цей племрепродуктор одержує до мільйона чистоприбуткових гривень щороку), ТОВ «8 Березня» Новомиколаївського району, у кількох десятках інших.

      «Паспортизація» худоби поповнила «букет» причин різкого здешевлення, від восьми до чотирьох гривень за «живий» кілограм ВРХ, однак ця проблема нині відійшла на другий план. Наразі дедалі більше роздратування у сільгоспвиробників викликає декларація Кабміном чергового «доброго наміру» — встановлення мінімальної закупівельної ціни на молоко. А ними, отими «благими намєрєніями», куди шлях вимощений? Саме той випадок, коли доцільно згадати біблiйне: до пекла!

      «До пекла безпорадності», — гірко-дотепне уточнення можна було почути в селі Різдвянка, дорогою до адмінбудинку згаданого вище ТОВ «8 Березня». Це господарство змушене було скоротити череду ВРХ до 780 голів, однак молочне скотарство тут не квапляться пускати під ніж, тоді як приватні підприємства вже це роблять.

      Сільський голова Григорій Білик навів мені невтішну статистику. У Різдвянці мешкає близько 660 сільчан, і якщо колись у кожному дворі була корова, то тепер їх лишилося лише 128. У селі мені сказали, що нині той, хто, нехай і вимушено, позбувся худобини, той до певної міри навіть радіє! Бо з 1 жовтня, вважають різдвянківці, «почнуться ветеринарні репресії».

Ціни по-кабмінівськи

      Квапиться люд виручити якусь копійку за своїх червоних, чорно-рябих чи бурих годувальниць і з іншої причини: люди упевнилися, що на місцях «кабмінівський мінімум» ігнорують. Відверто і, що головне, безкарно заготівельники і копійки не набавили селянам за молоко. На міських ринках, звісно, можна продати по 2,20—2,40 за літр, однак не тішать селян тарифи і автоперевізників, плюс ринковий збір — і від виручки ті ж копійки й залишаться.

      Директора різдвянківського ТОВ Валерія Прибора також вже «дістає» цінова політики держави в АПК, точніше — її відсутність! Уряд дійсно вирішив, що за тонну молока вищого сорту виробник повинен одержувати не менш як 1250 гривень, першого — 1200, другого — 1100 (за 10-відсоткові вершки — навіть 4080 гривень). Один мій співрозмовник, із так званих «маленьких» українців, провів дотепну паралель: «Так це і я так можу сказати своїй кумі: тратиш на цукерки і цяцьки для онуки півсотні? Купуй на сотню! А в неї ж на витребеньки стільки нема!». Немає і механізму задіяння «доброго наміру» Кабміну. Новомиколаївський молокозавод як платив по 650 гривень за тонну молока різдвянківського ТОВ, так і платить.

      Аналогічна (стабільно важка, якщо скористатися дипломатичною термінологією медиків) ситуація склалася і в інших районах: 65—70 копійок за літр продукту. Більшість переробних підприємств, до того ж, молоко беруть свіжим, а ось платять за нього лише на другий-третій день — така схема діє, зокрема, у Куйбишевському і Розівському районах.

      Чи не єдиний приємний виняток у молочному бізнесі регіону — мелітопольське ПП «Олком». Мешканці навколишніх сіл досі згадують добрим словом Олега Олексенка — засновника і співвласника цього потужного переробного підприємства, депутата-нашоукраїнця, який кілька років тому пішов із життя за вельми загадкових обставин. Його спадкоємці підтримують давню традицію поважного ставлення до виробника, що, власне, й уможливлює високу якість продукції. Менше гривні «Олком» нікому не платить, а господарства, молокогони яких дають йому 8—10 тисяч тонн продукції, одержують за кожну навіть по 1400 гривень. І нічого — не банкрутіє.

      Менш потужні (і в такій же мірі скупіші) переробники ледь не в один голос прогнозують: не відмовиться Кабмін від наміру «добити» їх мінімальною закупівельною ціною — бути в Україні молочній кризі! Не біда, якщо збанкрутіє кілька десятків дрібних переробних підприємств. Спростовує загрозу кризи в молочній галузі і начальник головного управління сільського господарства і продовольства Запорізької облдержадміністрації Володимир Журавльов. Оздоровлення ситуації в регіоні фахівець пов'язує, зокрема, з довгоочікуваним задіянням, після реконструкції, приватного Запорізького молокозаводу. Побільшає потужних конкурентів — тоді й «дрібноті» доведеться рахуватися не лише зі своїми інтересами.

      А поки ж навіть доярки знають, що Кабмін встановив мінімальну закупівельну ціну, своєрідну «межу здирництва», проте навіть не відстежує, як воно на практиці. Відтак у селян більшає не виручки, а підстав стверджувати, що і новий Кабмін функціонує з дорадчим голосом, а кермують, принаймні на селі, зовсім інші структури. Собі не на збиток, точніше на збиток не собі.